Постанова

від 12.02.2009 по справі 50/36-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

50/36-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 лютого 2009 р.                                                                                    № 50/36-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючий суддя :             Першиков Є.В.

судді:                                      Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія Лідер"

на рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2008р.

у справігосподарського суду№50/36-08Харківської області

за позовомдержавного підприємства "Донецька залізниця"

до

третя особатовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія "Лідер"державне підприємство "48 завод залізничної техніки"

проза участю  представників сторін:позивача -

відповідача -

третьої особи -

стягнення 244 478,63грн.

не з'явився

не з'явився

не з'явився

Розпорядженням № 02.03-10/55  від 11.02.2009р. у зв'язку із поверненням з відрядження судді Першикова Є.В. змінено склад колегії суддів у справі №50/36-08 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя  Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Кравчук Г.А., утворено колегію суддів у постійному складі: головуючий суддя  Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

                                         В С Т А Н О В И В:

У березні 2008 року державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія "Лідер" про стягнення 244 477,63грн. штрафу за невиконання договірних зобов'язань та судових витрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.05.2008р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено державне підприємство "48 завод залізничної техніки".

Судом першої інстанції провадження у справі №50/36-08 неодноразово зупинялось у зв'язку з надходженням від товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія "Лідер" апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.06.2008р. ., якою до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог та касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2008р. про відмову у прийнятті апеляційної скарги. Після перегляду вказаних скарг судами відповідних інстанцій провадження у справі було поновлено судом першої інстанції ухвалою від 27.10.2008р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.11.2008р. (суддя Усатий В.О.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 244 477,63грн. штрафу за невиконання договірних зобов'язань та судові витрати, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором та не довів суду відсутність своєї вини у невиконання ним умов Договору, нарахований позивачем штраф в сумі 244477,63грн. відповідає умовам договорів та вимогам законодавства.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не переглядалось.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія "Лідер"  звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що за підсумками тендеру, який проведено Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" 15.03.2007р., яка є замовником торгів, переможцем торгів з закупівлі протиугонів пружних до залізничних рейок Р-50 та Р-65 стало товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія "Лідер".

10.04.2007р. згідно рішення Тендерного комітету Укрзалізниці з питань закупівлі матеріально-технічних ресурсів від 15.03.2007р. №п/48, державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця", відповідач та позивач уклали договір поставки №Д/НХ-07790/НЮ (№10/04/07ЛТБ від 10.04.2007р.), відповідно умов якого відповідач зобов'язався поставити залізниці протиугони пружні до залізничних рейок типу Р65 у кількості 120 тн та типу Р50 у кількості 60 тн на загальну суму 1 715 734,08 грн.

Згідно п.1.3 Договору, виробником продукції є державне підприємство "48 завод залізничної техніки держспецслужби транспорту (в/ч Т 0800)".

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання забезпечується неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняються у письмовій формі.

Вимогами ст.548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.6.1 Договору, під час його укладання, відповідач зобов'язаний надати забезпечення виконання даного Договору у виді договору про неустойку, що становить 15% від вартості продукції, а саме 257 360,11грн.

На підставі вказаного пункту Договору, з метою забезпечення зобов'язання відповідача щодо виконання умов Договору сторони уклали договір про неустойку (Додаток №2) №10/04/07ЛТБ-Б від 10.04.2007р., відповідно умов якого відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі, що становить 15 % від вартості продукції, а саме 257 360,11грн. у разі невиконання відповідачем договірних зобов'язань, передбачених Договором в частині поставки продукції.

30.05.2007р. сторони уклали додаткову угоду №1 від 30.05.2007р. до Договору, відповідно умов якої специфікація №1 до Договору втрачає чинність та відповідач постачає продукцію згідно специфікації №2 на суму 1 629 857,52грн.

Приймаючи до уваги укладену сторонами додаткову угоду №1, штраф за Договором неустойки з урахуванням п.3 цього Договору складає 244 477,63грн.

Відповідно до п.5.2 Договору, відвантаження продукції проводиться партіями в 10-ти денний термін тільки після письмової рознарядки позивача, яка є підтвердженням готовності позивача до прийому продукції.

Судом встановлено, що 24.09.2007р. позивач надіслав відповідачу рознарядку №2600-3/1508, в якій просив поставити продукцію згідно Договору, а саме: протиугони пружні типу Р65 в кількості 120 тн та типу Р50 в кількості 60 тн, що підтверджується поштовою квитанцією про відправку №543747 від 24.09.2007р.

Однак відповіді на рознарядку позивач не отримав та відповідач продукцію не поставив.

25.12.2007р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про оплату штрафу згідно Договору неустойки в розмірі 257 360,11грн. у зв'язку з невиконанням умов Договору, що також підтверджується наданими позивачем доказами відправки кореспонденції, на яку відповідач не відповів, продукцію не поставив та штрафу не сплатив.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормою ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Вимогами ст.525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за нього грошову суму.

Судом першої інстанції встановлено, що ст.610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Стаття 617 Цивільного кодексу України передбачає підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання і встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно вимогами п.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачене законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом першої інстанції зазначено, що в судових засіданнях відповідач стверджував, що на виконання умов Договору, він звертався до третьої особи з замовленнями на виготовлення продукції та отримав від останньої листи з відмовою на її виготовлення у зв'язку з реорганізацією підприємства.

Однак судом встановлено, що ці ствердження відповідача спростовуються як відсутністю в матеріалах справи доказів відправки та отримання замовлень третьою особою, а також направлення третьою особою листів відповідачу, так і наданим присутнім на слухані справи представником третьої особи поясненнями та журналом вихідної кореспонденції, з якого вбачається, що відповідачу не надсилалися ніякі відповіді щодо відмови у виготовленні продукції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними доказами, які б підтверджували, що відповідач повідомляв позивача про неможливість виконати договірні зобов'язання або вживав передбачені законодавством заходи по внесенню змін у Договір щодо предмету договору.

Також, судом першої інстанції не було прийнято в якості доказів неможливості виконання відповідачем умов Договору, його посилання на прийняте Міністерством транспорту та зв'язку рішення про реорганізацію шляхом приєднання третьої особи - державного підприємства "48 завод залізничної техніки", оскільки відповідно до п.3 ст.59 ГК України, у разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання, а також відповідачем не надано доказів виникнення з третьою особою господарських зобов'язань щодо виготовлення продукції за Договором, а також доказів звернення до третьої особи з метою виконання умов Договору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором та не довів суду відсутність своєї вини у невиконанні ним умов Договору, а тому нарахований позивачем штраф в сумі 244 477,63грн. відповідає умовам договорів та вимогам законодавства і підлягає стягненню.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія Лідер", оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги до переоцінки доказів, що дає підстави залишити його без змін.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна компанія Лідер" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2008р. у справі №50/36-08 залишити без змін.

Головуючий                                                            Є. Першиков

Судді                                                                                 Т. Данилова

                                                                                             І. Ходаківська