Постанова

від 10.01.2007 по справі 45/116-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

45/116-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 січня 2007 р.                                                                                   № 45/116-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р.

у справігосподарського суду Харківської області

за позовомДержавного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

доАкціонерного товариства “Вечірній Харків”, м. Харків

простягнення 50 000 тон паперу газетного та сплату 69696, 00 грн.

за участю представників:

позивача: Роздольський І.О. –дов. від 05.12.2006р. №2/6671; Трембанчук А.А. –дов. від 05.12.2006р. №2/6660

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

         Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з позовною заявою до господарського суду Харківської області про стягнення з Акціонерного товариства “Вечірній Харків” (далі –АТ “Вечірній Харків”) 50 т паперу газетного, 1152, 00 грн. за користування позичкою, 57600,00 грн. штрафу та 10944, 00 грн. пені.

         Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про тимчасове позичання матеріальних цінностей державного резерву № 2-10/6-99 від 23.04.1999 р., згідно якого позивач свої зобов'язання виконав, що підтверджується телеграмою-нарядом від 28.04.1999 р. та актом звірки заборгованості по договору від 24.04.2000р., а відповідач тимчасово позичені 50, 000 т паперу газетного не повернув.  

         Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2006р. у справі №45/116-06 в задоволенні позовних вимог відмовлено в зв'язку з  недоведеністю позовних вимог.

          Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2006р. залишено без змін, однак змінено підстави відмови в задоволенні позовних вимог, а саме за пропуском строку позовної давності.

          Не погоджуючись з вказаною постановою, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу тим, що вказана постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 71, 83, 161, 162 ЦК УРСР, п.6 ст. 268, 525, 526 ЦК України, Закону України “Про державний матеріальний резерв”.              

          У відзиві на касаційну скаргу АТ “Вечірній Харків” просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.   

         Відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

         Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

          Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанцій, 23.04.1999р. між позивачем та відповідачем на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.10.1999 р. був укладений договір за №2-10/6-99 (далі –Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався відпустити папір газетний в кількості 50,0 т без попередньої оплати вартості на умовах запозичення, а відповідач в свою чергу зобов'язався повернути папір газетний в строк до 25.06.99р. або сплатити його вартість за цінами на момент проплати узгодженими з Держкомрезервом (розділи 1, 2 Договору). Загальна вартість відпущеного із держрезерву товару становить 57600, 00 грн. з ПДВ.

         Пунктом 3.3 Договору сторони встановили, що за запозичення з держкомрезерву відповідач сплачує позивачу 2% вартості фактично відпущеного паперу, що складає 960, 00 грн. без ПДВ (1152, 00 грн. з ПДВ).

         Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товару фактично відбулася згідно з умовами Договору в кількості 50,0 тон на суму 57548,16 грн., що підтверджується актом звірки повернення боргу до державного резерву від 24.04.2000р., телеграмою від 28.04.99р. з відміткою позивача “Передано” та відсутністю в матеріалах справи заперечень  відповідача про неотримання цієї продукції.

Господарським судом апеляційної інстанції також встановлено, що право на захист в судовому порядку для Держкомрезерву України відповідно до ст. 76 ЦК УРСР рахується з моменту порушення цього права, а саме з 25.06.99р., тобто з моменту невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, та закінчується у червні 2002р.

На підставі встановленого, враховуючи, що даний позов заявлений у березні 2006 року, тобто поза межами строку позовної давності, апеляційний  господарський суд дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності на підставі ст. 80 ЦК УРСР.

Однак з такими висновками колегія  суддів не погоджується та вважає їх  передчасними, оскільки судом не враховано приписи ст. 83 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), відповідно до яких  позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян та не враховано приписи ст. 268 ЦК України (в редакції 2003р.),  відповідно до яких позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Крім того, відповідно до п.8 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” за несвоєчасне повернення позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100% вартості неповернених матеріальних цінностей та пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов'язання.

Зазначені санкції є публічно-правовими та передбачені Цивільним кодексом України, отже строк позовної давності щодо застосування штрафних санкцій за порушення цивільно-правових зобов'язань на них не розповсюджується.

Таким чином колегія вважає, що апеляційним господарським судом   встановлені обставини справи щодо існування заборгованості відповідача   перед позивачем, що підтверджуються певними доказами, яким суд  попередньої інстанції дав належну оцінку, однак при вирішенні даного спору   неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності.

До того ж, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано що згідно п.2.2 договору №2-10/6-99 відповідач зобов'язаний повернути майно або сплатити його вартість за цінами на момент проплати, з чого вбачається  необхідність уточнення позовних вимог в частині стягнення 50т паперу газетного, які не відповідають умовам договору та способам захисту цивільних прав та інтересів судом, передбачених ст. 16 ЦК України.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскаржувана постанова   підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.

          Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу задовольнити частково.

          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. та рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2006р. у справі № 45/116-06 скасувати.

          Справу направити до господарського суду Харківської області на новий  розгляд.         

Головуючий суддя                                                                                    В.С. Божок                    

Судді:                                                                                                  Т.Ф. Костенко                                                                                                                                                                                            

                                                                                                   Г.П. Коробенко