Ухвала

від 24.04.2013 по справі 805/2082/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кошкош О.О.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року справа №805/2082/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Гайдара А.В.

Яковенко М.М.

розглянувши у порядку

письмового провадження

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському

районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 15 березня 2013 року (повний текст складений та підписаний

20 березня 2013 року)

по адміністративній справі № 805/2082/13-а (суддя Кошкош О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Авто»

до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському

районі м. Донецька

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Авто» (надалі товариство, позивач по справі) до Управління Пенсійного Фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (надалі управління, відповідач), внаслідок чого скасоване рішення управління від 8 лютого 2013 року «Про застосування фінансових санкцій за приховання (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески», яким застосована фінансова санкція відповідно до частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за порушення встановлене актом перевірки від 31 січня 2012 року № 8, з мотивів протиправності його прийняття (арк. справи 99-101).

Ухвалюючи постанову суд першої інстанції виходив з протиправного застосування управлінням положень пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який втратив чинність.

В апеляційній скарзі управління посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою відмовити товариству в задоволені позовних вимог (арк. справи 106-108).

Апелянт доводить правомірність застосування ним фінансових санкцій відповідно до частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4 згідно абзацу шостого частини сьомої Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-6 (надалі відповідно Закон України № 1058 та № 2464). Вважає правомірним застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вчиненні до 1 січня 2011 року за нормою закону, що діяла на момент вчинення порушення.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був належним чином повідомлений, надав суду клопотання, про відкладення розгляду справи, яке було відхилено судом. Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп-Авто» 3 грудня 2003 року зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради, є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32716449, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 3 грудня 2003 року, як платник внесків перебуває на обліку управління з 12 грудня 2003 року за реєстраційним номером 05-14-04-1874.

Відповідачем 8 лютого 2013 року прийняте спірне рішення яке є правовим актом індивідуальної дії, визнання недійсним яким здійснюється за правилами КАС України відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України (арк. справи 6).

Спірним рішенням до позивача застосовано штраф в розмірі 10167, 62 грн. на підставі пункту 3 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за приховування (заниження) сум заробітної плати (виплат, доходу) 10167, 62 грн. у березні 2010 року, про що зазначено висновком акту перевірки від 31 січня 2012 року (акр. справи 7-30).

Зазначене рішення, як спосіб реалізації владних управлінських функцій прийняте начальником управління на підставі пункту 3 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-4. Частину дев'яту статті 106 виключено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-17 від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»). Таким чином, відповідачем в основу застосування фінансових санкцій покладена неіснуюча норма Закону, що доводить безпідставність прийняття спірного рішення відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми покладеної в основу застосування санкцій вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено абзацом четвертим вказаного Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001(справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладених пунктом 1 частини першої статті 9 КАС України.

З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, алей саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірного рішення.

Колегія суддів позбавлена можливості прийняти доводи відповідача стосовно можливості застосування норм права які втратили чинність відповідно до абзацу 6 пункту 7 розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності даного Закону. Збережені функції застосування санкцій слід розуміти виключно тих які існують на момент їх застосування, а не тих які існували раніше. Тобто відповідачем безпідставно право на застосування санкцій (компетенція) прирівняні до підстав відповідальності.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України, відповідно до статті 244-2 КАС України.

Приймаючи постанову Верховний Суд України виходив з того, що за період до 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом № 1058-IV. Зазначеним Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно з пунктом 3 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV передбачена відповідальність за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, шляхом накладення штрафу у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу).

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI, що набрав чинності з 1 січня 2011 року, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Постановою Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року зазначено, що аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що управління ПФУ протиправно винесло на підставі частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом № 2464-VI і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень. Постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року долучена до матеріалів справи (арк. справи 60-65).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції постанови.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 89, 94, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року у справі № 805/2082/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року у справі № 805/2082/13-а - залишити без змін.

Ухвала постановлена ті підписана 24 квітня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: А.В. Гайдар

М.М. Яковенко