Постанова

від 25.04.2013 по справі 825/1164/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Справа № 825/1164/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» Товариства з обмеженою відповідальністю «Іюнь» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

28.03.2013 року Дочірнє підприємство «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» Товариства з обмеженою відповідальністю «Іюнь» (далі - ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 02.01.2013 року № 0000032200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 18283,00 грн. за основним платежем та 4571,00 грн. за штрафними санкціями, від 02.01.2013 року № 0000042200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14627,00 грн. за основним платежем та 3657,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що в листопаді-грудні 2010 року ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Еверест». Так, між ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» та ПП «Еверест» укладено договір від 11.11.2010 року № 70-1/10 з приводу придбання цукру-піску. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договір, видаткові накладні, податкові накладні, накладні на внутрішнє переміщення. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаного товару до складу валових витрат. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 20.12.2012 року № 2830/22/32194615, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна виїзна позапланова перевірка ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2010 рік по взаємовідносинам з ПП «Еверест», за результатами якої складено акт від 20.12.2012 року № 2830/22/32194615. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 18283,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 18283,00 грн.; пп.7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 14627,00 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 3877,00 грн., за грудень 2010 року на суму 10750,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 02.01.2013 року № 0000032200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 18283,00 грн. за основним платежем та 4571,00 грн. за штрафними санкціями, від 02.01.2013 року № 0000042200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14627,00 грн. за основним платежем та 3657,00 грн. за штрафними санкціями. Також податковий орган посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові від 05.12.2012 року № 92/22/31480476 про результати зустрічної звірки ПП «Еверест» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, яким сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, якою встановлено, що операції ПП «Еверест» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а, отже, операції, задекларовані ПП «Еверест» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року по придбанню товарів, робіт (послуг) на суму ПДВ 50197798 грн. та операції по реалізації товарів, робіт (послуг) на суму ПДВ 50252870 грн. не містять реального характеру. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» (ідентифікаційний код-32194615) зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 19.09.2002 року та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 580819 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 3912004 НБ № 050285 (а.с. 32,35).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлення від 10.12.2012 року № 3726, наказу від 07.12.2012 року № 3726, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна виїзна позапланова перевірка ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2010 рік по взаємовідносинам з ПП «Еверест», за результатами якої складено акт від 20.12.2012 року № 2830/22/32194615 (а.с. 16-31).

В акті перевірки від 20.12.2012 року № 2830/22/32194615 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 18283,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 18283,00 грн.;

- пп.7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 14627,00 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 3877,00 грн., за грудень 2010 року на суму 10750,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 02.01.2013 року № 0000032200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 18283,00 грн. за основним платежем та 4571,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 14);

- від 02.01.2013 року № 0000042200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14627,00 грн. за основним платежем та 3657,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 15).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» є виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами, виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.03.2013 року та довідкою з ЄДРПОУ № 1762 (а.с. 33-34,36).

Для здійснення своєї господарської діяльності ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» має на праві власності будівлю цеху, склад-гараж, прохідну та естакаду, що підтверджується свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомості (а.с. 69).

Згідно із п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідно відмітити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Таким чином, норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Перевіркою встановлено завищення валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 73133,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 73133,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено його завищення всього в сумі 14627,00 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 3877,00 грн., за грудень 2010 року на суму 10750,00 грн.

Судом встановлено, що в листопаді-грудні 2010 року ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Еверест» (код ЄДРПОУ-31480476).

Так між ДП «Чернігівський Хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» та ПП «Еверест» укладений договір про поставку продуктів харчування (цукру-піску) від 11.11.2010 року № 70-1/10 (а.с. 50).

На виконання зазначеного договору в періоді з листопада по грудень 2010 року ПП «Еверест» поставлено ДП «Чернігівський Хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» товарів (цукру-піску) на загальну суму 87760,00 грн., в тому числі ПДВ 14627,00 грн.

Зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку ДП «Чернігівський Хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме (а.с. 50-62):

Видатковими накладними:

№ РН-002271 від 12.11.2010р. на суму 7560,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1260,00грн.;

№ РН-002397від 24.11.2010р. на суму 15700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2616,67грн.;

№ РН-002482 від 02.12.2010р. на суму 7900,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1316,67грн.;

№ РН-002493 від 03.12.2010р. на суму 3950,00 грн., в т.ч. ПДВ - 658,33грн.;

№ РН-002545 від 07.12.2010р. на суму 7950,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1325,00грн.;

№Р Н-002595 від 10.12.2010р. на суму 4025,00 грн., в т.ч. ПДВ - 670,83грн.;

№ РН-002622 від 14.12.2010р. на суму 8100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1350,00грн.;

№ РН-002667 від 17.12.2010р. на суму 8100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1350,00грн.;

№ РН-002688 від 20.12.2010р. на суму 8150,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1358,33грн.;

№ РН-002721від 23.12.2010р. на суму 12225,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2037,50грн.;

№ РН-002801від 30.12.2010р. на суму 4100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 683,33грн.

Податковими накладними:

№ 2271 від 11.11.2010р. на суму 7560,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1260,00грн.;

№2397від 24.11.2010р. на суму 15700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2616,67грн.;

№2482 від 02.12.2010р. на суму 7900,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1316,67грн.;

№2493 від 03.12.2010р. на суму 3950,00 грн., в т.ч. ПДВ - 658,33грн.;

№2545 від 07.12.2010р. на суму 7950,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1325,00грн.;

№2595 від 10.12.2010р. на суму 4025,00 грн., в т.ч. ПДВ - 670,83грн.;

№2622 від 14.12.2010р. на суму 8100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1350,00грн.;

№2667 від 17.12.2010р. на суму 8100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1350,00грн.;

№2688 від 20.12.2010р. на суму 8150,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1358,33грн.;

№2721від 23.12.2010р. на суму 12225,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2037,50грн.;

№2801від 30.12.2010р. на суму 4100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 683,33грн.

Розрахунки проводились в безготівковій формі, на підтвердження чого перевіряючим була надана копія виписки банку по рахунку № 26007301832679 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (а.с. 67).

Також реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на внутрішнє переміщення товару (цукру-піску) (а.с. 63-66).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту листопада 2010 року в сумі 3877,00 грн. та грудня 2010 року в сумі 10750,00 грн., відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди (а.с. 70-73,74-76,77-80,81-83).

Також необхідно зазначити, що вказані господарські операції відображені в податковому обліку контрагента позивача ПП «Еверест» за листопад-грудень 2010 року (а.с. 121-126).

В бухгалтерському обліку позивача вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 за 2010 рік та відомостях приходу за 2010 рік (а.с. 68-113).

Придбаний у ПП «Еверест» цукор-пісок був використаний позивачем в господарській діяльності для виготовлення печива, що підтверджується остаточними калькуляціями вартості виробництва продукції за грудень 2010 року (а.с. 114-118).

Згідно із п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочини мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Еверест» представник відповідача посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові від 05.12.2012 року № 92/22/31480476 про результати зустрічної звірки ПП «Еверест» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, яким сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, якою встановлено, що операції ПП «Еверест» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а, отже, операції, задекларовані ПП «Еверест» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року по придбанню товарів, робіт (послуг) на суму ПДВ 50197798 грн. та операції по реалізації товарів, робіт (послуг) на суму ПДВ 50252870 грн. не містять реального характеру (а.с. 87-92).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, операція з приводу купівлі-продажу цукру-піску за договором від 08.06.2012 року № ДГ-0084, укладеного між позивачем та ПП «Еверест», стала об'єктом дослідження в акті ДПІ у м. Чернігові від 03.12.2012 року № № 2607/22/31480476 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Еверест» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 року, яка набрала законної сили, по справі № 2а/2570/3960/2012 визнано неправомірними дії ДПІ у м. Чернігові по зменшенню ПП «Еверест» в акті перевірки від 03.12.2012 року № 2607/22/31480476 податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року на суму 78 002 711,00 грн.; податкового кредиту за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року на суму 77 651 991,00 грн.; витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року на суму 393 273 199,00 грн.; доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року на суму 393 303 659,00 грн., а також зобов'язано ДПІ у м. Чернігові відновити ПП «Еверест» в системі програмного забезпечення (АС-АУДИТ) стан, який був до внесення висновків акту перевірки від 03.12.2012 року № 2607/22/31480476 (а.с. 119-120).

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/):

- ПП «Еверест» (код ЄДРПОУ- 31480476), індивідуальний податковий номер - 314804725263, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200012194, дата початку дії свідоцтва платника ПДВ - 06.12.2011 року, свідоцтво не анульовано.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» з ПП «Еверест» укладено позивачем з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними. Податкові накладні відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений позивачем.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення пп.7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 411,38 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 411,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.03.2013 року № 208 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 411,38 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 02.01.2013 року № 0000032200 та від 02.01.2013 року № 0000042200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» Товариства з обмеженою відповідальністю «Іюнь» судовий збір в розмірі 411,38 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова