Постанова

від 10.02.2009 по справі 6/122пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/122пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 лютого 2009 р.                                                                                    № 6/122пн  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю заводу “АкваПЛАСТ”,  м. Кремінна Луганської області (далі –ТОВ завод “АкваПЛАСТ”)

на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2008 та

постанову Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008

зі справи № 6/122пн

за позовом ТОВ завод “АкваПЛАСТ”

до товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Нафтохімекологія”,  м. Лисичанськ Луганської області (далі –ТОВ “НВП “Нафтохімтехнологія”

про захист ділової репутації.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ завод “АкваПЛАСТ” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до ТОВ “НВП “Нафтохімтехнологія” про визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та її спростування.

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.09.2008 (суддя Василенко Т.А.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 (колегія суддів у складі: суддя Перлов Д.Ю. –головуючий, судді Зуєвич А.М., Іноземцева Л.В.), у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що звернення до правоохоронного органу з метою перевірки дотримання окремими особами вимог закону, в якому відсутні завідомо неправдиві відомості, не вважається поширенням недостовірної інформації.

ТОВ завод “АкваПЛАСТ” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до невірного застосування норм матеріального права. Крім того, скаржник зазначає про порушення місцевим господарським судом  припису пункту 4 частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

          - 06.06.2008 ТОВ “НВП “Нафтохімтехнологія”  надіслало прокуророві Кремінського району Луганської області листа № 155 (за підписом директора Сумського В.І.) такого змісту:

          “Прошу Вас розглянути в рамках прокурорської перевірки матеріали щодо продажу майна, будівлі та виробничих приміщень Кремінського заводу “Кремінмаш” за адресою: м. Кремінна, вул. Дзержинського, 33.

          Завод, як мені пояснили представники колективу, був колективним підприємством і виробляв продукцію. З появою на заводі в якості орендарів приватної фірми “Аква-Пласт”, завод почав зупинятися, а потім, невідомо яким чином, без погодження з трудовим колективом, без зборів, та без будь-яких пояснень був проданий фірмі “Аква-Пласт” без технічної експертизи, без реальної оцінки та без аукціону, за невідому суму грошей, які невідомо куди пішли.

          Прошу Вас перевірити надані факти та документи і порушити проти винних, якщо їх провину буде доведено, кримінальні справи.

Крім всього, без будь-яких дозволів та державних ліцензій на “Аква-Пласті” ведуть випуск контрафактної продукції, чим приносять збитки офіційному державному виробникові композиції реагентів “Міор” як недобросовісні конкуренти. Засновником Лисичанської “Нафтохімекологія”, чиї гроші цуплять ділки “Аква-Пласту”,  на 98, 8 % є Держава Україна”;

- позивач вважає певну інформацію, зазначену в  цьому листі, недостовірною, а саме: “…З появою на заводі в якості орендарів приватної фірми “Аква-Пласт” завод почав зупинятися… без будь-яких дозволів та державних ліцензій на “Аква-Пласті” ведуть випуск контрафактної продукції, чим приносять збитки офіційному державному виробникові композиції реагентів “Міор” як недобросовісні конкуренти. Засновником Лисичанської “Нафтохімекологія”, чиї гроші цуплять ділки “Аква-Пласту”, на 98, 8 % є Держава Україна”;

- на запит суду прокурор Кремінського району Луганської області повідомив (лист від 02.09.2008 № 2566-08), що за результатами перевірки згаданої заяви ТОВ “НВП “Нафтохімтехнологія”  не встановлено підстав для вжиття заходів прокурорського реагування.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та її спростування.

Відповідно до частини першої статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Частиною третьою статті 277 ЦК України встановлено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Отже, необхідною умовою для визнання інформації недостовірною, по-перше, є негативний характер цієї інформації, а, по-друге, – її поширення.

Поширення інформації –це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації (стаття 14 Закону України “Про інформацію”).

Оскільки відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, то юридична особа за приписом частини першої згаданої статті 277 ЦК України має право на спростування поширеної про неї  недостовірної інформації.

Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 10.04.2003                    № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) зазначено, що звернення громадян до правоохоронного органу, які містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами (перше речення абзацу п'ятого пункту 3 мотивувальної частини).

У контексті  зазначеного рішення Конституційного Суду України лише наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини).

При цьому вказівка на завідомо неправдивий характер такого повідомлення передбачає, що особа, яка звернулася до правоохоронного органу, достовірно знає, що нею повідомляються відомості, які не відповідають дійсності. Суб'єктивна думка про характер цих відомостей (впевненість у тому, що вони відповідають дійсності) виключає відповідальність за їх поширення.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (стаття 69 Закону України “Про Конституційний Суд України”).

Зазначені в рішенні Конституційного Суду України від 10.04.2003           № 8-рп/2003 висновки можуть бути застосовані й у даному спорі, оскільки чинним законодавством встановлено єдиний порядок повідомлення про злочин, і цей порядок у будь-якому разі не змінюється в залежності від суб'єктного складу.

З огляду на наведене попередні судові інстанції вірно зазначили про те, що звернення ТОВ “НВП “Нафтохімтехнологія” до прокурора Кремінського району Луганської області з відповідною заявою, яку було викладено в листі від 06.06.2008 № 155, не може вважатися поширенням інформації, а відтак обґрунтовано відмовили в задоволенні позову повністю (тобто, як в частині позовних вимог про визнання інформації недостовірною, так і в частині вимог про спростування інформації).

Відповідні доводи касаційної скарги наведеного висновку, покладеного в основу оскаржуваних судових актів, не спростовують.

У пункті 4 частини першої статті 84 ГПК України вказано, що резолютивна частина (рішення господарського суду) має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Зі змісту резолютивної частини рішення місцевого господарського суду зі справи, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції, вбачається, що твердження скаржника про порушення господарським судом першої інстанції згаданого припису статті 84 ГПК України є помилковим.

Таким чином, визначені законом підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2008 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 зі справи № 6/122пн залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю заводу “АкваПЛАСТ” – без задоволення.

Суддя              В. Селіваненко

Суддя              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                 Б. Львов