Постанова

від 17.04.2013 по справі 820/2227/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а- 820/2227/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників: позивача - Коваля А.М., Щукіної О.А., відповідача - Німого О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Тара-Т», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної ДПІ Харківської області ДПС в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000740225, №0000750225 прийняті відповідачем 09.11.2012р.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими. Вважає, що при обчисленні податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість до складу валових витрат та податкового кредиту ним були правомірно віднесені витрати, понесені в зв'язку з отриманням товару від ПП «Лайнстар», що підтверджено видатковими та податковими накладними. Наявність належним чином оформленої податкової накладної, реєстрація юридичної особи, що склала таку податкову накладну, в якості платника податку на додану вартість, а також перебування даної юридичної особи у відповідних державних реєстрах на час виписки податкової накладної вважає достатніми підставами для відображення в податковому обліку сум витрат по взаємовідносинам з такою юридичною особою.

У судовому засіданні представники позивача вимоги і доводи заявленого позову підтримали та просили суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі.

Відповідач, Харківська ОДПІ Харківської області ДПС, вимоги адміністративного позову не визнав, надав до суду письмові заперечення, в яких виклав власну правову позицію щодо обставин справи. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач в складі валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість задіяв суми по взаємовідносинам з ПП «Лайнстар», реальність здійснення господарської діяльності яким не підтверджена. З цих підстав вважає, що операції позивача з контрагентом фактично не відбулися, первинні документи містять недостовірні відомості, а тому не є належними. Наполягає на тому, що зв'язок понесених позивачем витрат на користь ПП «Лайнстар» з господарською діяльністю позивача не підтверджено.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд прийняти рішення, яким відмовити в його задоволені в повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав та мотивів.

Як свідчать матеріали справи, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тара-Т» з питань правильності обчислення та нарахування ПДВ та податку на прибуток за червень 2012р. по операціям з ТОВ «Лайнстар» Харківською ОДПІ складено акт № 1764/220/35604062 від 22.10.2012р.

Згідно з матеріалами справи висновками акту документальної позапланової виїзної перевірки № 1764/220/35604062 від 22.10.2012р. встановлено порушення ТОВ «Тара-Т» п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ на 12 154 грн. та завищено суму від'ємного значення по ПДВ у рядку 24 за червень 2012р. на 160 103 грн.; п.п. 138.1.1 п.138.1, п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в наслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток до сплати за півріччя 2012р. на 155 346 грн. у т.ч. за ІІ квартал 2012р. на суму 155 346 грн.

На підставі висновків акту документальної позапланової виїзної перевірки № 1764/220/35604062 від 22.10.2012р. та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України Харківською ОДПІ 09.11.2012р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000740225 про визначення суми грошового зобов'язання з податку прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 194 182,50 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000750225 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 160 103 грн.

В ході судового розгляду з'ясовано, що вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку відповідно до приписів п. 56.2, п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України шляхом послідового подання скарг від до Державної податкової служби у Харківській області та до Державної податкової служби України. Натомість, рішеннями за результатами розгляду скарг ДПС у Харківській області та ДПС України скарги ТОВ «Тара-Т» залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - залишені без змін.

Судом встановлено, що здійснені відповідачем донарахування податків з відповідним застосуванням до позивача штрафних (фінансових) санкцій зумовлені висновками відповідача про неправомірне відображення ТОВ «Тара-Т» в податковому обліку витрат по взаємовідносинам з ПП «Лайнстар».

Як з'ясовано в ході судового розгляду, такі висновки відповідач поміж іншим обґрунтовує посиланням на складений ДПІ у Московському районі м. Харкова акт від 13.07.2012р. №223/2220/36626857 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Лайнстар». Суд такі доводи відповідача вважає помилковими з огляду на наступне. Положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначено матеріали, що є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка. З цих підстав суд дійшов висновку, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок у вигляді довідок, які є джерелом отримання податкової інформації, визначеної положеннями ст. 83 Податкового кодексу України в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок одних суб'єктів господарювання не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Крім того, суд зазначає, що результати зустрічної звірки, проведеної одним органом державної податкової служби, не є законодавчо визначеною та/або достатньою підставою для звільнення іншого органу державної податкової служби від необхідності самостійного та безпосереднього дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платником податків, що перевіряється. Вказані висновки узгоджуються з положеннями ст. 61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності, що поширюється на визнані законом протиправні діяння, вчинені певною особою. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Разом з цим, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків акту перевірки № 1764/220/35604062 від 22.10.2012р. про заниження позивачем сум податків, які підлягають сплаті до бюджету, що покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України. Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням наведених норм суд зазначає, що визначальною ознакою валових витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

В ході дослідження операцій, на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку, судом встановлено, що взаємовідносини ТОВ «Тара-Т» з ПП «Лайнстар» склались на підставі договору поставки №6 від 02.04.2012 року, згідно якого постачальник (ПП «Лайнстар») зобов'язується передати покупцеві (ТОВ «Тара-Т») піддони та ємності за асортиментом та за ціною вказаними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар на умовах визначених договором.

Як свідчать матеріали справи ПП «Лайнстар» на адресу позивача виписало видаткові та податкові накладні (т.1 а.с. 25-101).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких: назва документа (форми), дату і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Натомість, наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних ПП «Лайнстар» таким вимогам не відповідають, оскільки не містять місця їх складання, посад осіб, відповідальних за здійснення господарських операції і правильність їх оформлення, або інших даних, що дають змогу ідентифікувати даних осіб. Видаткові накладні взагалі не містять данні про особу, яка товар.

Як вбачається з відповіді ТОВ «Тара-Т» на запит податкового органу щодо надання пояснень та їх документального підтвердження (т.1 а.с. 157-158) позивач надав до Харківської ОДПІ копії договору, видаткових та податкових накладних, специфікації, які в силу п. 1.1 договору поставки №6 є невід'ємними частинами договору надані не були.

За змістом абз.1 п.44.6 ст.44 ПК України факт ненадання документів, що підтверджують показники податкової звітності, до закінчення перевірки слід кваліфікувати як відсутність таких документів на час складання податкової звітності.

Суд зазначає, що в судовому засіданні 09.04.2013 року витребував у представника позивача товарно-транспортні накладні, як доказ фізичного переміщення придбаного товару; документи складського переміщення; відомості про проведення вантажно-розвантажувальних робіт; дані про осіб, які отримували товари, проте вказані документи під час судового розгляду справи надані не були, як не були надані і під час проведення перевірки.

Щодо твердження представника позивача про те, що товарно-транспортні накладні, як докази фізичного переміщення товару не були надані перевіряючим, оскільки не повинні були складатися внаслідок того, що поставка товару здійснювалась на умовах DAP - поставка у місці призначення, суд зазначає наступне.

Згідно правил Інкотермс 2010 на умовах DAP погоджене місце продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару до погодженого сторонами місця, не розвантажуючи товар з транспортного засобу у такому місці. Продавець зобов'язаний надати покупцю за свій рахунок звичайний транспортний документ або транспортні документи (наприклад накладну транспортного сполучення), а покупець зобов'язаний прийняти транспортний документ.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначені документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення є товарно-транспортна накладна.

Наказом Мінтрансу України від 29.12.1995р №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля - це подорожній лист, товарно-транспортна накладна, талон замовника, застосування яких є обов'язковим всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності. Тобто, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної документації.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997р. за №363 визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконання роботи.

Натомість, суд зазначає, що позивачем в судовому засіданні будь-яких документів чи обґрунтованих пояснень щодо транспортування (фізичного переміщення) придбаного у ПП «Лайнстар» товару до матеріалів справи не надано, як не надано і під час проведення перевірки.

За встановлених обставин щодо придбання позивачем товару у ПП «Лайнстар», а також надані позивачем видаткові та податкові накладні, а також банківські виписки щодо оплати придбаного товару від контрагента на висновки суду не впливають.

За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності суд дійшов переконливого висновку, що в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2013 року.

Суддя Шевченко О.В.