Ухвала

від 11.04.2013 по справі 2а-11308/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11308/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтраст» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003792202 від 23.05.2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтраст» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003792202 від 23.05.2012 року, визнати чинними та поновити в обліку подані до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, за декларацією за червень 2011 року, податкові зобов'язання та податковий кредит позивача, по його взаємовідносинах в червні 2011 року з ТОВ «Ріоніт». Зобов'язати відповідача відобразити в електронній базі даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України в базі даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, в базі АІС аудит включно, але не обмежуючись, суми податкового кредиту та суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які позивач включив до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2012 року вимоги позивача задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Апелянтом рішення суду оскаржується в частині задоволення вимог позивача, у зв'язку з чим апеляційний перегляд здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на висновки акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відносно ТОВ «Ріоніт» по взаємовідносинам з ВАТ «Горохівський цукровий завод» та ТОВ «Алекс-А ЛТД», який складений на підставі іншого акту перевірки щодо ТОВ «Алекс-А ЛТД», згідно якого діяльність підприємства здійснюється за межами правового поля, а відповідно всі правочини ТОВ «Алекс-А ЛТД» є нікчемними, у зв'язку з чим податковий кредит контрагента позивача - ТОВ «Ріоніт» та податкові зобов'язання цього підприємства зменшено до значення « 0», податковим органом зроблено висновок про нікчемність усіх правочинів ТОВ «Ріоніт» з його контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Інтраст» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ріоніт» за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року, за результатами якої складено акт від 04 травня 2012 року № 241/22-2/36305040.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, пп. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на за липень 2011 року на суму 226 031,00 грн.; вимог ч. 5 ст.203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, щодо укладених правочинів з контрагентами.

На підставі акту перевірки від 04.05.2012 року № 241/22-2/36305040 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0003792202 від 23.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 226 031,00 грн., та визначені штрафні (фінансові) санкції у сумі 56 508,00 грн..

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Ріоніт» (продавець) та ТОВ «Компанія «Інтраст» (покупець) укладено договір № 05/06-ПГ від 25.05.2011 року купівлі-продажу природного газу, обсяг поставки - 1 500,000 тис.куб.м, період поставки - червень 2011 року.

Згідно з п. 6.1. зазначеного договору, оплата вартості газу здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця до 26.05.2011 року, умови поставки - на пунктах прийому-передачу газу в ГТС, а передача газу оформляється актами.

Відповідно до акту від 30.06.2011 року позивачу, передано зазначений вище обсяг газу.

Між ТОВ «Ріоніт» (продавець) та ТОВ «Компанія «Інтраст» (покупець) укладено договір № 06/4-ПГ від 22.06.2011 року купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого передбачено поставку газу у липні 2011 року обсягом 493,000 тис.м.куб..

Згідно додаткової угоди від 22.06.2011 року, передбачено поставку газу у липні 2011 року обсягом 493,000 тис.м.куб., період поставки липень 2011 року за іншою ціною.

Відповідно до акту від 31.07.2011 року позивачу, передано зазначений вище обсяг газу.

Фактична передача зазначених обсягів газу підтверджується листом від 22.06.2012 року № 6186/64-014 ДК «Укртрансгаз», в якому зазначено, що згідно до фактичних балансів постачальників, які надавалися в ОДУ ДК «Укртрансгаз», ТОВ «Компанія «Інтраст» в червні-липні 2011 року отримало 3 964,663 тис. куб.м. природного газу, в т.ч від ТОВ «Ріоніт» в червні 2011 року 1 500,00 тис. куб.м., в липні 2011 року 493,000 тис. куб. м., що, як зазначено у листі, підтверджується завіреними копіями відповідних актів прийому-передачі газу.

На думку податкового органу правочини між позивачем та контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Судом першої інстанції досліджено дійсність та реальність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсними у зв'язку з їх фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсними господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

В рішенні суду першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку виконанню умов договорів, що підтверджується первинними документами.

Посилання відповідача в обґрунтування свої позиції на матеріали кримінальної справи, колегією судді не приймаються до уваги, оскільки такі документи не віднесені п. 83.1ст. 83 Податкового кодексу України до підстав для висновків під час перевірки, оскільки обвинувальний вирок суду по кримінальній справі відсутній.

Факт порушення кримінальної справи, сам по собі не свідчить про спрямованість правочину на знищення майна держави чи відсутність господарських операцій і не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями первинні документи.

Придбаний газ призначений для подальшої реалізації промисловим споживачам, що являється основним видом господарської діяльності ТОВ «Компанія «Інтраст» згідно п.п. 3.3.2 пункту 3 Статуту позивача.

В матеріалах справи наявні докази реалізації придбаного газу та права на його реалізацію споживачам, а також договори, додатки та первинні документи щодо реалізації газу у червні-липні 2011 року ПАТ «Рівнегаз», ВАТ «Одесагаз», ПАТ «Київгаз», ПАТ «Луганськгаз», ВАТ «Чернігівгаз», ВАТ «Волиньгаз», ПАТ «Полтавагаз».

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Контрагент позивача на момент здійснення правочинів був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

В акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагента позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Ріоніт», у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення № 0003792202 від 23.05.2012 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити в обліку подані до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва за декларацією за червень 2011 року податкові зобов'язання та податковий кредит ТОВ «Інтраст».

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 18.04.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.