Постанова

від 19.02.2009 по справі 34/121пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34/121пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 19 лютого 2009 р.                                                                                    № 34/121пн  

               Вищий  господарський  суд України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргуСанітарно-профілактичного колективного підприємства "Донпрофдезинфекція"

на  постановувід 04.12.2008

Донецького апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Донецької області № 34/121пн

за позовомСанітарно-профілактичного колективного підприємства "Донпрофдезинфекція"

дотретя особаБудьонівської районної у місті Донецьку радиТОВ "Щит М"

провизнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.11.2008 у справі № 34/121пн (суддя Кододова О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Алєєвої І.В., суддів Москальової І.В., Шевкової Т.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Санітарно-профілактичного колективного підприємства "Донпрофдезінфекція" (далі –позивач) до Будьонівської районної у місті Донецьку ради (далі –відповідач), за участю третьої особи - ТОВ "Щит М", про визнання права власності на квартиру № 1 в будинку № 1 по вул. Владивостокській в м. Донецьку.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 328, 334, 638 –640 ЦК України та неврахування тієї обставини, що Будьонівська районна у місті Донецьку рада не заперечувала проти набуття підприємством права власності на займану частину будинку площею 53,6кв.м, якою підприємство відкрито користується протягом 26 років та сплачує комунальні послуги.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що розпорядженням виконавчого комітету Будьонівської районної ради м. Донецька від 09.12.1982 № 01/6-344 в зв'язку з організацією в Будьонівському районі відділення профдезінфекції зобов'язано директора Донецького виробничого автооб'єднання передати на баланс Відділенню профдезінфекції Будьонівської санітарно-епідеміологічної станції автооб'єднання будівлю по вул. Владивостокській, 1 в м. Донецьку з належними йому службовими спорудами.

Як встановлено судами попередніх інстанції, між АТЗТ "Мушкетівська автобаза" (орендодавець) та Санітарно-профілактичним колективним підприємством "Донпрофдезінфекція" (орендатор) були укладені договори оренди від 02.01.1984, від 10.01.1996, від 04.01.1998, від 04.01.1999 № 10, від 01.01.2000 № 2, від 03.01.2001 № 4, за умовами яких орендодавець передавав орендареві у володіння та користування нежитлове приміщення під офіс площею 54 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк-53, вул. Владивостокська, 1.

Втім, листом від 23.02.2005 № 01/88 АТЗТ "Мушкетівська автобаза" повідомило позивача про те, що орендоване ним приміщення не належить АТЗТ "Мушкетівська автобаза" на праві власності, тому передача його в оренду визнана прокуратурою незаконною, отже, автобаза змушена розірвати договір оренди від 04.01.2004 та договір на постачання електроенергії з 15.03.2005.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності  на 33,69/100 від загальної площі 159,1 м2 будівлі по вул. Владивостокській, 1 в м. Донецьку, що становить окреме приміщення № 1 площею 53,6 м2 вартістю 38765,16 грн., позивач обґрунтував свої вимоги нормами ст. ст. 328, 334, 344 ЦК України, фактичним користуванням приміщенням на протязі 26 років, за які практично створене нове приміщення, та відсутністю заперечень як з боку відповідача, так і з боку користувача іншої частини будівлі - ТОВ "Щит М" щодо визнання за позивачем права власності.

В процесі розгляду справи, АТЗТ "Мушкетівська автобаза" на запит господарського суду першої інстанції листом від 27.10.2008 № 01/376 підтвердило, що станом на 27.10.2008 будинок № 1 по вул. Владивостокська, 1 в м. Донецьку на балансі підприємства не значиться, документи, які б підтверджували право власності на даний об'єкт, відсутні, а Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" листом від 10.10.2008 № 01/2939 повідомило, що право власності на об'єкт нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Владивостокська, 1, не зареєстроване, власники з заявою про реєстрацію прав власності та з правовстановлюючими документами не звертались.

Згідно повідомлення Державного архіву Донецької області від 30.10.2008 № 01/1-12/959 в протоколах засідань Будьонівської районної у м. Донецьку ради за 1946-1947р.р. рішення щодо будівництва будинку по вул. Владивостокська, 1 м. Донецька для АТЗТ "Мушкетівська автобаза" відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, втім, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано належних і допустимих доказів користування спірним майном ні з законодавчих, ані з договірних підстав, оскільки договір оренди, укладений позивачем з АТЗТ "Мушкетівська автобаза", якому не належить спірне приміщення на праві власності, розірваний, а оренда спірного приміщення в ході проведеної прокуратурою перевірки визнана незаконною.

Колегія суддів погоджується також з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на момент звернення з даним позовом положення статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004, отже, за загальним правилом, встановленим нормою ст. 58 Конституції України, цей Кодекс не має зворотної дії в часі, тобто, не поширюється на правовідносини, які існувало до введення його в дію.

Разом з тим, згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, правила про набувальну давність можуть поширюватись на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності Цивільним кодексом України, тобто, відлік строків, про які йдеться в частині першій статті 344 цього Кодексу, зокрема, 10-річного, може починатися не раніше, ніж з 01.01.2001, отже, позовні вимоги про визнання права власності на спірний об'єкт за набувальною давністю можуть бути предметом розгляду не раніше 01.01.2011.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем  свого права власності.

Однак, позивач не навів обставин і доказів, які б свідчили як про наявність у нього матеріального права, так і про його порушення відповідачем у справі, що унеможливлює здійснення його судового захисту саме від цього відповідача.

Втім, підставність перебування позивача у спірному приміщенні не тільки не є спірною, а, як зазначив позивач, фактично ґрунтується на розпорядженні виконавчого комітету Будьонівської районної ради м. Донецька від 09.12.1982 № 01/6-344, яким директора Донецького виробничого автооб'єднання було зобов'язано передати на баланс Відділенню профдезінфекції Будьонівської санітарно-епідеміологічної станції будівлю по вул. Владивостокській, 1 в м. Донецьку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність позовних вимог та вважає доводи касаційної скарги такими, що не спростовують цих висновків, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судами обставинами, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий господарський суд України    

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.12.2008 у справі господарського суду Донецької області № 34/121пн залишити без змін.

Касаційну скаргу Санітарно-профілактичного колективного підприємства "Донпрофдезінфекція" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                           К.В.Грейц

          Судді                                                                                  С.В.Бакуліна                                                                                                                                                                         

                                                                                                        О.І.Глос