Постанова

від 24.04.2013 по справі 36/5005/10476/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року Справа № 36/5005/10476/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. ( доповідач), Гольцової Л.А., Губенко Н.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2013 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі№ 36/5005/10476/2012 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УБМ" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення 27960,39 грн. за участю представники сторін:

позивача: Іоффе В.Л., дов. від 09.11.2012 № 001;

відповідача: Масюк О.В., дов.від 02.01.2013 № 015/1-18;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УБМ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог від 18.12.2012, 17.01.2013) до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення 27 960, 39 грн., з яких 22 735,78 грн. - пені, 5224, 61 грн. - 3 % річних за порушення строків оплати за поставлений товар за договором №770 (на придбання сировинних, паливно-енергетичних та матеріально-технічних ресурсів) від 05.12.2011.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2013 у справі № 36/5005/10476/2012 (суддя Соловйова А.Є.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: Білецької Л.М. - головуючого судді, суддів Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ" 20 215,91 грн. - пені, 5224,61 грн. - 3 % річних та 1464, 45 грн. - судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення у цій справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 05.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УБМ" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (покупець) укладено договір №770 на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів (далі - Договір) за умовами якого постачальник взяв на себе зобов'язання передати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити матеріали (далі - Ресурси) на умовах, передбачених дійсним Договором (пункту 1.1).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що кількість, номенклатура Ресурсів вказуються в Специфікаціях до дійсного Договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно умов пункту 4.1 Договору поставка Ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності до умов поставки, зазначені у Специфікаціях і включають в себе податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою Ресурсів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаного Договору та специфікацій до нього позивач у період з 21.02.2012 по 03.05.2012 поставив відповідачу Ресурси на загальну суму 475153,20 грн. з ПДВ на умовах оплати: протягом 15-ти календарних днів з моменту поставки, що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Судами зазначено, що зобов'язання з оплати поставлених Ресурсів відповідач здійснив з порушенням строків, визначених умовами Договору та Специфікацій № № 1-7 до нього, що підтверджується виписками банку від 15.03.2012, 30.03.2012, 25.05.2012, 13.06.2012, 12.07.2012, 19.09.2012 та платіжними дорученнями №№ 6034 від 22.11.2012, 6538 від 30.11.2012, 7046 від 21.12.2012, 7047 від 21.12.2012, 7048 від 21.12.2012, які містяться в матеріалах справи.

Згідно пункту 7.2 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку оплати Ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 5224,61 грн. за період з період прострочення з 08.03.2012 по 18.12.2012.

Згідно приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт наявності прострочення відповідачем оплати товару, господарські суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок суми пені, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умов пункту 7.2 Договору, дійшли мотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 20 215, 91 грн.

Разом із тим, в силу статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, щодо порушення позивачем п. 6.4. Договору та ненадання останнім відповідачеві оригіналів документів, а саме: сертифікату або паспорту якості постачальника або виробника, акту прийому-передачі ресурсів, що свідчить про невиконання зобов'язань постачальника з поставки Ресурсів, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови від договору купівлі-продажу та повернення товару.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових актів, оскільки ґрунтуються на переоцінці судом доказів. Відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення та постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2013 у справі №36/5005/10476/2012 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Н. Губенко