Ухвала

від 25.04.2013 по справі 2а-17067/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17067/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року у справі за позовом «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004462202 від 23.08.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 25 липня 2012 року по 31 липня 2012 року Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «МОНОЛІТ» (код ЄДРПОУ 25284783) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» (код ЄДРПОУ 37243401) за жовтень, грудень 2011 року та ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» (код ЄДРПОУ 37448396) за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 5247/22-2/25284783 від 07 серпня 2012 року, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704; п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що перевірявся на загальну суму 935 840 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2011 року у розмірі 636 363 грн., за грудень 2011 року у розмірі 299 477 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004462202 від 23 серпня 2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1 403 760 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 935 840 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 467 920 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до органів Державної податкової служби спірне рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004462202 від 23 серпня 2012 року протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» та ТОВ «МАРКЕТ-ПРО», за наслідками яких сформовано податковий кредит в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру, оскільки в силу відсутності у контрагентів позивача виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, а так само здійснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків, свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності цими контрагентами.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є таким, що укладені без мети настання реальних наслідків, у контрагентів відсутні основні засоби для здійснення господарської діяльності, матеріально-технічні ресурси.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів, отриманих від ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» на загальну суму 304 380 грн., в т.ч. по періодах: за жовтень 2011 року у розмірі 304 380 грн.

Також, ТОВ «ВКФ «МОНОЛІТ» включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів, отриманих від ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» на загальну суму 631 460 грн., у т.ч. по періодах: за жовтень 2011 року у розмірі 331 983 грн., за грудень 2011 року у розмірі 299 477 грн.

На обґрунтування вимог адміністративного позову та підтвердження права на віднесення сум ПДВ, сплачених контрагентам, до податкового кредиту, позивачем було надано суду договір надання послуг, договір на субпідрядні роботи з монтажних робіт, договори постачання продукції, договори на виконання робіт щодо розширення функціональних можливостей програмного забезпечення, договори купівлі-продажу, податкові, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти прийняття виконаних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій за відсутні доказів транспортування товару, його оплати та подальшого використання його у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» та ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» не мали реального характеру.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» та ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» та ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», відповідає дійсним обставинам справи.

Посилання податкового органу на порушення позивачем вимог п.1, п.5 ст.203, п.1,2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає недоречними у зв'язку з тим, що на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах та фактичне здійснення господарських операцій, докази чого в матеріалах справи відсутні.

Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до відповідачів відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 25.04.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.