Постанова

від 26.07.2006 по справі 13/265-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/265-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2006 р.                                                           Справа № 13/265-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Костюка С.О. ( дов. ВВТ № 316739 від 28.12.04р.)

відповідача -  не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство"Укрространс", м. Суми (вх. № 2222 С/З) на рішення господарського суду Сумської області від 01.06.06 р. по справі № 13/265-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі філії № 4 "Полтавська", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство"Укрространс", м. Суми

про стягнення 30 139,61 грн., -

встановила:

У травні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" в особі філії № 4 "Полтавська" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Укрространс" про стягнення 30139,61 грн., з яких 26959,19 грн.   заборгованості за поставлений позивачем товар відповідно до умов договору поставки № 85 від 08.12.2005 р., укладеного між сторонами, 1540,31 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, передбаченої п. 9 договору, 1381,12 грн. інфляційних збитків та 258,99 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 01.06.06р. по справі №13/265-06 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з ТОВ   "АТП  "Укрространс" на користь ТОВ “НК Альфа-Нафта” в особі філії  №  4  "Полтавська" 26959,19 грн. боргу, 1540,31 грн. пені, 1381,12 грн. інфляційних збитків, 258,99 грн. 3% річних, 301,40 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, вважає його  необґрунтованим та таким, що підлягає частковому скасуванню, оскільки на думку відповідача, стягнувши суму основного боргу з урахуванням пені, передбаченої договором та 3% річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, господарський суд припустився неправильного застосування норм матеріального права. Заявник апеляційної скарги також посилається на те, що господарський суд неправильно  застосував норми матеріального права, оскільки не врахував ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України та не зменшив розмір пені. Скаржник просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2006 р. у справі 13/265-06 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „АТП „Укрространс" 1540,31 грн. пені в повному розмірі, 258,99 грн. 3% річних та прийняти нове рішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як правомірне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її безпідставність.

Представник відповідача у судове засідання 25.07.06р. не з'явився, хоча  належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за №1704161 (в матеріалах справи), про причини неявки свого представника відповідач суд апеляційної інстанції не повідомив.

Враховуючи ст. 43 ГПК України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також беручи до уваги те, що відповідач належним чином був повідомлений про час, день і місце розгляду справи, тому мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України. За таких обставин,  колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника ТОВ "АТП "Укрространс", оскільки відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію по справі, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених  матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 08 грудня 2005 року між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір поставки за № 85 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач поставив відповідачеві 6,754 т дизельного пального вартістю 25094,35 грн. з ПДВ та 4,641 т бензину А-80 н/е. вартістю 16864,84 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 85 від 08.12.2005 р. та № 85/1 від 08.12.2005 р., котрі є в матеріалах справи.

Відповідно до п. 6 Договору оплата товару здійснюється на протязі 5 банківських днів від дати отримання товару.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором з позивачем за поставлений товар розрахувався лише частково на суму 15000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 167 від 23.01.2006 р. та №167 від 24.01.2006 р., які наявні в матеріалах справи, через що у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість в сумі 26959,19 грн.

За загальними умовами виконання зобов'язань, встановленими ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При винесенні рішення господарський суд послався на те, що оскільки заборгованість в сумі 26959,19 грн. відповідачем визнається та ним не погашена,  позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 9 Договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків у вигляді нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу. Враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання у повному обсязі по оплаті отриманої продукції, нарахована позивачем пеня в сумі 1540,31 грн. відповідає вимогам Договору та чинному  законодавству України, а тому правомірно стягнута судом першої інстанції. Крім того, стягнення пені є саме тим засобом захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, і відповідно до ст. 546 цього кодексу, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.

На думку колегії суддів, місцевий господарський суд також вірно визначився щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 258,99 грн. 3% річних та 1381,12 грн. інфляційних, оскільки згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. Нарахування позивачем річних та інфляційних цілком відповідає чинному законодавству України, у зв'язку з чим вимога про їх стягнення правомірно задоволена господарським судом.  

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що господарський суд, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу з урахуванням пені, передбаченої спірним Договором та 3% річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, припустився неправильного застосування норм матеріального права, так як застосував одночасно подвійну відповідальність до відповідача за одне й теж правопорушення.

Однак з вказаними посиланнями не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), а згідно із ч. З ст. 549 цього ж кодексу пенею є неустойка, яка вираховується в процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочки виконання. Таким чином, пеня –це тривала неустойка, сума якої збільшується з кожним днем прострочення.  

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними озна ками, зокрема  встановлюються спеціальні правила про відповідальність за по рушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річ них, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.

Так, статтею 625 ЦК передбачений спеціальний вид відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання: на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму бор гу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три про центи річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є санкцією за його порушення, та виступають самостійною формою цивільно-правової відповідаль ності.

Слід зазначити, що прострочення є негативним проявом порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою. Внаслідок прострочення первісні обов'язки боржника розширю ються, а основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним. Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; на стання строку виконання зобов'язання; невиконання стороною зо бов'язання у строк.

Прострочення боржника, встановлене ст. 612 ЦК України, має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов'язання або коли не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Прострочення виконання грошового зобов'язання має особливо сті, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних власти востей грошей та грошових зобов'язань як їх правової форми, що знайшло вираження у юридичному закріпленні особливих мір відпо відальності та спеціальних правил їх застосування.

Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобо в'язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності - відшкодуван ня збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передачу) неустой ки (штрафу, пені), а за грошовими зобов'язаннями - сплата процентів річних та ін фляційних втрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 1540,31 грн. та 3% річних в розмірі 258,99 грн., оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства.  

Заявник апеляційної скарги також посилається на те, що господарський суд неправильно  застосував норми матеріального права, оскільки не врахував ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України та не зменшив розмір пені.

Вказані твердження не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступних підстав.

Дійсно, відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

А згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має  право зменшити розмір  санкцій.  При  цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у  зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо  порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.  

Колегія суддів вважає, що господарський суд при винесенні рішення в частині стягнення пені у повному обсязі, врахував вказані обставини, а також те, що на підтвердження вимог по зменшенню її розміру відповідач не надав жодного належного обґрунтованого доказу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 01.06.06 року по справі № 13/265-06 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від 01.06.06 року по справі № 13/265-06 залишити без змін.   

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Укрространс", м. Суми залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді