Постанова

від 15.04.2013 по справі 816/1090/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1090/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.

при секретарі - Горбач Д.О.

за участю: представників позивача -Омельченко Д.В., Баранова О.Й.

представників відповідача - Одинець Н.А., Глова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Агрогруп" до Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2013 року позивач Приватне підприємство "Агрогруп" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Хорольською міжрайонною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Агрогруп" (код 35754246) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ВІП СОЮЗ" (код 37240791) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 434/22-35754246 від 14.08.2012 року. На підставі акту перевірки Хорольською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2012 року № 0000212301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13192,50 грн., № 0000202301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 12137 грн., від 26.10.2012 року № 0000312301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14565 грн., від 03.12.2012 року № 0000372301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10662,50 грн. Як зазначає позивач спірні рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, та просить суд їх скасувати, оскільки порушення встановлені в ході перевірки не відповідають дійсності, так як взаємовідносини з ТОВ "ВІП СОЮЗ" (код 37240791) підтверджуються первинними документами, а придбаний товар використаний в господарській діяльності підприємства та спрямований на отримання прибутку.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Державними податковими ревізорами-інспекторами Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції відповідно до направлень від 02.08.2012 року № 242 та наказу від 02.08.2012 року № 331 (а.с.82 - 85) проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Агрогруп" (код 35754246) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ВІП СОЮЗ" (код 37240791) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

В ході перевірки встановлено порушення:

- ч.1.5 ст. 203, п.1.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі - Податковий кодекс України)

- п. 138.1 та п. 138.2 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за ІІІ квартал 2011 року у сумі 52771 грн. та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі за ІІІ квартал 201 року в сумі 12137 грн.

- п. 198.1 та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вересень 2011 року в розмірі 10554 грн.

За результатами перевірки складено акт № 434/22-35754246 від 14.08.2012 року (а.с.18- 28).

На підставі вищезазначеного акту податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 28.08.2012 року № 0000212301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13192,50 грн., № 0000202301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 12137 грн., від 26.10.2012 року № 0000312301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14565 грн., від 03.12.2012 року № 0000372301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10662,50 грн. (а.с.46-50).

Позивач не погодився з даними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

Досліджуючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва серії А00 № 494660 Приватне підприємство "Агрогруп" (код 35754246) зареєстроване як юридична особа 05.09.2008 року Хорольською районною державною адміністрацією Полтавської області та з 08.09.2008 року перебуває на податковому обліку в Хорольській МДПІ (а.с.57), являється платником податку на додану вартість (а.с.56).

Актом перевірки встановлено порушення п. 138.1 та п. 138.2, п. 198.1 та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за ІІІ квартал 2011 року у сумі 52771 грн. та занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі за ІІІ квартал 201 року в сумі 12137 грн., занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2011 року в розмірі 10554 грн., а саме: відсутність актів приймання - передачі товарно-матеріальних цінностей, товарно- транспортних документів по перевезенню ТМЦ будь - якої із сторін договору, довіреностей на отримання ТМЦ які б свідчили про виконання господарських операцій, підтвердження реальності виконання договору поставки.

Платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1. п.133.1. ст.133 ПК України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року за № 742/11/13-11 зазначено, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів. Верховний суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари, чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Судом встановлено, що між ПП "Агрогруп" (покупець) та ТОВ "ВІП СОЮЗ" (продавець) укладено договір поставки № 32 від 26.07.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а останній прийняти та оплатити його (а.с.32-33).

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "ВІП СОЮЗ" надано рахунки фактури № СФ -0000424 від 12 серпня 2011 року, № 112 від 05 вересня 2011 року, податкова накладна № 351 від 12.08.2011 року, № 513 від 12.09.2011 року, видаткові накладні № РН -0000193 від 12 серпня 2011 року, № РН - 0000599 від 12 вересня 2011 року, платіжні доручення № 249 від 15 вересня 2011 року на суму 30425,26 грн., № 324 від 25 жовтня 2011 року на суму 32900,00 грн. (а.с. 34 - 41).

Крім того, позивачем надано докази на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності.

Так, в матеріалах справи наявні податкові накладні, видаткові накладні, договір на перевезення, акти виконаних робіт, платіжні доручення, довіреності, журнал з реєстрації довіреностей, що підтверджує подальшу реалізацію придбаних запасних частин ТОВ "Крапив'янське", СТОВ ім. Калашника, ПСП ім. Цюрупи, Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство "Охоче", ТОВ "Агро Перемога", Долинська ДСДС, СФГ "Урожай" (а.с. 129 - 183), реєстр отриманих та виданих податкових накладних ( а.с.198), бухгалтерська довідка щодо економічної вигоди в результаті здійснення операцій з придбання у ТОВ "ВІП СОЮЗ" запчастин.

Дослідивши податкові накладні для документального оформлення виконання умов договору та виконаних операцій з постачання товару, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість проданих товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні.

Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб контрагентів позивача.

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ВІП СОЮЗ".

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "Агрогруп" до Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 530,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28 від 28 лютого 2013 року (а.с. 57а), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає частковому стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Агрогруп" до Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0000212301 та № 0000202301 від 28 серпня 2012 року, № 0000312301 від 26 жовтня 2012 року, № 0000372301 та № 0000382301 від 3 грудня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства "Агрогруп" (код ЄДРПОУ 35754246) витрати по сплаті судового збору в розмірі 530 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2013 року.

Суддя Г.В. Костенко