Постанова

від 16.04.2013 по справі 21/140-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2013 р. Справа№ 21/140-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Суліма В.В.

за участі представників:

від позивача: Цибізова О.О. - представник

від відповідача: Терновий Ю.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України на рішення господарського суду Київської області від 29.01.2013 року по справі № 21/140-12 (Повний текст рішення складено і підписано 31.01.2013 р.) (суддя: Ярема В.А.)

за позовом Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укргаз

про стягнення 26 719,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укргаз про стягнення 26 719,01 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.01.2013 року по справі № 21/140-12 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Укргаз на користь Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України 72,87 грн. 3% річних, 6,58 грн. інфляційних втрат та 4,78 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДК Газ України НАК Нафтогаз України подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 29.01.2013 року по справі № 21/140-12 в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм процесуального права та норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт посилається на те, що лист відповідача від 11.11.2011 № 565/11 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України, а відповідно не є належним доказом припинення зобов'язання по договору поставки природного газу № 06/11-798БО-17.

Крім того, позивач зазначає, що зарахуванням може бути погашене лише дійсне зобов'язання, яке забезпечене судовим захистом, а оскільки відсутнє судове рішення про те, що ДК Газ України безпідставно набула кошти в сумі 371 238,65 грн. за рахунок ТОВ Укргаз , то дана сума є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.03.2013.

Представник відповідача 26.03.2013 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 29.01.2013 у справі № 21/140-12 без змін.

Як на підставу своїх заперечень, відповідач посилається на ненадання позивачем належних та допустимих доказів які б підтверджували неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог.

У судовому засіданні 26.03.2013 оголошено перерву до 16.04.2013

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

30.08.2011 між Дочірньою компанією Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укргаз (покупець) укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання №06/11-798 БО-17 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством НАК Нафтогаз України , а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Як вірно встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач свої обов'язки за Договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Так, на виконання умов Договору, протягом серпня-вересня 2011 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, з урахуванням вартості транспортування газу територією України, загальною вартістю 23 882,45 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на Актах приймання-передачі природного газу:

- від 31.08.2011 на суму 6 581,30 грн.,

- від 30.09.2011 на суму 17 301,15 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

В результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 23 882,45 грн.

11.11.2011 відповідач звернувся до позивача з заявою № 565/11 про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 203 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Нормами ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктами 6.1.1 та 4.1 Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

Оплата за природний газ з у рахуванням вартості транспортування газу територією України за серпень 2011 року здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати укладання цього договору.

За вересень 2011р.:

- оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- оплата в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з посиланням позивача, що відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу у строки передбачені Договором грошові кошти в сумі 23 883,44 грн.

Однак колегія суддів не приймає посилання апелянта на відсутність у нього безспірної заборгованості перед відповідачем в сумі 371 238,65 грн., оскільки вказана заборгованість визнана позивачем, про що свідчить акт звіряння розрахунків від 31.12.2011 підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Враховуючи наявність зустрічних однорідних вимог між сторонами, відповідач 11.11.2011 направив позивачу лист №565/11, відповідно до якого останній просив позивача зарахувати переплату за договором №4-06/10-3155-БО-17 від 24.12.2010 у сумі 371 238,65 грн., зокрема, для погашення 23 882,44 грн. заборгованості відповідача за Договором. Зазначений лист отримано позивачем 14.11.2011, що підтверджується відміткою останнього про отримання №16997/2 від 14.11.2011.

Нормами статей 598, 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення містяться у ст. 203 Господарського кодексу України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду. Водночас, згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається, що спростовує посилання позивача на обов'язку наявність згоди останнього на проведення взаємозаліку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 13.06.2012 у справі №26/387, від 05.12.2012 у справі №5011-36/3422-2012.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого листом відповідача №565/11 від 11.11.2011, колегія суддів приходить до висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог обумовило припинення зобов'язання відповідача в частині сплати 23 882,44 грн. заборгованості за Договором за серпень-вересень 2011 року.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 1 801,69 грн. пені, нарахованої за період з 14.05.2012 по 13.11.2012 на 23 882,45 грн. заборгованості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (Стаття 610 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що зобов'язання припинилось 14.11.2011 колегія суддів приходить до висновку, про неможливість стягнення пені нарахованої за період з 14.05.2012 по 13.11.2012, оскільки у вказаний період заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період вже була відсутня.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 789,46 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за спірними актами зростаючим підсумком, за періоди:

з 06.09.2011 по 19.10.2011 на 6 581,30 грн. заборгованості,

з 20.10.2011 по 13.11.2012 на 23 882,45 грн. заборгованості;

- 245,41 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за спірними актами зростаючим підсумком, за періоди:

з 06.09.2011 по 31.10.2011 на 6 581,30 грн. заборгованості,

з 01.11.2011 по 31.03.2012 на 23 882,45 грн. заборгованості.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на момент припинення зобов'язання в частині сплати заборгованості за Договором в сумі 23 882,45 грн. (14.11.2011) позивач допустив порушення умов Договору в частині повної та своєчасної сплати позивачу коштів за поставлений газ, а отже інфляційна складова боргу та інфляційні втрати підлягають перерахуванню з урахування строків прострочення зобов'язання та відповідно до арифметично правильних розрахунків з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 72,87 грн. 3% річних та 6,58 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 29.01.2013 по справі № 21/140-12 залишити без змін.

Матеріали справи № 21/140-12 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Тарасенко К.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Сулім В.В.