ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2015 року м. Київ К/800/25256/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Вербицької О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі 2а-17067/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення - рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ВКФ «Моноліт») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва), в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 23 серпня 2012 року №00044662202.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 25 та 31 липня 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «МОНОЛІТ» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» (код ЄДРПОУ 37243401) за жовтень, грудень 2011 року та ТОВ «МАРКЕТ-ПРО» (код ЄДРПОУ 37448396) за жовтень 2011 року, за результатами якої складено Акт № 5247/22-2/25284783 від 07 серпня 2012 року.
В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 935840 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2011 року у розмірі 636363 грн. та грудень 2011 року у розмірі 299477 грн.
Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 23 серпня 2012 року податкового повідомлення - рішення №0004462202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1 403 760 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 935840 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 467 920 грн.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, повністю виконано покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись із судовими рішеннями позивач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України у відповідній редакції (далі по тексту - ПК України).
У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Крім того, згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі по тексту - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 червня 1996 року №293/1318 (далі по тексту - Інструкція №293) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Згідно з пунктом 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Приписи пункту 9 Інструкції №293 визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
Водночас позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару, зокрема, копії журналу реєстрації довіреностей. При цьому про відсутність факту складання довіреностей свідчать незаповнені графи у видаткових накладних: «за дов. № від…». З огляду на викладене судова колегія критично оцінює твердження позивача про документальне підтвердження факту придбання товарів у контрагентів за спірними договорами.
Посилання позивача на документальне підтвердження реального виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами - покупцями, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ТОВ «ВКФ «Моноліт» не надано доказів на підтвердження отримання реалізованого по таким договорам товару саме внаслідок виконання спірних договорів.
В касаційній скарзі платник податків зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних обґрунтувань на підтвердження зазначеного ним не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі №2а-17067/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
О.В. Вербицька
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 10.06.2015 |
Оприлюднено | 30.06.2015 |
Номер документу | 45854556 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Лосєв А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні