Ухвала

від 08.10.2014 по справі 2а-9833/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/27137/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника відповідача Братікової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року

у справі № 2а-9833/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технокейс» (далі - позивач, ТОВ «Технокейс»)

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Технокейс» звернулось у липні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001182311 від 15.03.2012 року та № 0002712311 від 14.06.2012 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2012 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001182311 від 15.03.2012 року, № 0002712311 від 14.06.2012 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а саме: ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України; ст. 551 Господарського кодексу України; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України); п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88); п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Шляховик Авто», ТОВ «Юридичне Агентство «Авента», ТОВ «Торговий дім «Спец-Технор», ТОВ «Техінпромприлад», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Остін Трейд» та ТОВ «Дормашавто» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 27.02.2012 року № 1744/23-11/36001339.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем: пп. 7.2.3., пп. 7.2.6. п 7.2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України; п. 2.4. Положення № 88; п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки акту перевірки побудовані з аналізу бази даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів», витягів з бази даних центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України громадянами директорами контрагентів позивача, а також пояснень директорів окремих контрагентів стосовно заперечення будь-якого відношення до цих суб'єктів господарювання.

Так, перевіркою встановлено, що між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Остін трейд» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду, на підставі якої позивачем отримано товар та документи - податкові накладні та видаткові накладні, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_5». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Остін трейд» становить 783 063,00 гривні. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_5. До матеріалів справи пояснення від 10.01.2012 року, відібрані у вказаної особи, та в яких він стверджує, що здійснив реєстрацію ТОВ «Остін Трейд» за грошову винагороду банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав. За змістом даних пояснень, ОСОБА_5 стверджує, що саме в березні 2011 року перебував в м. Києві. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, гр. РФ ОСОБА_5 перетинав Державний кордон України в напрямку «виїзд» 30.05.2011 року о 21 год. 50 хв.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Дормашавто» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду про надання транспортно-експедиційних послуг, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_6». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Дормашавто» в розмірі 711 535,00 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» становить 210 517,00 гривень. Матеріали справи не містять жодних документів, які уповноважували б ОСОБА_6 на виконання функцій директора вказаного підприємства, надавали йому право підпису податкових накладних. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_7. До матеріалів справи залучено пояснення від 10.01.2012 року, відібрані у вказаної особи, в яких він стверджує, що здійснив реєстрацію ТОВ «Дормашавто» за грошову винагороду, банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав. ОСОБА_7 в поясненнях стверджує, що саме в листопаді 2009 року перебував в м. Києві. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, гр. РФ ОСОБА_7 перетинав Державний кордон України в напрямку «виїзд» 05.11.2009 року о 22 год. 25 хв.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Промелектро-75» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_8». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Промелектро-75» суму в розмірі 321 520,70 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року кредиторська/дебіторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Промелектро-75» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства є ОСОБА_8. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року гр. ОСОБА_8 перетинав Державний кордон України в напрямку «в'їзд» та в напрямку «виїзд» на територію України 22.03.2011 року та 30.05.2011 року.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Компанія «Вайліс» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачу було передано податкові та видаткові накладні, які були підписані з боку контрагента позивача «ОСОБА_9М.». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія «Вайліс» суму в розмірі 148 696,18 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року кредиторська/дебіторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_9. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, гр. ОСОБА_9 перетинав Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 27.11.2009 року та в напрямку «виїзд» 28.11.2009 року.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_10». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Техномашпостач»відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_11. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, гр. ОСОБА_11 перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 03.11.2009 року, 14.04.2010 року, та в напрямку «виїзд» 15.04.2010 року.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Шляховик-авто» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду про надання послуг з перевезення вантажів, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «Жекю Василь». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Шляховик-авто» суму в розмірі 365 000,00 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Шляховик-авто» відсутня. Матеріали справи не містять жодних документів, які уповноважували б ОСОБА_12 на виконання функцій директора вказаного підприємства, надавали йому право підпису податкових накладних. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_13, який в наданих поясненнях від 14.05.2010 року стверджує, що будь якого відношення до ТОВ «Шляховик Авто» не має, банківські рахунки не відкривав, податкову звітність не підписував та не подавав до податкових органів, статутний фонд не формував, печатку товариства не отримував та відповідно нікому не передавав.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Різано трейд» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_14». Згідно оборотно-сальдової відомості рах 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Різано трейд» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_14. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України 29.04.2009 року, та в напрямку «виїзд» 30.04.2009 року, 01.07.2009 року.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Техінпромприлад» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду поставки інструментів, на підставі якої позивачем отримано податкові та видаткові накладні, які підписані від імені вказаної юридичної особи «ОСОБА_15». ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Техінпромприлад» суму в розмірі 1 465 050,00 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Техінпромприлад» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_15. В наданих поясненнях від 18.01.2012 року ОСОБА_15 стверджує, що за грошову винагороду здійснила реєстрацією ТОВ «Техінпромприлад», свідоцтво платника ПДВ в податкових органах не отримувала, банківські рахунки не відкривала, статутний фонд не формувала, довіреність на реєстраційні дії товариства в державних органах не надавала.

Між ТОВ «Технокейс» (Покупець) та ТОВ «Юридичне агентство «Авента» (Постачальник) здійснювались фінансово-господарські відносини, а саме: укладено усну угоду про надання послуг, на підставі якої позивачем отримано податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, які від імені контрагента позивача підписані «ОСОБА_16». Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «Юридичне агентство «Авента» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства, директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_16. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «виїзд» на територію України, з яких останній зафіксований - 21.06.2009 року.

Первинні документи, укладені між ТОВ «Технокейс»та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» до перевірки не надано в зв'язку з тим, що їх було вилучено оперуповноваженим ВПНВ ПДВ ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Падалки С.М. До перевірки надано протокол виїмки від 18.01.2011 року. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Технокейс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» суму в розмірі 2 742 946,00 гривень. Згідно оборотно-сальдової відомості рах. 631 станом на 31.12.2011 року дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ «Технокейс» по взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» відсутня. Згідно з реєстраційними документами вказаного підприємства директор та головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_18. Згідно з витягом бази даних обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланим листом Головного центру № 4539/5/07-6016 від 19.12.2011 року, вказана особа перетинала Державний кордон України в напрямку «в'їзд» на територію України, самий ранній з яких відбувся 30.04.2011 року.

На підставі вищезазначених документів та висновків відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001182311, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1 707 085,00 гривень та штрафні (фінансові) санкції на суму 354 444,00 гривні; № 0001172311, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 075 513,00 гривень та штрафні (фінансові) санкції в сумі 389 277,00 гривень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що оскільки з матеріалів справи вбачається, що контрагентів представляли особи, які не мали права на ведення господарської діяльності від імені підприємств, про обізнаність позивача з тією обставиною, то наявні всі підстави для висновку про те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними правочинами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Під час судового розгляду справи судом першої інстанції був допитаний в якості свідка ОСОБА_19 - комерційний директор позивача, який пояснив суду, що ним не встановлювалися особи під час укладання та виконання усних угод на поставку продукції та надання послуг та особи, які доставляли позивачу товар. Допитаний свідок пояснив суду, що угод ним укладалися з тими особами, які доставляли товари та подавали комерційні пропозиції, при цьому жодних посвідчень особи ним не перевірялося, походження товару, наявність прав громадян на представлення юридичних осіб, справжність документів не з'ясовувалася.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи викладені положення норм чинного процесуального законодавства, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що протоколи допиту керівників певних контрагентів як свідків у кримінальних справах, не можуть бути належними доказами у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер договорів, укладених між позивачем і контрагентами. Враховуючи, що пояснення керівників контрагентів позивача зафіксовані в процесуальних документах по кримінальній справі і є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, вони не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину службових осіб у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що інформація про винесення вироку у кримінальній справі, в межах якої відібрані пояснення вказаних осіб, на момент прийняття рішення відсутня.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Отже, за змістом вказаних норм, заперечення щодо факту вчинення правочину можуть підтверджуватися виключно доказами, зазначеними в статті 218 Цивільного кодексу України, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відмова керівників контрагентів позивача (ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_13) від факту здійснення господарських відносин з позивачем, не може бути прийнята судом як беззаперечний доказ нікчемності правочину.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів так і на дату складання податкових накладних. Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами недійсними, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено факт поставки позивачеві товару (робіт, послуг) від вказаних вище контрагентів та оплати їх вартості, що підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості продукції (робіт, послуг), придбаних у контрагентів, посвідчується дослідженими судом податковими накладними, оформленими зі всіма обов'язковими реквізитами, тобто належним чином.

Відповідачем також не заперечувався той факт, що придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів пов'язане із підготовкою, організацією та веденням позивачем господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно виходив із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даній адміністративній справі, суд першої інстанції посилається на нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод, у зв'язку з чим, повинні бути в наявності належні докази на обґрунтування нікчемності укладених правочинів.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Проте судом апеляційної інстанції зазначено, що у рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на належні докази на підтвердження позиції щодо нікчемності правочинів, як того вимагають положення чинного законодавства України, які б свідчили, що документи, виписані на виконання угод, були сфальсифікованими, як і відсутні докази притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та угоди містять усі дані стосовно змісту операцій. Всі наявні накладні дають змогу визначити, які саме товари (роботи, послуги) були продані, за якою ціною та між якими контрагентами.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Наявні матеріали справи підтверджують фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) з урахуванням його виду економічної діяльності та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Крім цього, суд апеляційної інстанції правомірно вважає недоведеним той факт, що зазначені правочини були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При цьому, суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача.

Щодо твердження відповідача про наявність даних, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, що ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_18 перетинали Державний кордон України у інші періоди ніж були виписані податкові накладні, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідні первинні документи бухгалтерського обліку підписані уповноваженими сторонами та скріплені їх печатками, відтак, твердження позивача про відсутність посадових осіб контрагентів на території України під час вчинення правочину не може бути, у даному випадку, доказом, що безумовно свідчить саме про нікчемність правочину. Крім цього, не виключена можливість отримання документів за допомогою засобів поштового зв'язку, зокрема, кур'єром.

Суд апеляційної інстанції також вірно звернув увагу на те, що правовідносини з приводу укладання та виконання договорів купівлі-продажу, надання послуг, які відповідач вважає нікчемними, виникали між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладення та виконання правочинів обидві сторони правочинів є правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що оскільки зобов'язання за угодами, укладеними між позивачем та контрагентами, мали реальний характер (товар і послуги були отримані і оплачені), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договорів (юридичних осіб).

Разом з цим, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції правомірно вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази про добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит за правочинами, факт здійснення позивачем розрахунків за придбаний товар і послуги, в ціні якого включено податок на додану вартість, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за вказаними вище угодами.

Крім того, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентами підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції належним чином оформленими первинними документами у межах виконання вказаних угод, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, доказами подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, зокрема, подальший продаж придбаних товарів.

Факт реальної поставки товару в червні 2011 року позивачем для покупця - ПАТ «ЗАЗ», який був в свою чергу придбаний у ТОВ «ТПК «Техномашпостач», підтверджується наданою позивачем та дослідженою судом апеляційної інстанції копією Довідки № 2200/23-11/36001339 від 18.10.2011 року, складеної Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва. Як зазначено у висновках, перевіряючими встановлений факт поставки товару на ПАТ «ЗАЗ» та дана господарська операція найшла своє відображення в податковому обліку результатів господарських відносин. Таким чином, податковими органами встановлений факт наявності реальної поставки товару позивачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання відповідачем права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Наявність складського приміщення у позивача, куди завозилися товарно-матеріальні цінності від вищевказаних контрагентів для зберігання до подальшого відвантажування покупцям, за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Волошкова, 83, підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції договорами оренди, копії яких наявні в матеріалах судової справи.

Суд апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання товарів і послуг позивачем у контрагентів, наявність матеріально-технічної бази, документально підтверджується.

Крім того, судом апеляційної інстанції було досліджено, наявний в матеріалах справи, висновок № 0259 експертного економічного дослідження, складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи, що зроблено за листом ТОВ «Технокейс» від 02.08.2012 року, відповідно до якого не підтверджуються нормативно та документально висновки акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 27.02.2012 року № 1744/23-11/36001339 щодо заниження ТОВ «Технокейс» податку на прибуток на суму 2 075 512,00 гривень та податку на додану вартість на суму 1 707 085,00 гривень.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення правовідносин позивача з контрагентами, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було установлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 ст. 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У п. 198.3. ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Пункт 201.4 ст. 201 ПК України передбачає, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин з контрагентами суду доведено.

Пункт 201.6 ст. 201 ПК України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень п. 201.6 ст. 201 ПК України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах позивача із вказаними контрагентами, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із зазначеними суб'єктами господарювання у звітних документах.

Абзацом 9 п. 201.10. ст. 201 ПК України встановлено випадок, який не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Так, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Проте, посилаючись на наведену правову норму, треба врахувати положення п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, згідно яких реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу, до числа таких платників податку відноситься позивач.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення правовідносин позивача з контрагентами, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічне за змістом положення міститься у пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що контрагенти, можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо. А, також, доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування. Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно не оцінені показання свідка ОСОБА_19 як підтвердження обізнаності позивача у таких можливих зловживаннях контрагентів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази про добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та включення сум за цими угодами до витрат, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із контрагентами та включення до складу витрат.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що податковим органом не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та включення сум до витрат у зв'язку з укладенням господарських договорів з контрагентами, а висновки акту перевірки побудовані на припущеннях податкового органу щодо невідповідності первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, а тому є безпідставними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року у справі № 2а-9833/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко Помічник судді (підпис) І.В. Приходько