cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" квітня 2013 р. Справа№ 5011-62/3161-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Авдеєва П.В.
Гончарова С.А.
за участю представників:
від прокуратури: Левицька Н.В.,
від позивача: представник - Зінченко О.В. - за довіреністю,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи-1: не з'явився,
від третьої особи-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р.
у справі № 5011-62/3161-2012 (суддя Любченко М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ", м. Київ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Київська міська рада,
2. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві,
про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" про визнання права власності на новостворене нерухоме майно, нежитлову будівлю, загальною площею 3 128,1 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 7, мотивуючи вимоги тим, що він набув право власності на приміщення, які розташовані за вказаною вище адресою внаслідок укладання та повного виконання договору №51/П від 19.03.1998 р. купівлі-продажу. Одночасно, як вказує позивач, будь-які майнові права на спірний об'єкт не могли виникнути у відповідача, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" поліпшення орендованої будівлі зроблені без дозволу та згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"як орендодавця нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. у справі № 5011-62/3161-2012 задоволено повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 7, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі" право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 7, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" судовий збір в розмірі 30000 грн.
У лютому 2013 р. заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, Київської міської ради звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р., в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 р. залучено до участі у справі № 5011-62/31612012 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київську міську раду та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення законним і прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Представник прокуратури в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідач та треті особи явку свої представників в судове засідання не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка представників відповідача та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.1998 р. між Фондом державного майна України (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі" (покупець) укладений договір №51/П купівлі-продажу приміщення. Договір був посвідчений державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрів за номером 2-728.
За умовами Договору продавець продав у власність покупця приміщення площею 1234,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 7, а покупець купив вказане приміщення і зобов'язався сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Згідно із ст.128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на момент підписання договору купівлі-продажу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Положеннями п.1.2 договору №51/П від 19.03.1998р. передбачено, що право власності на приміщення переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
За таких обставин, приймаючи до уваги визначений договором момент набуття покупцем права власності на нерухоме майно, враховуючи проведення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" набуло право власності на приміщення площею 1234,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 7.
На підставі договору №51/П від 19.03.1998 р. Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" позивачу видано реєстраційне посвідчення на нерухоме майно, що розташовано за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 7.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.
Згідно із ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом ст.86 Цивільного кодексу Української РСР (приймаючи до уваги, що позивач набув право власності на нерухоме майно під час дії зазначеного нормативно-правового акту) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
За приписами ст. 316 Цивільного кодексу України (враховуючи, що правовідносини, які є предметом розгляду по зазначеній справі, продовжують існувати під час дії цього Кодексу України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі"набуло право власності на приміщення по вул. Дніпровська Набережна, 7 у м. Києві, враховуючи зміст ст.ст.316, 317, 318 Цивільного кодексу України, позивач набув повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню вказаним вище майном.
Наразі, право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.
Тобто, з урахуванням змісту та правової природи кожного з повноважень власника, що перелічені вище, останніми охоплюється, в тому числі, право особи на передання належного на праві власності нерухомого майна у користування третім особам, в тому числі, на праві оренди.
Позивач зазначає, що 01.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (орендар) був укладений договір оренди приміщення.
Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що орендодавець передає в строкове платне користування об'єкт нерухомого майна орендареві, а орендар в свою чергу зобов'язується прийняти нерухоме майно в тимчасове користування та сплачувати орендну плату. Об'єктом оренди є приміщення площею 1234,2 кв.м, що розташовані по вул. Дніпровська Набережна, 7 у м. Києві, які належать орендодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.1998р.
Згідно положень п.3.5 договору 01.10.2011р. сторонами складено та підписано акт приймання-передачі приміщення.
За поясненнями сторін, в період користування приміщеннями на підставі договору оренди від 01.10.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ"були проведені поліпшення орендованого майна внаслідок чого площа приміщення збільшилась та склала 3128, 1 кв.м.
Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Пунктами 6.2.4, 6.2.5 договору оренди приміщення від 01.10.2011 р. встановлено право орендаря на власний розсуд здійснити поліпшення об'єкту оренди (реконструкція, реставрація) за умови письмового погодження з орендодавцем. При цьому, орендар має право набути право власності на об'єкт оренди та вимагати від орендодавця визнання права власності на об'єкт оренди за умови попереднього письмового погодження з орендодавцем здійснення саме цього поліпшення об'єкта оренди.
Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено, що положення діючого законодавства та умови підписаного між позивачем і відповідачем договору оренди проведення відшкодування вартості витрат на поліпшення, зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю або набуття орендарем права власності на орендоване майно пов'язують з наявністю згоди орендодавця на проведення поліпшень переданого в оренду майна.
При цьому, відсутність такої згоди виключає можливість відшкодування орендарю вартості проведених робіт у грошовій формі або шляхом набуття права на частину орендованого майна.
Позивач вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" ніколи не надавало Товариству з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" згоди на проведення поліпшень переданого в оренду нежитлового приміщення, зокрема, на збільшення площі нежитлового приміщення.
Таким чином, за правомірними висновками суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" належними та допустимими доказами не спростовано тверджень позивача про проведення поліпшення орендованого майна без отримання згоди орендодавця.
Отже, відповідач не має права на відшкодування вартості витрат, понесених на проведення поліпшення орендованого майна, на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю, або визнання права власності на частину орендованого майна в порядку норм ст. 778 Цивільного кодексу України та положень п.п.6.2.4, 6.2.5 договору оренди приміщення від 01.10.2011 р., оскільки поліпшення були зроблені орендарем без згоди орендодавця.
При цьому, посилання відповідача на набуття права власності на спірне нерухоме майно з урахуванням приписів ст.332 Цивільного кодексу України є необґрунтованими з урахуванням наступного:
Згідно із ст.332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, особа набуває право власності на нову річ тільки за наявності одночасно наступних умов: 1) добросовісність особи, яка здійснила переробку; 2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання особи щодо набуття права власності на нову річ.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" не може бути визнано добросовісною особою, оскільки відповідачем не було отримано дозволу позивача на проведення поліпшення орендованого майна. Крім того, у матеріалах справи також відсутні документи стосовно створення нової речі після проведення робіт у приміщенні, яке на підставі договору від 01.10.2011р. передавалося в оренду відповідачу. Лише зміна площі об'єкту нерухомості при умові залишення без змін інших класифікаційних ознак майна та його цільового призначення, за висновками суду, не може свідчити про створення нової речі та наявність підстав для набуття права власності з урахуванням приписів ст.332 Цивільного кодексу України.
Одночасно, відповідно до складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи Шильцовою К.М. висновку №0198 від 30.03.2012 р. експертного будівельно-технічного дослідження, нежитлова будівля, яка знаходиться по вул.Дніпровській Набережній, 7 у місті Києві, відповідає вимогам ДБН, санітарним нормам і правилам протипожежної безпеки, чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку.
У зазначеному висновку експертом також зазначено, що спірний об'єкт придатний для експлуатації за призначенням; цільове призначення нежитлової будівлі після реконструкції змінено не було; відокремити здійснені в результаті реконструкції поліпшення (надбудову, прибудову) без пошкодження об'єкту нерухомості не виявляється можливим.
Виходячи з того, що висновок №0198 від 30.03.2012 р. експертного будівельно-технічного дослідження складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи Шильцовою К.М., якій відповідно до свідоцтва №1136 Міністерства юстиції України надано право проведення будівельно-технічних експертиз, шляхом застосування належних методів та з використанням відповідної нормативної та будівельно-технічної літератури, зазначений висновок є належним та допустимим доказом відповідності спірного майна будівельним нормам.
Повага до права власності закріплена у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Право на позов про визнання права власності виникає у особи у разі порушення або невизнання цього права іншими особами, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За висновками суду, з огляду на невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" мало право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тому, враховуючи правильні висновки суду першої інстанції стосовно набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю по вул. Дніпровська Набережна, 7 у м. Києві на підставі договору купівлі-продажу №51/П від 19.03.1998 р., приймаючи до уваги проведення відповідачем будівельних робіт у вказаному приміщенні без згоди позивача, як орендодавця, що фактично свідчить про безпідставність заперечень відповідача проти позовних вимог, а також виходячи з того, що спірне майно відповідає вимогам ДБН, санітарним нормам і правилам протипожежної безпеки, що встановлено висновком №0198 від 30.03.2012 р. експертного будівельно-технічного дослідження, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 7, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення прав та осіб, які не були залучені до участі у справі, оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київську міську раду та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, Київської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 року у справі № 5011-62/3161-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5011-62/3161-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Куксов В.В.
Судді Авдеєв П.В.
Гончаров С.А.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 23.04.2013 |
Оприлюднено | 23.04.2013 |
Номер документу | 30851252 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Куксов В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні