Постанова

від 24.04.2013 по справі 825/527/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/527/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сіверяни» до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

06.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сіверяни» (далі - ТОВ «Торговий дім «Сіверяни») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Ріпкинському районі) та просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року № 0000232330, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 72217,00 грн. за основним платежем та 18054,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представники позивача мотивують тим, що ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» у вересні 2009 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «ВАККО». Так, між ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» та ТОВ «ВАККО» укладено договір купівлі-продажу товарів від 26.08.2009 року. Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, податковою накладною, видатковою накладною, банківськими виписками. Операції по вказаному договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару від контрагента, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «ВАККО» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Представники позивача вважають висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.10.2012 року № 378/22/32314507, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами. За таких обставин, представники позивача вважають податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року № 0000232330 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у Ріпкинському районі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «ВАККО» за вересень 2009 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2012 року № 378/22/32314507. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 72217,00 грн., в т.ч. за вересень 2009 року на суму 72217,00 грн. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року № 0000232330, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 72217,00 грн. за основним платежем та 18054,00 грн. за штрафними санкціями. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.02.2011 року № 104/23-10/36425949 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВАККО», яким встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів. Крім цього, представник відповідача вказує на те, що податкову звітність контрагента-продавця ТОВ «ВАККО» за вересень 2009 року, органом ДПС, на обліку якого перебуває контрагент, визнано такою, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» (ідентифікаційний код-32314507) зареєстровано в якості юридичної особи 13.12.2002 року та є платником податку на додану вартість, що підтверджується витягом та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.03.2013 року та свідоцтвом № 33707238 про реєстрацію платника податку на додану вартість НВ № 327287 (а.с. 27,69-71 т. 1).

Судом встановлено, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України ДПІ у Ріпкинському районі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «ВАККО» за вересень 2009 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2012 року № 378/22/32314507 (а.с. 12-23,100-102 т. 1).

В акті перевірки від 18.10.2012 року № 378/22/32314507 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 72217,00 грн., в т.ч. за вересень 2009 року на суму 72217,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у Ріпкинському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року № 0000232330, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 72217,00 грн. за основним платежем та 18054,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 24 т. 1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» є пакування, неспеціалізована оптова торгівля, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, надання в оренду вантажних автомобілів, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ АБ № 508338 (а.с. 28 т. 1).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» у вересні 2009 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «ВАККО» (код ЄДРПОУ-36425949).

За період вересень 2009 року ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 76946,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період вересень 2009 року встановлено його завищення всього на суму 72217,00 грн.

Так між ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» та ТОВ «ВАККО» укладено договір купівлі-продажу товарів від 26.08.2009 року (а.с. 72-74 т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «ВАККО» продає, а ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» приймає та оплачує обладнання, визначене в договорі.

На виконання зазначеного договору у вересні 2009 року ТОВ «ВАККО» поставлено ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» товарів на загальну суму 433300,00 грн., в тому числі ПДВ 72216,67 грн., а саме:

1. Закаточна машина - 3 шт. обсяг поставки 135976,50 грн. та ПДВ - 27195,30 грн.;

2. Отбортовочна машина -1 шт. обсяг поставки 26523,50 грн. та ПДВ - 5304,70 грн.;

3. Зварювальна машина - 1 шт. обсяг поставки 173166,66 грн. та ПДВ - 34633,33 грн.;

4. Свердлильний станок -1 шт. обсяг поставки 6666,67 грн. та ПДВ - 1333,33 грн.;

5. Токарний станок -1 шт. обсяг поставки 12500,00 грн. та ПДВ - 2500,00 грн.;

6. Прес 5т - 1шт. обсяг поставки 6250,00 грн. та ПДВ - 1250,00 грн.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором від 26.08.2009 року, видатковою накладною від 04.09.2009 року № 040916, податковою накладною від 04.09.2009 року № 040916, наказом про відрядження, подорожнім листом, банківськими виписками (а.с. 72-79,84,126 т. 1).

Зазначені вище товари перевозились позивачем за власний рахунок, належним йому транспортом, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 77-79,219-226 т. 1).

На підтвердження вказаних обставин представником позивача надано наказ про відрядження № 57-П від 01.09.2009 року, копію технічного паспорту на автомобіль Renault Magnum, державний номерний знак НОМЕР_2, копію подорожнього листа на 2-4 вересня 2009 року (а.с. 77-79 т. 1).

Та обставина, що в подорожньому листі вантажного автомобіля Renault Magnum на 2-4 вересня 2009 року зазначено інший державний номерний знак, а саме НОМЕР_3 (а.с. 79), пояснюється тим, що до 18.01.2011 року вказаний автомобіль орендувався у гр. ОСОБА_1 на підставі договору оренди транспортного засобу від 15.01.2008 року (а.с. 224), проте 18.01.2011 року транспортний засіб був придбаний у гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18.01.2011 року, тому державний номерний знак автомобіля Renault Magnum змінено на НОМЕР_3 (а.с. 219-226 т. 1).

Оплата товарів проводилась частинами в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Слід звернути увагу на те, що перша проплата в сумі 10000,00 грн. зроблена позивачем на рахунок ТОВ «ВАККО», а решта коштів, на підставі договору про відступлення права вимоги від 14.03.2012 року № 140312-01, була перерахована на поточний рахунок нового кредитора ТОВ «Тайтрейд» (код ЄДРПОУ-37318422), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 91-97,227-229 т. 1).

В бухгалтерському обліку вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдових відомостях по рахунку 631 (а.с. 80-83 т. 1).

Крім того, отриманий від ТОВ «ВАККО» товар в подальшому був використаний ТОВ «Торговий дім «Сіверяни» в своїй господарській діяльності (передано до статутного капіталу ТОВ «Фенікс-Пак»), що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: актами, видатковою накладною, податковою накладною, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 141 та по рахунку 1521 за вересень 2009 року (а.с. 85-90 т. 1).

Отже, правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частино 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «ВАККО» податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.02.2011 року № 104/23-10/36425949 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВАККО», яким встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів. Крім цього, представник відповідача вказує на те, що податкову звітність контрагента-продавця ТОВ «ВАККО» за вересень 2009 року, органом ДПС, на обліку якого перебуває контрагент, визнано такою, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства (а.с. 129-141 т. 1).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Тому судом критично оцінюється акт податкового органу.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Також податковий орган посилається на постанову про порушення кримінальної справи № 69-107 відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивних підприємств ТОВ «ВАККО», ТОВ «Скап Холдінгс» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (а.с. 156-158 т. 1).

Проте, судом не беруться до уваги такі посилання ДПІ у Ріпкинському районі, оскільки кримінальну справу порушену відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивних підприємств ТОВ «ВАККО», ТОВ «Скап Холдінгс» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, закрито за відсутністю складу злочину, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови від 27.04.2011 року (а.с. 165-168 т. 1).

Крім того, податковий орган посилається на порушення позивачем Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, а саме на те, що податкова накладна від 04.09.2009 року № 040916 не містить прізвища особи, яка склала податкову накладну.

Проте, судом не приймаються такі посилання представника відповідача зважаючи на наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виписки податкової накладної, податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» визначає вичерпний перелік обов'язкових реквізитів, які має містити податкова накладна, та має вищу юридичну силу порівняно з наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037.

Вказані обов'язкові реквізити містяться в податковій накладній від 04.09.2009 року № 040916.

Тому суд дійшов висновку, що така обставина не є порушенням порядку заповнення податкової накладної, оскільки податкова накладна містила всі необхідні реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас податковий орган не подав інших доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у Ріпкинському районі жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину підприємство-контрагент позивача було зареєстроване як юридична особа та платник податків, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДПС України (http://sts.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: ТОВ «ВАККО», індивідуальний податковий номер - 364259426552, код ЄДРПОУ - 36425949, номер свiдоцтва платника ПДВ - 100223835, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 16.11.2010 року (а.с. 57-66 т. 1).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Отже, податкова накладна у повній мірі виконує функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість». Тобто, ця податкова накладна підтверджує фактичність здійснення господарської операції, сплати податку на додану вартість (у складі вартості послуг) та суми цього податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною, яку було надано на перевірку. Податкова накладна відповідає вимога підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена.

За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до положень підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкової накладної.

Позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною. Податкова накладна відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, покупець не може нести відповідальність за порушення, якщо такі і мали місце, службовою чи іншою особою підприємства контрагента.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року № 0000232330 прийнято ДПІ у Ріпкинському районі не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 902,71 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 902,72 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 01.02.2013 року № 1719 (а.с. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 902,71 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області Державної податкової служби від 19.10.2012 року № 0000232330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сіверяни» судовий збір в розмірі 902,71 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова