Постанова

від 18.07.2006 по справі 45/116-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

45/116-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2006 р.                                                           Справа № 45/116-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Райчева В.Р.

відповідача -  Барбіної І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ (вх. № 2283 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 02.06.06 р. по справі № 45/116-06

за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

до Акціонерного товариства "Вечірній Харків", м. Харків

про стягнення 50,000 тон паперу газетного та сплату 69696,00 грн.

встановила:

У березні 2006 року Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Вечірній Харків", м. Харків про стягнення 50,000 тон паперу газетного, 1152,00 грн. за користування позичкою, 57600,00 грн. штрафу та 10944,00 грн. пені, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між позивачем та відповідачем на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.10.1999 р. було укладено договір про тимчасове позичання матеріальних цінностей державного резерву № 2-10/6-99 від 23.04.1999 р., згідно якого позивач свої зобов'язання виконав, що підтверджується телеграмою-нарядом від 28.04.1999 р. та актом звірки заборгованості по договору від 24.04.2000 р., а відповідач тимчасово позичені 50,000 т. паперу газетного не повернув.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.06р. по справі №45/116-06 (суддя Н.В. Калініченко) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, Державний комітет України з державного матеріального резерву, з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що при винесенні рішення судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що у відповідності до статті 104 ГПК України є підставами для скасування судового рішення, а тому просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі №45/116-06 від 02.06.2006р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач, Акціонерне товариство "Вечірній Харків", вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, в зв'язку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2006р.  по справі № 45/116-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні 11.07.06р. оголошено перерву до 13.07.06р.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2006р.  по справі № 45/116-06 –без змін, виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 23 квітня 1999 року між позивачем та відповідачем був укладений договір за № 2-10/6-99 (далі -  Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався відпустити папір газетний в кількості 50,0 т. на умовах франко-склад комбінату „Світанок" без попередньої оплати вартості на умовах запозичення, а відповідач в свою чергу зобов'язався повернути папір газетний в строк до 25.06.99р. або сплатити його вартість за цінами на момент проплати узгодженими з Держкомрезервом (розділи 1, 2 Договору). Загальна вартість відпущеного із держрезерву товару становить 57600,00 грн. з ПДВ (пункт 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторони встановили, що за запозичення з держрезерву  відповідач сплачує позивачу 2% вартості фактично відпущеного паперу, що складає 960,00 грн. без ПДВ.

А згідно п. 5.1. даного Договору продукція відпускається без попередньої оплати після сплати відсотків за запозичення.

Мотивуючи рішення щодо безпідставності заявлених Державним комітетом  України з державного матеріального резерву вимог, господарський суд послався на те, що оскільки позивач не надав належних доказів передачі продукції підприємству (комбінат „Світанок"), а саме: накладних та доручень, які б свідчили про передачу та отримання продукції за Договором, та сторонами не надано доказів щодо перерахування відсотків по запозиченню відповідно до умов  Договору, тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду про відмову в позові, але відмовляючи в його задоволенні, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості, що не узгоджується із наявними в матеріалах справи документальними доказами. В даному випадку наявні інші підстави для відмови у позові, а саме в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, визначеного чинним цивільним законодавством.

Так, спірні правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом  УРСР, який набрав чинності з 1 січня 1964 року, та діяв в період укладення спірного Договору до спливу строку позовної давності.

Пунктом 4. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що норми цього Кодексу  застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання ним чинності, тобто до 1 січня 2004 року.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу УРСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку.

Статтею 71 цього ж Кодексу встановлений загальний строк позовної давності та становить 3 роки з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Відповідно до ст. 75 Цивільного кодексу УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін, а частиною 1 статті 80 цього Кодексу передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

При винесенні оскаржуваного рішення господарський суд не з'ясував ту  обставину, що поставка товару фактично відбулася, а надана позивачем телеграма від 28.04.99р. (а.с. 10) з відміткою позивача “Передано” є належним доказом отримання відповідачем папіру газетного згідно з умовами Договору в кількості 50,0 тон на суму 57548,16 грн. Заперечень з боку відповідача про неотримання цієї продукції  не було та в матеріалах справи такі доказі відсутні.

Більш того, оскільки факт отримання товару згідно телеграми від 28.04.99р. в зазначеній кількості та сумі відповідачем не оспорюється та в процесі розгляду справи судом першої інстанції ним не заперечувався, тому колегія суддів вважає, що в даному випадку вирішуючи справу по суті, слід застосувати строк позовної давності.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги визнану відповідачем наявність боргу по спірному Договору  шляхом підписання акту звірки повернення боргу до державного резерву від 24.04.2000р., оскільки даним актом підтверджується отримання відповідачем папіру газетного в кількості 50,0 тон на суму 57548,16 грн.  Вказаний акт відповідачем не спростований.

Підприємство відповідача дізналося про порушення свого права, на якому ґрунтується даний позов 25.06.99р., тобто з моменту невиконання відповідачем своїх зобов'язань по спірному Договору щодо повернення позивачу папіру газетного у вказаний строк. Таким чином, право на захист в судовому порядку для Державного комітету України з державного матеріального резерву відліковується з моменту порушення цього права та закінчується у червні 2002 року, однак даний позов заявлений у березні 2006 року, тобто поза межами строку позовної давності.  

Вирішуючи справу по суті, господарський суд Харківської області зазначеного не врахував.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюєть ся рішення про відмову в задоволенні позову саме на цих підставах, а не через пропуск стро ку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 Цивільного кодексу УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при ви знанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Разом з цим, позивач не представив доказів поважності пропуску строку позовної давності та з обґрунтованим клопотанням про наявність підстав для його поновлення до господарського суду Харківської області не звертався.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, а доводи відповідача з яких вона подана, не можуть бути підставою для зміни чи скасування прийнятого у справі оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,  -

постановила:

Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області 02.06.06р. по справі                                          № 45/116-06  залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді