Постанова

від 25.04.2013 по справі 2а-9833/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9833/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.,

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Андріюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокейс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокейс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинними рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокейс» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - Відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001182311 від 15.03.2012 та №0002712311 від 14.06.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Технокейс» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Різано Трейд» (код ЄДРПОУ 36445153), ТОВ «Компанія «Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186), ТОВ «Промелектро-75» (код ЄДРПОУ 36098229), ТОВ «Шляховик Авто» (код ЄДРПОУ 35976724), ТОВ «Юридичне Агенство «Авента» (код ЄДРПОУ 35977246), ТОВ «Торговий дім «Спец-Технор» (код ЄДРПОУ 35976635), ТОВ «Техінпромприлад» (код ЄДРПОУ 35976719), ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (код ЄДРПОУ 36803875), ТОВ «Остін Трейд» (код ЄДРПОУ 37582931) та ТОВ «Дормашавто» (код ЄДРПОУ 36791493) за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та складено акт від 27.02.2012 №1744/23-11/36001339.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3. п 7.2., пп. 7.2.6. п 7.2 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 201.4 ст. 201, пп. 201.6 ст. 201, пп. 201.10 ст. 201, пп.198.3 ст. 198 та пп. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, п 9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також відповідачем встановлено порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення №0001182311, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1 707 085,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 354 444,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001172311, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 075 513,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 389 277,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з матеріалів справи вбачається, що контрагентів представляли особи, які не мали права на ведення господарської діяльності від імені підприємств, про обізнаність позивача з тією обставиною, то наявні всі підстави для висновку про те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними правочинами.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що висновки акту перевірки побудовані з аналізу бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів», витягів з бази даних центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України громадянами директорами контрагентів позивача, а також пояснень директорів окремих контрагентів стосовно заперечення будь-якого відношення до цих суб'єктів господарювання.

Так, в ході перевірки встановлено, що позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Шляховик Авто», ТОВ «Юридичне Агенство «Авента», ТОВ «Торговий дім «Спец-Технор», ТОВ «Техінпромприлад», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Остін Трейд» та ТОВ «Дормашавто» (далі - контрагенти позивача) за період 01.01.2009 по 31.12.2011.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Остін трейд» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду, на підставі якої позивачем отримано товар та документи -податкові накладні та видаткові накладні, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_2». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Остін трейд» становить 783 063 грн. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Остін трейд» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 308 718,80 грн., а також розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Технокейс» та податковим зобов'язанням ТОВ «Остін трейд» складає 308718 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_2. До матеріалів справи залучено пояснення від 10.01.2012р., відібрані у вказаної особи, в яких він стверджує, що здійснив реєстрацію ТОВ «Остін Трейд» за грошову винагороду банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав. За змістом даних пояснень, ОСОБА_2 стверджує, що саме в березні 2011 року перебував в м. Києві. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., гр. РФ ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 перетинав Державний кордон України в напрямку «виїзд» 30.05.2011 о 21 год. 50 хв.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Дормашавто» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду про надання транспортно-експедиційних послуг, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_3». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Дормашавто» у розмірі 711535 грн., в т.ч. ПДВ 118589 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» становить 210517 грн. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 153675,3 грн., а також розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Технокейс» та податковим зобов'язанням ТОВ «Дормашавто» складає 96175 грн.

Матеріали справи не містять жодних документів, які уповноважували б ОСОБА_3 на виконання функцій директора вказаного підприємства, надавали йому право підпису податкових накладних. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_4. До матеріалів справи залучено пояснення від 10.01.2012р., відібрані у вказаної особи, в яких він стверджує, що здійснив реєстрацію ТОВ «Дормашавто» за грошову винагороду, банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав. ОСОБА_4 в поясненнях стверджує, що саме в листопаді 2009 року перебував в м. Києві. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., гр. РФ ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 перетинав Державний кордон України в напрямку «виїзд» 05.11.2009р. о 22 год. 25 хв.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Промелектро-75» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_5». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Промелектро-75» суму у розмірі 321520,7 грн, в т.ч. ПДВ 53586,7 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 кредиторська/дебіторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Промелектро-75» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Промелектро-75» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 53586,79 грн., а також встановлено, що розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Технокейс» та податковим зобов'язанням ТОВ «Промелектро-75» складає 53586,79 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства є ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., гр. ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 перетинав Державний кордон України в напрямку «в'їзд» та в напрямку «виїзд» на територію України 22.03.2011 та 30.05.2011.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Компанія «Вайліс» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачу було передано податкові та видаткові накладні, які були підписані з боку контрагента позивача «ОСОБА_6». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія «Вайліс» суму у розмірі 148696, 18 грн, в т.ч. ПДВ 24782,70 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 кредиторська/дебіторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 24782,69 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_6. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., гр. ОСОБА_6 перетинав Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 27.11.2009 та в напрямку «виїзд» 28.11.2009.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_7». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Техномашпостач»відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 318837,6 грн., а також встановлено, що розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Технокейс» та податковим зобов'язанням ТОВ «ТПК «Техномашпостач» складає 179029,73 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_8. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., гр. ОСОБА_8 перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 03.11.2009, 14.04.2010, та в напрямку «виїзд» 15.04.2010.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Шляховик-авто» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду про надання послуг з перевезення вантажів, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_9». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Шляховик-авто» суму у розмірі 365000 грн., в т.ч. ПДВ 60833, 4 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Шляховик-авто» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Шляховик-авто» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 60833,34 грн.

Матеріали справи не містять жодних документів, які уповноважували б ОСОБА_9 на виконання функцій директора вказаного підприємства, надавали йому право підпису податкових накладних. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_10, який в наданих поясненнях від 14 травня 2010 року стверджує, що будь якого відношення до ТОВ «Шляховик Авто» не має, банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Різано трейд» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_11». Згідно оборотно-сальдової відомості рах 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Різано трейд»відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Різано трейд» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 9938,46 грн., та встановлено, що розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Технокейс» та податковим зобов'язанням ТОВ «Різано трейд» складає за липень 2010 року у розмірі 9938,46 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 29.04.2009, та в напрямку «виїзд» 30.04.2009, 01.07.2009.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Техінпромприлад» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_12». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Техінпромприлад» суму у розмірі 1465050 грн., в т.ч. ПДВ 244175 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Техінпромприлад» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Техінпромприлад» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 244175 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства- ОСОБА_12. В наданих поясненнях від 18.01.2012р. ОСОБА_12 стверджує, що за грошову винагороду здійснила реєстрацією ТОВ «Техінпромприлад», свідоцтво платника ПДВ в податкових органах не отримувала, банківські рахунки не відкривала, статутний фонд не формувала, довіреність на реєстраційні дії товариства в державних органах не надавала.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Юридичне агентство «Авента» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду про надання послуг, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання - передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_14». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Юридичне агентство «Авента» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Юридичне агентство «Авента» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 75379,17 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_14. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «виїзд» на територію України, з яких останній зафіксований - 21.06.2009.

Первинні документи, укладені між ТОВ «Технокейс»та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» до перевірки не надано в зв'язку з тим, що їх було вилучено оперуповноваженим ВПНВ ПДВ ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Падалки С.М. До перевірки надано протокол виїмки від 18.01.2011 року. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» суму у розмірі 2742946 грн, в т.ч. ПДВ 457157,7 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» відсутня. Відповідно до бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Технокейс» суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» включені до податкового кредиту в загальному розмірі 457 157,74 грн.

Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_16. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру №4539/5/07-6016 від 19.12.2011р., вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України, самий ранній з яких відбувся 30.04.2011.

На підставі вищезазначених документів та висновків Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва прийняті спірні податкове повідомлення-рішення.

Під час судового розгляду справи судом першої інстанції був допитаний в якості свідка ОСОБА_17 - комерційний директор позивача, який пояснив суду, що ним не встановлювалися особи під час укладання та виконання усних угод на поставку продукції та надання послуг та особи, які доставляли позивачу товар. Допитаний свідок пояснив суду, що угод ним укладалися з тими особами, які доставляли товари та подавали комерційні пропозиції, при цьому жодних посвідчень особи ним не перевірялося, походження товару, наявність прав громадян на представлення юридичних осіб, справжність документів не з'ясовувалася.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм матеріального права, а також у зв'язку із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною 4 статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи викладені положення норм чинного процесуального законодавства, колегія суддів зазначає, що протоколи допиту керівників певних контрагентів як свідків у кримінальних справах, не можуть бути належними доказами у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер договорів, укладених між позивачем і контрагентами.

Враховуючи, що пояснення керівників контрагентів позивача зафіксовані в процесуальних документах по кримінальній справі і є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, вони не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину службових осіб у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Так, інформація про винесення вироку у кримінальній справі, в межах якої відібрані пояснення вказаних осіб, на момент прийняття рішення відсутня.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, за змістом вказаних норм, заперечення щодо факту вчинення правочину можуть підтверджуватися виключно доказами, зазначеними в статті 218 Цивільного кодексу України, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Таким чином, відмова керівників контрагентів позивача (ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_10) від факту здійснення господарських відносин з позивачем, не може бути прийнята судом як беззаперечний доказ нікчемності правочину.

Як встановлено колегією суддів, на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів так і на дату складання податкових накладних.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами недійсними, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Разом з цим, факт поставки позивачеві товару (робіт, послуг) від вказаних вище контрагентів та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості продукції (робіт, послуг), придбаних у контрагенів, посвідчується податковими накладними, оформленими зі всіма обов'язковими реквізитами, тобто належним чином.

ДПІ також не заперечувався той факт, що придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів пов'язане із підготовкою, організацією та веденням позивачем господарської діяльності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, колегія суддів виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів виходить з того, що в даній адміністративній справі, суд першої інстанції посилається на нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод, у зв'язку з чим, повинні бути в наявності належні докази на обґрунтування нікчемності укладених правочинів.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Проте, у рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на належні докази на підтвердження позиції щодо нікчемності правочинів, як того вимагають положення чинного законодавства України, які б свідчили, що документи, виписані на виконання угод, були сфальсифікованими, як і відсутні докази притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та угоди містять усі дані стосовно змісту операцій. Всі наявні накладні дають змогу визначити, які саме товари (роботи, послуги) були продані, за якою ціною та між якими контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Наявні матеріали справи підтверджують фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) з урахуванням його виду економічної діяльності та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Крім цього, колегія суддів вважає недоведеним той факт, що зазначені правочини були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При цьому, суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача.

Щодо твердження відповідача про наявність даних, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, що ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16 перетинали Державний кордон України у інші періоди ніж були виписані податкові накладні, то суд зазначає, що дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Як свідчать матеріали справи, відповідні первинні документи бухгалтерського обліку підписані уповноваженими сторонами та скріплені їх печатками, відтак, твердження позивача про відсутність посадових осіб контрагентів на території України під час вчинення правочину не може бути, у даному випадку, доказом, що безумовно свідчить саме про нікчемність правочину. Крім цього, не виключена можливість отримання документів за допомогою засобів поштового зв'язку, зокрема, кур'єром.

Колегія суддів також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладання та виконання договорів купівлі-продажу, надання послуг, які відповідач вважає нікчемними, виникали між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення та виконання правочинів обидві сторони правочинів є правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за угодами, укладеними між позивачем та контрагентами, мали реальний характер (товар і послуги були отримані і оплачені), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договорів (юридичних осіб).

Разом з цим, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції про вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Судова практика Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дозволила дійти однозначного висновку про те, що факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Відповідно до частини 1 статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази про добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит за правочинами, факт здійснення Товариством розрахунків за придбаний товар і послуги, в ціні якого включено податок на додану вартість, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за вказаними вище угодами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999

№ 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, ДПІ повинна надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем і контрагентами, правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень, проте відповідач таких доказів не надав, а надані докази є недостатніми і неналежними.

В свою чергу, колегія суддів констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентами підтверджується наступними доказами у справі.

Належним чином оформленими первинними документами у межах виконання вказаних угод, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, доказами подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, зокрема, подальший продаж придбаних товарів.

В підтвердження факту реальної поставки товару в червні 2011 року позивачем для покупця - ПАТ «ЗАЗ» (ЄДРПОУ 25480917), який був в свою чергу придбаний у ТОВ «ТПК «Техномашпостач», позивачем була надана копія Довідки № 2200/23-11/36001339 від 18.10.2011 р., складена Державною податковою інспекцією у Шевченківському р-ні м. Києва. Як зазначено у висновках, перевіряючими встановлений факт поставки товару на ПАТ «ЗАЗ» та дана господарська операція найшла своє відображення в податковому обліку результатів господарських відносин. Таким чином, податковими органами встановлений факт наявності реальної поставки товару позивачем.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання ДПІ права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Наявність складського приміщення у позивача, куди завозилися товарно-матеріальні цінності від вищевказаних контрагентів для зберігання до подальшого відвантажування покупцям, за адресою: Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул..Волошкова, 83, підтверджується договорами оренди від 01.06.2009, від 05.05.2010, від 01.04.2011, копії яких наявні в матеріалах судової справи.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання товарів і послуг позивачем у контрагентів, наявність матеріально-технічної бази, документально підтверджується.

Крім того, в матеріалах судової справи наявний Висновок № 0259 експертного економічного дослідження, складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи, що зроблено за листом ТОВ «Технокейс» від 02.08.2012. На вирішення експерту було поставлене питання «Чи підтверджуються нормативно та документально висновки акту ДПІ у Солом'янському р-ні м.Києва від 27.02.2012 № 1744/23-11/36001339 щодо заниження ТОВ «Технокейс» податку на прибуток на суму 2075512 грн. та податку на додану вартість на суму 1707085 грн.». Згідно з Висновком експерта - не підтверджується.

Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення правовідносин позивача з контрагентами, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було установлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.3. статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 ст. 201 ПК України).

Пункт 201.4 ст. 201 ПК України передбачає, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин з контрагентами суду доведено.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Товариства із вказаними контрагентами, тоді як Позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із зазначеними суб'єктами господарювання у звітних документах.

Абзацом 9 п.п. 201.10. ст. 201 ПК України встановлено випадок, який не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Так, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Проте, посилаючись на наведену правову норму, треба врахувати положення п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно яких реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, до числа таких платників податку відноситься позивач.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення правовідносин позивача з контрагентами, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічне за змістом положення міститься у пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України - не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення Податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що контрагенти, можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо. А, також, доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Колегія суддів не оцінює показання свідка ОСОБА_18 як підтвердження обізнаності позивача у таких можливих зловживаннях контрагентів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази про добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та включення сум за цими угодами до витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із контрагентами та включення до складу витрат.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та включення сум до витрат у зв'язку з укладенням господарських договорів з контрагентами, а висновки акта перевірки побудовані на припущеннях податкового органу щодо невідповідності первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, а тому є безпідставними.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на таке.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено з матеріалів справи, документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Технокейс» проведено на підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового Кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

В той же час, пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Всупереч викладеним положенням діючого податкового законодавства відповідач за результатами проведеної перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, на підставі постанови слідчого прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, оскаржувані рішення Податкового органу прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Податковим органом не доведено правомірності своїх дій при складені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасувати, а вимоги адміністративного позову - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокейс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2012 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокейс» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001182311 від 15.03.2012р., № 0002712311 від 14.06.2012р.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.