Постанова

від 15.09.2006 по справі 47/401-05

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/401-05

У К Р А Ї Н А

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2006 року                                                                      справа № 47/401-05

Колегія суддів у складі: головуючого судді                              Лащенко Л.Д.

                                                              судді                              Гончар Т.В.

                                                              судді                              Погребняка В.Я.

при секретарі Андросовій О.В.

За участю представників сторін:

Позивача: Мар”їна І.О., довіреність № 56/102 від30.01.2006 р.,

Відповідача: Фомін В.В., довіреність № 38-084н від 16.01.2006 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 4494 Х/2 від 07.12.2005 р.) Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ на рішення господарського суду Харківської області у справі № 47/401-05 від 10.11.2005 р.

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, м. Харків

про стягнення 60 826 866,052 грн.,

та за зустрічним позовом Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, м. Харків

до Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

про визнання недійсним договору № 06/03-915ТЕ-32 від 24.01.2003 р.,-

Встановила:

          01.08.2005 р. (вх. № 8934/5-47) позивач - ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” - звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства “Харківські теплові мережі про стягнення заборгованості в розмірі 60 826 866,05 грн., з яких:

          38 748 968,32 грн. –сума основного боргу;

          6 613 208,93 грн. –пеня за період з 08.07.2004 р. по 08.07.2005 р.;

          2 712 427,78 грн. –штраф 7% відповідно до ч.2 ст.231 ГК України;

          9 972 173,86 грн. –інфляційні втрати за період з 02.2003 р. по 05.2005 р.;

          2 780 087,16 грн. –3% річних за період з 06.02.2003 р. по 08.07.2005 р.

          30.09.2005 р. (вх. № 70379) відповідач –Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” –в порядку ст.60 ГПК України звернувся з зустрічним позовом до ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про визнання недійсним договору № 06/03-915ТЕ-32 від 24.01.2003 р.

          Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2005 р. (суддя Светлічний Ю.В.) в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю, визнано недійсним договір № 06/03-915ТЕ-32 від 24.01.2003 р., стягнуто з відповідача за зустрічним позовом на користь іншої сторони витрати по держмиту в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу в розмірі 118,00 грн. Рішення обґрунтовано тим, що при підписанні договору № 06/03-915ТЕ-32 від 24.01.2003 р. директор КП “Харківські теплові мережі” діяв поза межами наданих йому статутом підприємства прав, а, отже, вказаний договір повинен бути визнаний недійсним з моменту його укладання. Виходячи з цього,  будь-які правові підстави для стягнення суми заборгованості з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) за цим договором відсутні.

          Позивач за первісним позовом –ДК “Газ України НАК “Нафтогаз України”, м. Київ –з рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2005 р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення господарського суду Харківської області повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК “Газ України” задовольнити повністю. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального –ст.48, 63 ЦК УРСР - та процесуального права –ст.4-7,43 ГПК України. Так, позивач зазначає, що при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції не вказано норму статуту підприємства, яка б встановлювала обмеження повноважень директора по укладанню господарських угод, зокрема, певною сумою. Віднесення Статутом підприємства до компетенції Головного управління енергетики та інженерного забезпечення міста Харківської міської ради повноважень по погодженню угод на суму більш як 500  тис. грн. (ст.6.4. Статуту) не стосуються обмежень повноважень директора на укладання таких угод, а є обмеженням його повноважень по їх узгодженню. Відповідно до ст.63 ЦК УРСР (що був чинним на час укладання спірної угоди) угода, укладена від імені особи другою особою, не уповноваженою на укладання угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Доказом того, що відповідач в подальшому своїми діями схвалив договір на постачання природного газу, є факт підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу та його часткова оплата на суму 24 504 738,35 грн. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладання угоди задоволенню не підлягає.

          Відповідач за первісним позовом –Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” - надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що вважає рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2005 р. таким, що підлягає залишенню в силі, а апеляційна скарга –залишенню без задоволення. Відповідач зазначає, що спірний договір передбачав оплату в розмірі 100% використаного природного газу за місяць. При таких умовах підприємство поставлено в ситуацію неможливості здійснення повної оплати за природний газ з вже запланованими штрафними санкціями, оскільки затверджений для населення тариф передбачає оплату протягом року, а оплата від населення в опалювальний сезон здійснюється в розмірі 50% від фактичної вартості поставленого тепла. Фінансування видатків бюджетних установ здійснюється по встановленим лімітам по закінченню опалювального сезону. За таких умов договір є завідомо невиконуваним. Колишнім керівником не дотримані норми контракту по забезпеченню беззбиткової діяльності підприємства, чим порушено п.п.4.4., 6.1.1. Статуту, ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.28 Закону України “Про місцеве самоврядування”, ст.20 Закону України “Про теплопостачання”, Положення “Про Порядок складання річних фінансових планів”, а укладена угода направлена на нереальне настання правових наслідків, які суперечать інтересам підприємства та завдання збитків тер територіальній громаді.

          На вимогу судової колегії сторони надали правові обґрунтування та пояснення щодо своїх позицій по справі.

          19.04.2006 р. відповідач заявив клопотання про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Лащенко Л.Д., суддя Істоміна О.А., суддя Погребняк В.Я.

          Ухвалою голови Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2006 р. в задоволенні клопотання про відвід колегії суддів у зазначеному вище складі відмовлено.

          В судовому засіданні 16.01.2006 р., 13.02.2006 р., 15.03.2006 р. розгляд справи відкладався, останнього разу на 05.04.2005 р. В судовому засіданні 05.04.2006 р. оголошено перерву до 07.04.2006 р. В судовому засіданні 07.04.2006 р. розгляд справи відкладений до 19.04.2006 р., в судовому засіданні 19.04.2006 р. розгляд справи було відкладено до 10.09.2006 р., та до 07.06.2006 р.

          В судовому засіданні 07.06.2006 р. оголошено перерву до 10 години 08.06.2006 р. для виготовлення повного тексту постанови по справі.

          Склад судової колегії був визначний ухвалою голови Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. у складі: головуючий суддя Лащенко Л.Д., суддя Гончар Т.В., суддя Погребняк В.Я.

          Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Харківської області 10.11.2005 р. по справі № 47/401-05 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову та частковому задоволенню первісного позову та припиненням провадження в частині вимог, виходячи з наступного.

          Дочірня компанія “Газ України “ НАК “Нафтогаз України” створена за рішенням Спостережної ради НАК “Нафтогаз України” шляхом реорганізації дочірньої компанії “Торговий дім “Газ України” та дочірньої компанії “Укртрансгаз”, є правонаступником останніх в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обов'язків Головного управління з експлуатації систем постачання природного та скрапленого газу “Головпобутгаз”. ДК “Газ України” зареєстрована Залізничною районної адміністрацією м. Києва як суб'єкт підприємницької діяльності 12.02.2001 р., про що видано відповідне свідоцтво, перебуває на обліку в ЄДРПОУ відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики в м. Києві № 13000/05 від 05.07.2005 р.

          Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” засноване розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 27.06.2001 р. № 429 “Про створення комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст. Як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстроване Харківським міськвиконкомом 06.07.2001 р., станом на 07.07.2005 р. числиться в ЄДРПОУ, про що свідчить довідка Головного управління статистики у Харківській області №  7576/12-05 від 07.07.2005 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2003 р. між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (Постачальник) в особі Першого заступника генерального директора Варги І.І., який діє на підставі довіреності № 1/10 від 02.01.2003 р., з однієї сторони, та КП “Харківські теплові мережі” (Покупець) в особі директора Кирика С.В., якій діє на підставі Статуту, з другої сторони, укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. (та додаткова угода № 2 від 28.03.2003 р.), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується продати Покупцю в 2003 р. природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. При цьому сторони погодили, що газ, що постачається за даним Договором, використовується Покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

При укладанні договору сторони погодили також, зокрема, такі умови:

-Постачальник  передає Покупцю в період 0 01.01.2003 р. по 31.12.2003 р. газ в обсязі до 899 841 000, 0 куб м.;

-кількість газу, поставленого Покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються постачальником, Покупцем та підприємством, що здійснювало транспортування газу (п.3.3. Договору);

-не пізніше 5 числа наступного місяця наступного за звітним місяцем, Покупець зобов'язується надати Постачальнику три примірники акту приймання-передачі газу. Ці акти є підставою для остаточних розрахунків (п.3.4. Договору);

-ціна за 1000,0 кубічних метрів газу без врахування тарифу на транспортування газу по території України становить 157,50 грн.(в редакції додаткової угоди № 2 від 28.02.2003 р.). ПДВ визначається згідно з чинним законодавством України (п.5.1. Договору);

-остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги природного газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 6 числа, наступного за звітним місяцем (п.6.1. Договору);

-за невиконання або неналежне виконання  свої обов'язків по даному договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.7.1. Договору);

-в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий природний газ у строки, зазначені в п.6.1. даного Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника  пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць. (п.7.2. Договору);

-даний договір набирає чинності з 01 січня 2003 р. і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2003 р.. а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення. (п.11.1 Договору).

Судова колегія зазначає, що відповідно до ст.161 ЦК УРСР 1963 р., чинного на час виникнення правовідносин між сторонами, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом січня-жовтня 2003 р. поставив відповідачу природний газ в обсязі 401 610 836 куб .м. на загальну суму 63 253 706,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2003 р., 28.02.2003 р., 31.03.2003 р., 30.04.2003 р., 31.05.2003 р., 30.06.2003 р., 31.07.2003 р., 31.08.2003 р., 30.09.2003 р., 15.10.2003 р.

Тобто, позивач свої зобов'язання за договором на постачання природного газу виконав повністю.

Відповідач свої зобов'язання за спірним договором виконав не повністю та з загальної суми зобов'язання 63 253 706,67 грн. сплатив лише 24 504 738,35 грн., тобто залишок суми заборгованості на день подання позову до суду склав 38 748 968,32 грн.

Судова колегія зазначає, що твердження відповідача про недійсність спірного договору з підстав перевищення директором підприємства повноважень на його укладання не може бути взято до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.5. Статуту КП “Харківські теплові мережі” підприємство, здійснюючи право повного господарського відання, володіє, користується та розпоряджається згаданим майном [основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства –п.4.1] на власний розсуд, вчиняючи в його відношенні будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України, цьому Статуту, за погодження з органом, уповноваженим управляти майном, а п.4.5. передбачає, що продаж, передачу з балансу на баланс, здачу в оренду та списання основних засобів підприємство має право здійснювати згідно з чинним законодавством за погодженням з управлінням житлово-комунального господарства облдержадміністрації та  дозволу управління майном комунальної власності облдержадміністрації.

Підприємство при здійсненні фінансово-господарської та іншої діяльності має право самостійно приймати будь-які рішення, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п.п. 5.1.7. Статуту).

Органами управління підприємством є управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації (п.п.6.1.1.), управління майном комунальної власності облдержадміністрації (п.п.6.1.2.), а також директор (п.6.2.), який здійснює  поточне управління підприємством та самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених до компетенції інших органів

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Так, директор підприємства: несе повну відповідальність за стан і діяльність Підприємства; діє від імені Підприємства, представляє його в усіх установах і організаціях; розпоряджається коштами і майном відповідно до чинного законодавства та  цього Статуту; веде переговори та укладає угоди, контракти (в т.ч. трудові), видає доручення, відкриває в установах банків розрахункові та інші рахунки.

Метою діяльності відповідача, відповідно до Статуту, є задоволення потреб населення м. Харкова, державних, кооперативних, суспільних, приватних підприємств і організацій у якісній тепловій енергії при найменших витратах, одержання прибутку для розвитку підприємства, забезпечення інтересів його працівників та задоволення їх економічних і соціальних потреб (п.2.1. Статуту).

Ч. 2 ст.21 Закону України  “Про підприємства в Україні” (чинного на час укладання спірного договору) встановлено, що підприємства вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що договір № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. не суперечить діючому на час його укладання законодавству, його зміст відповідає меті та предмету діяльності відповідача, зі змісту Статуту не випливає беззаперечно обмеження повноважень директора на укладання таких угод, і відповідач не довів, що він інформував іншу сторону за договором про будь-які обмеження повноважень директора на укладання подібних угод, судова колегія приходить до висновку, що твердження господарського суду першої інстанції про перевищення директором відповідача своїх повноважень при підписання спірного договору є помилковим, а, отже, і висновок про недійсність вказаного договору зроблено передчасно.

Крім того, відповідно до ст.63 ЦК ЦРСР 1963 р., угода, укладена від імені другої особи, не уповноваженої на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладання.

Як видно з матеріалів справи, спірний договір було підписано Кириком С.В., в подальшому акти приймання-передачі природного газу підписували Тарадай О.М., Андрєєв С.Ю. Оплата за поставлений газ здійснювалася в період з 06.02.2003 р. по 01.12.2003 р.

Наведене свідчить, що дії директора відповідача по підписанню спірного договору були в подальшому схвалені відповідачем, а, отже, в будь-якому випадку відсутні правові підстави стверджувати про недійсність спірної угоди, відтак, в задоволенні зустрічного позову про визнання спірного договору недійсним слід відмовити.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що розмір основного боргу відповідача за спожитий протягом січня-жовтня 2003 р. природний газ складає на час пред'явлення позову 38 748 968,32 грн. (63 253 706,67 грн. –24 504 738,35 грн.) і позовні вимоги в цій частині обгрунтовані.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Закону України від 23.06.2005 № 2711-IV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, який остаточно набрав чинності 26.09.2005 р., передбачено ряд організаційних і економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

З поданих відповідачем документів вбачається, що КП “Харківські теплові мережі” відповідно до Наказу Мінпаливенерго України від 10.11.2005 р. № 568 внесено до Реєстру підприємств ПЕК, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до вказаного вище Закону.

Сума заборгованості за спірним договором включена в перелік розрахунків з кредитором ДК “Газ України” і станом на 05.06.2006 р. заборгованість КП “Харківські теплові мережі” відповідно до договору № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. перед ДК “Газ України” частково погашена і складає 25 788 576,99 грн.

Існування заборгованості у зазначеному розмірі представник позивача не заперечував.

Отже, на день розгляду справи відповідачем в рамках механізму погашення заборгованості, передбачених Законом України від 23.06.2005 № 2711-IV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, погашено 12 960 391,33 грн., в зв'язку з чим провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Що стосується залишку суми заборгованості в розмірі 25 788 576,99 грн., позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Вирішення судом справи по суті не позбавляє відповідача права скористатися механізмом погашення чи реструктуризації заборгованості, передбаченого зазначеним вище Законом.

Щодо правомірності пред'явлених до стягненнях сум штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних, судова колегія зазначає наступне.

Подаючи позов, позивач просив також стягнути:

пеню, нараховану відповідно до п.6 ст.231 ГК України, ст.179 ЦК УРСР 1963 р., ст.ст.258, 549-551 ЦК України та п.7.2 Договору, за період з 08.07.2004 р. по 08.07.2005 р., –в розмірі 6 613 208,93 грн.;

штраф 7%, нарахований відповідно до ч.2 ст.231 ГК України, –в розмірі 2712427,78 грн.;

інфляційні втрати, розраховані відповідно до ст.214 ЦК УРСР 1963 р. та п.2 ст.625 ЦК України за період з січня 2003 р. по травень 2005 р., –в розмірі 9972173,86 грн.;

3% річних відповідно до ст.214 ЦК УРСР 1963 р. та п.2 ст.625 ЦК України за період з 06.01.2003 р. по 08.07.2005 р. в розмірі 2 780 087,16 грн.

          Судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

          Як вже зазначалося, спірний договір було укладено 24.01.2003 р., а термін його дії було визначено з 01.01.2003 р. по 31.12.2003 р., тобто правовідносини, що виникли між сторонами, регулювалися нормами ЦК УРСР 1963 р., в т.ч. і щодо забезпечення виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.

          01.01.2004 р. набрали чинності ЦК України та ГК України.

          Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК України передбачено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями.

          До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

          Відповідно до п.5, положення ГК України щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п.1 цього розділу строку.

          Положення ГК України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

          Правила щодо застосування строків позовної давності встановлені в п.6 Перехідних положень ГК України.

          Як вже зазначено, сторони в договорі № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. погодили звітним періодом місяць, а здійснення остаточних розрахунків до 6 числа , наступного за звітним місяця.

          Позивач протягом 1-14 жовтня 2003 р. поставив відповідачу 4 129 063 куб. м. природного газу на суму 650 327,42 грн.

          Строк виконання зобов'язання по оплаті за останнім місяцем постачання природного газу сплинув 06.11.2003 р.

          Ч.1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, видами яких відповідно до ч.2 ст.217 ГК України є: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Правова природа, розмір та порядок застосування штрафних санкцій встановлено ст.ст.230-234 ГК України.

          Саме на п.2 та п.7 ст.231 ГК України посилається позивач, вказуючи на необхідність стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% вартості товарів, з яких прострочено виконання в розмірі 2 712 427,78 грн. та пені в розмірі 6613208,93 грн.

          Враховуючи те, що штраф в розмірі 7 % є формою відповідальності учасника господарських зобов'язання за порушення такого зобов'язання, а невиконання зобов'язання по оплаті поставленого природного газу мало місце до набрання чинності ГК України і за невиконання такого зобов'язання відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 7 % договором чи діючим на той час законодавством встановлена не була, з огляду на приписи п.4 та п.5 Прикінцевих положень ГК України відсутні правові підстави для застосування до даних правовідносин положень п.2 ст.231 ГК України щодо стягнення штрафу в зазначеному розмірі.

          Що стосується стягнення пені в розмірі 6 613 208,93 грн., судова колегія зазначає наступне.

          Відповідно до ст.178 ЦК УРСР 1963 р. виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.

          Згідно ст.179 ЦК УРСР 1963 р. неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

          Договором № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. поряд з визначенням відповідальності за невиконання або неналежне зобов'язань сторін згідно з чинним законодавством України (п.7.1. Договору) передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.(п.7.2. Договору). Сторони також погодилися, що в усіх випадках, не передбачених цим Договором, вони керуються чинним законодавством України (п.10.5. Договору).

          Відповідно до ст.71 ЦК УРСР 1963 р. до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочений строк давності тривалістю в шість місяців.

          Ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

          Водночас, ч.6 ст.232 ГК України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Таким чином, ЦК та ГК України дещо змінюють порядок обчислення строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені та порядок її нарахування.

          З урахуванням вимог п.5 Прикінцевих положень ГК України, ч.6 ст.232 ГК України, ст.258 ГК України, п.7.2. та п.10.5 Договору, судова колегія приходить до висновку, що передбачена п.7.2. Договору № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. пеня повинна нараховуватися та стягуватися відповідно до приписів ГК України щодо строків припинення нарахування пені, оскільки інший порядок (в частині строків) не передбачений ні Законом, ні в Договорі № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. не зроблено ніяких застережень, і з змісту Договору не випливає, що нарахування пені повинно здійснюватися всупереч положенням чинного на час її стягнення законодавства (яке зазнало змін).

          З урахуванням всього вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені в розмірі 6 613 208,93 грн. сплинув до подання даного позову і відповідач на цю обставину звертав увагу і просив суд застосувати строк позовної давності.

          Що стосується вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

          Позивач, заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2003 р. по травень 2005 р. в розмірі 9 972 173,86 грн. та трьох відсотків річних за період  з 06.01.2003 р. по 08.07.2005 р. в розмірі 2 780 087,16 грн., в обґрунтування своїх вимог посилався на ст.214 ЦК УРСР 1963 р. та п.2 ст.625 ЦК України.

          Відповідно до ст.214 ЦК УРСР 1963 р. (знаходиться в главі 18 ЦК УРСР «Відповідальність за порушення зобов'язань») в редакції Закону № 1136-14 від 08.10.1999 р. –боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

          В Прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до статті 214 Цивільного Кодексу Української РСР»від 08.10.1999 р. № 1136-14 було зазначено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, тобто норма щодо обов'язкової сплати боржником на вимогу кредитора суми боргу з застосуванням індексу інфляції а також трьох процентів річних на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, не діє стосовно суб'єктів господарювання, які надають такі послуги населенню, і перед якими населення заборгувало по оплаті комунальних послуг, а суб'єкт господарювання, який надає комунальні послуги, в свою чергу, заборгував перед підприємствами - енергопостачальниками. Судова колегія вважає, що в сукупності такі правовідносини охоплюється словосполученням: «…правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.»

          Комунальні послуги, відповідно до Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», це –результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

          Відповідно до ст.13 вказаного Закону житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні, серед яких централізоване постачання холодної та

гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

          Відповідач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», засноване відповідно до Закону України «Про підприємства України», «Про підприємництво», «Про власність»та інших законодавчих актів України розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 27.06.2001 р. № 429.

          Відповідно до п.2.1 Статуту КП «Харківські теплові мережі»метою діяльності підприємств є задоволення потреб населення м. Харкова, державних, кооперативних, суспільних, приватних підприємств і організацій у якісній тепловій енергії при найменших витратах, одержання прибутку для розвитку підприємства, забезпечення інтересів його працівників та задоволення їх економічних та соціальних потреб.

          Предметом діяльності підприємства є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства, контроль за її раціональним споживанням.

          П.1.3 Договору № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. встановлює, що газ, який постачається за даним договором, використовується Покупцем (відповідач) виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ і організацій.

          Виконавцем житлово-комунальних послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

          З матеріалів справи вбачається, що відповідач є і виробником, і виконавцем житлово-комунальної послуги – вироблення теплової енергії для потреб населення.

          Відповідачем надано пояснення, що за період дії договору № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ і організацій кількість боржників склала 195 756 побутових споживачів (населення) на суму 106 102 тис. грн.. та 537 юридичних осіб на суму 5 136,3 тис. грн. Пред'явлено позовів про стягнення заборгованості 202 258 на суму 89 569, 8 тис. грн.. з населення та 187 позовів на суму 9895,5 тис. грн. з юридичних осіб.

          Тобто, питома вага населення в структурі споживачів складає більш як 90%, і заборгованість цієї категорії споживачів за спірний період в структурі заборгованості відповідна.

          Аналізуючи обставини справи в їх сукупності та приймаючи до уваги приписи ст.214 ЦК УРСР 1963р., що була чинною в момент виникнення заборгованості, враховуючи те, що відповідач при здійсненні своєї статутної діяльності вступає в правовідносини, які можна охарактеризувати як правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, судова колегія приходить до висновку, що інфляційні втрати, а також три проценти річних з простроченої суми заборгованості в період з виникнення права на пред'явлення таких вимог і до 01.01.2004 р. –часу дії ЦК УРСР 1963 р. - стягненню з відповідача не підлягають в силу вимог Закону.

          Не підлягають стягненню з відповідача суми інфляційних втрат, а також три проценти річних і після 01.01.2004 р., виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (знаходиться в главі 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання») боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Тобто, ст.625 ЦК України не містить застереження щодо її не поширення на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг після 01.01.2004 р.

          Втім, відсутнє і застереження щодо поширення дії ст.625 ЦК України на відповідні правовідносини, що виникли до 01.01.2004 р.

          Пунктом 10 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачено, що правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004 р., була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

          Договором № 06/03-915-ТЕ-32 від 24.01.2003 р. іншої відповідальності (крім пені) не передбачено.

          Судова колегія наголошує, що в разі поширення на правовідносини, які склалися з приводу невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого природного газу (а невиконання зобов'язання по оплаті поставленого природного газу мало місце до набрання чинності ЦК України - до 01.01.2004 р.), дії норм ст.625 ЦК України, починаючи з 01.01.2004 р., фактично буде посилена відповідальність боржника за невиконання зобов'язання, яке на момент його невиконання таких наслідків за собою не тягло, тобто, буде порушено конституційний принцип щодо умов відповідальності.

          З урахуванням зазначеного судова колегія приходить до висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 972 173,86 грн. та трьох процентів річних в розмірі 2 780 087,16 грн. задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що за таких обставин оскаржуване позивачем рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2005 р. прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям рішення про часткове задоволення первісного позову та припинення провадження по справі в частині погашеної суми заборгованості. Зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Питання щодо розподілу судових витрат повинно бути вирішено відповідно до вимог ст..49 ГПК України.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99, 101, 102, п.2 103, п.4 ч.1 ст.104, 105 ГПК України, судова колегія,

Постановила:

          Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Харківської області по справі № 47/401-05 від 10.11.2005 р. скасувати.

          Прийняти нове рішення.

          Первісний позов задовольнити частково.

          Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»(61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п/р № 2600901315389 в АКБ «Базис»МФО 351, код 31557119) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(03035, м. Київ, вул.. Урицького, 45, р/р № 260083013814 в ГОУ Промінвестбанку України, МФО 300012, код 31301827) 25 788 576,99 грн. основного боргу.

          Провадження по справі в частині стягнення 12 960 391,33 грн. основного боргу припинити.

          В іншій частині первісного позову - в задоволенні вимог про стягнення пені, 7% штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних –відмовити.

          В задоволенні зустрічного позову відмовити.

          Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»(61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п/р № 2600901315389 в АКБ «Базис»МФО 351, код 31557119) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(03035, м. Київ, вул.. Урицького, 45, р/р № 260083013814 в ГОУ Промінвестбанку України, МФО 300012, код 31301827) 24 124,28 грн. витрат по сплаті державного мита та 74,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя                                                                      Л.Д.Лащенко

Суддя                                                                                          Т.В.Гончар

Суддя                                                                                          В.Я.Погребняк