Постанова

від 08.07.2013 по справі 820/2227/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2013 р. Справа № 820/2227/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Уставицької В.М., представника відповідача Клюєвої Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2013р. по справі № 820/2227/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тара-Т", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000740225, №0000750225 прийняті відповідачем 09.11.2012 р.

17 квітня 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Позивач, не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що всі первинні документи були надані при перевірці, про що і зазначено в самому акті перевірки.

Крім того, вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності підприємством ПП "Лайнстар".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТАРА-Т", код ЄДРПОУ 35604062 з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за червень 2012р. по операціям з ТОВ "Лайнстар" (код ЄДРПОУ 36626857).

22.10.20 12 р. за результатами перевірки складено акт 1764/220/35604062, яким встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого суму податку на додану вартість завищено на 12154 грн. та завищено суму від'ємного значення по ПДВ у рядку 24 за червень 2012р. на 160103,00 грн.

- п.п.138.1.1, п.138.2 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток до сплати за півріччя 2012р. на 155346,00 грн., утому числі за II квартал 2012р. на 155346,00 грн.

09.11.2012 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000740225 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 187968,66 грн. у т.ч. основного платежу 155346 грн., фінансова санкція 32622,66 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000750225 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 160103,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ "Тара-Т" (покупець) та ПП "Лайнстар" (постачальник) укладено договір поставки №6 від 02.04.2012 року, згідно якого постачальник ПП "Лайнстар" зобов'язується передати покупцеві ТОВ "Тара-Т" піддони та ємності за асортиментом та за ціною вказаними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар на умовах визначених договором.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП "Лайнстар" на виконання умов вказаного було поставлено позивачу піддони та ємності відповідно до умов Договору та виписало видаткові та податкові накладні: видаткова накладна № 2305 від 23.04.2012 року, видаткова накладна № 214 від 23.04.2012 року, видаткова накладна № 10 від 01.06.2012 року , видаткова накладна № 11 від 01.06.2012 року , видаткова накладна № 12 від 01.06.2012 року, видаткова накладна № 13 від 01.06.2012 року, видаткова накладна № 14 від 01.06.2012 року, видаткова накладна № 15 від 01.06.2012 року, видаткова накладна № 507 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 508 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 509 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 510 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 510 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 511 від 05.06.2012 року, видаткова накладна № 610 від 06.06.2012 року, видаткова накладна № 714 від 07.06.2012 року, видаткова накладна № 715 від 07.06.2012 року, видаткова накладна № 807 від 08.06.2012 року, видаткова накладна № 1208 від 12.06.2012 року, видаткова накладна № 1209 від 12.06.2012 року, видаткова накладна № 1210 від 12.06.2012 року, видаткова накладна № 1410 від 14.06.2012 року, видаткова накладна № 1411 від 14.06.2012 року, видаткова накладна № 1519 від 15.06.2012 року, видаткова накладна № 1520 від 15.06.2012 року, видаткова накладна № 1812 від 18.06.2012 року, видаткова накладна № 1813 від 18.06.2012 року, видаткова накладна № 1814 від 18.06.2012 року, видаткова накладна № 1906 від 19.06.2012 року, видаткова накладна № 1907 від 19.06.2012 року, видаткова накладна № 1908 від 19.06.2012 року, видаткова накладна № 2007 від 20.06.2012 року, видаткова накладна № 2008 від 20.06.2012 року, видаткова накладна № 2106 від 21.06.2012 року, видаткова накладна № 2208 від 22.06.2012 року, видаткова накладна № 2209 від 22.06.2012 року, видаткова накладна № 2208 від 22.06.2012 року, видаткова накладна № 2514 від 25.06.2012 року, податкові накладні (т.1 а.с. 25-101).

Позивачем проведено в повному обсязі оплату за придбаний у ПП "Лайснстар" товар в безготівковій формі.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

Крім того, факт надання вище перелічених первинних документів не заперечується і самим відповідачем в акті перевірки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договору поставки, укладеного між позивачем та ПП "Лайнстар" повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Разом із тим, податковим органом під час проведення перевірки було встановлено, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань в розрізі котрагенів на рівні ДПА по ТОВ "Лайнстар" лічиться розбіжність між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту у зв'язку з тим, що ПП "Лайнстар" не задекларовані належними чином податкові зобов'язання за червень 2012р., що свідчить про відсутність факту реальних господарських операцій за договором-купівлі продажу позивача з ПП "Лайнстар".

Колегія суддів не погоджується з таким висновком податкового органу та зазначає, що ПП "Лайнстар" оскаржив висновки акту перевірки,

03.10.2012 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року по справі 2а-9525/12/2070 визнані неправомірними дії Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби по проведенню зустрічної звірки Приватного підприємства "Лайнстар" (код ЄДРПОУ 36626857) за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р., результат якої оформлено актом від 13.07.2012 р. №223/2220/36636857 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання з питань дотримання вимог податкового законодавства.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби прийняти податкову декларацію з ПДВ за квітень 2012 року разом з розрахунком коригування сум ПДВ до податкової декларації з ПДВ (Д1), розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), реєстром виданих податкових накладних, уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5); податкову декларацію з ПДВ за травень 2012 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), реєстром виданих та отриманих податкових накладних; податкову декларацію з ПДВ за червень 2012 року разом з розрахунком коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1), розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), реєстром виданих та отриманих податкових накладних, за реєстраційними номерами 9028484511, 9028484608, 9028484649, 9028488179, 9035366179, 9035350664, 9035350855, 9030647355, 9030647262, 9035350711, 9035350158, 9035350275 як податкову звітність та внести показники декларацій до електронної бази податкової звітності і до картки особового рахунку Приватного підприємства "Лайнстар".

Вказане судове рішення, в силу ст. 254 КАС України, набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, колегія суддів вважає неправомірними висновки відповідача та суду першої інстанції про ненадання позивачем будь-яких документів щодо транспортування (фізичного переміщення) придбаного у ПП «Лайнстар» товару.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т".

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, серед іншого, є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції аз прийняттям нової про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Тара-Т" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2013р. по справі № 820/2227/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тара-Т" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000740225 від 09.11.2012 року та від 09.11.2012 року №0000750225.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст постанови виготовлений 10.07.2013 р.