Ухвала

від 16.04.2013 по справі 2а-9428/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р. № 9104/70909/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Баран П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт» до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

28 серпня 2011 року позивач - ТзОВ «Грейнпласт» звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Яворівському районі просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 000096232 та № 000097232 від 19.08.2011 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки відповідачем зроблено протиправні висновки в акті планової документальної перевірки про заниження валових доходів внаслідок наявності безнадійної кредиторської заборгованості за виданим векселем, про неправомірне включення до валових витрат вартості транспортно-експедиційних послуг та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість при фактичній відсутності суми заниження податкового зобов'язання. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000097232 від 19.08.2011 року, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000096232 від 19.08.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 46874,75 грн, з яких основний платіж 37500 грн, штрафна фінансова санкція 9374,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова в цій частині прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить суд апеляційної інстанції переглянути її в апеляційному порядку та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні адміністративного позову в частині правомірності формування позивачем валових витрат внаслідок включення послуг по організації транспортних перевезень, наданих фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 при експорті сировини за межі України, оскільки фактичне здійснення транспортних перевезень за межі митного кордону України підтверджується митною декларацією, міжнародною транспортною накладною. Судом першої інстанції проігноровано те, що податковим органом під час перевірки протиправно ототожнено організацію перевезень вантажів (транспортно-експедиторська послуга), яка надавалася позивачу ФОП ОСОБА_2 з іншим видом господарської діяльності - перевезення вантажу, яке здійснювалося іншою особою як перевізником за угодою з Експедитором.

12.03.2013 року ДПІ у Яворівському районі Львівської області ДПС до суду подало заяву про приєднання до апеляційної скарги, у якій просить прийняти цю заяву, оскаржувану постанову скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Проте, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду із занесенням до журналу судового засідання від 23.04.2013 року відмовлено у задоволенні цієї заяви, оскільки з аналізу ст. 192 КАС України вбачається, що приєднання до апеляційної скарги відбувається шляхом підтримання її вимог. Однак, як вбачається із поданої заяви про приєднання до апеляційної скарги, вимоги відповідача у цій заяві є відмінними та протилежними за змістом апеляційних вимог позивача, що виключає можливість прийняття судом такої заяви.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «Грейнпласт» зареєстроване 19.12.2000 року, що підтверджено копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 831431.

В період з 30.06.2011 року по 13.07.2011 ДПА у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Грейнпласт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, результати якої оформлені актом № 166/23-2/31267561 від 27.07.2011 року.

Відповідно до висновків даного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.25 ст. 1, п. 4.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 пп. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 43181 грн., а також вимог п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим нараховано штрафну санкцію в розмірі 25 % по податку на додану вартість від суми заниження 134296 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем 19.08.2011 року прийнято податкові повідомлення рішення форми «Р»: № 000096232, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 53976 грн, а також № 000097232, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 33731,50 грн.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 000097232 від 19.08.2011 року є протиправним, оскільки з аналізу ст.ст. 54 та 123 ПК України вбачається, що застосування штрафних санкцій контролюючим органом є похідним від розміру визначеного під час перевірок заниженого податкового зобов'язання. Проте, у даному випадку в спірному податковому повідомленні рішенні відповідачем визначено грошове зобов'язання за основним платежем 0 грн., а відтак відсутні правові підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій. Також суд першої інстанції зазначив, що право позивача на податковий кредит за результатами відносин із ДП «Орісіл - Калуш» ТОВ «Орісіл» підтверджено належними податковими накладними та іншими первинними документами, а також документами щодо коригування цього податкового кредиту відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», тому висновки відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту з ПДВ є протиправними. Щодо податкового повідомлення-рішення № 000096232 від 19.08.2011 року, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що воно підлягає скасуванню тільки на суму 46874,75 грн, оскільки висновки податкового органу про заниження позивачем валового доходу за перший квартал 2011 року на суму 150000 грн є помилковими. В іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки позивачем на пропозицію суду не надано договорів на перевезення вантажу, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, відтак суд вважає протиправним віднесення до складу валових витрат вартості послуг організації транспортних перевезень на суму 22724 грн, а тому позовні вимоги в цій частині недоведеними та такими, що не підлягають до задоволення.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України здійснює перегляд даної справи в межах апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності віднесення позивачем до валових витрат коштів по операціях з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за договором транспортного експедирування. В іншій частині особами, які беруть участь у справі судове рішення не оскаржується.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В пункті 3.1.2 акта перевірки від 27.07.2011 року зокрема зазначено, що перевіркою повноти визначення валових витрат встановлено їх завищення за 1-й квартал 2010 року на загальну суму 22724 грн внаслідок включення послуг по організації транспортних перевезень, наданих фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 при експорті сировини за межі України із посиланнями на пункти 5.1, 5.2.1 і 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підставою для таких висновків стали твердження, що позивачем не представлено деталізованих звітів, які б свідчили про факт здійснення господарських операцій, із твердженнями про відсутність згадувань у контракті від 10.02.2010 року № 5 про комісіонера вантажовідправника, згадувань про такий контракт у вантажно-митній декларації та зазначення іншого перевізника, а також відсутність конкретизованого змісту наданих послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач як Комітент уклав із приватним підприємством «СІЛ-ЕКС» як Комісіонером договір комісії від 01.02.2010 року № 4 щодо продажу на комісійних умовах за межами України товару, а за актом від 25.02.2010 року такий товар у кількості 4,5 тони фактично було передано Комітентом Комісіонеру.

Також позивачем (Замовник) із підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) було укладено контракт від 10.02.2009 року № 5, предметом якого були взаємовідносини щодо транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, які надаються Замовнику для транспортування в міжнародному і внутрішньому сполученні.

На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи долучено: заявку № 66 від 24.02.2010 року до контракту від 10.02.2010 року №5, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.02.2010 року № ГЛ-18 про надання послуг за рахунком від 25.02.2010 року № ГЛ-18 вартістю 22724 грн щодо організації транспортних перевезень по маршруту Калуш (Україна) Долгопрудний (Російська Федерація).

Також позивачем надано суду ВМД від 25.02.2010 року № 20600001/2010/300487, міжнародну транспортну накладну від CMR 0050691.

Допитаний як свідок в даній справі фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в суді першої інстанції пояснив, що ним дійсно укладався із позивачем договір від 10.02.2009 року № 5 щодо організації транспортних перевезень. Перевезення вантажу здійснювалось водієм ОСОБА_4, який працює у приватного підприємця ОСОБА_3, та використовує для здійснення перевезень вантажний автомобіль НОМЕР_1, що належить громадянину ОСОБА_5

Проте, суд апеляційної інстанції дослідивши в сукупності господарські операцій, які були предметом перевірки, а також наявні у матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи копії первинних документів не підтверджують реальність вказаних вище господарських операцій, виходячи з наступного.

Положення ст. 1 Закону України від 01.07.2004 р. № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (надалі - Закон № 1955-IV в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначають, що експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 10 - 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначається, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Таким чином, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності виконання вказаного вище договору є договір з суб'єктом господарювання, що залучався до виконання договору транспортного експедирування, оскільки як зазначає позивач, СПД ОСОБА_2 безпосередньо не здійснював перевезення вантажу, а залучав для цього СПД ОСОБА_6. Однак, позивачем ні в суді першої, ні апеляційної інстанції такого договору не надано.

Разом з тим, пояснення СПД ОСОБА_2 про те, що перевезення вантажу здійснювалося водієм підприємця ОСОБА_6, не узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами, оскільки як вбачається із наявних у матеріалах справи ВМД та СМR перевізником товару виступав ОСОБА_5 Проте, доказів укладення договору перевезення з цим суб'єктом господарювання суду також не надано.

Долучені позивачем до матеріалів справи рахунок-фактура № 3 від 25.02.2010 року, акт № 3 від 25.02.2010 року та платіжне доручення № 115 від 17.03.2010 року не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки з них неможливо встановити якого саме вантажу здійснювалось перевезення та, що це перевезення здійснювалось на підставі заявки № 66 від 25.02.2010 року.

Крім того, в представлених позивачем суду копій контракту та акту виконаних робіт, не конкретизовано зміст наданих послуг, зокрема інформації про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг, у зв'язку з чим відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією та продажем ТМЦ та їх використання позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, висновок податкового органу про відсутність підстав для включення позивачем до валових витрат сум (22724 грн), сплачених за Контрактом № 5 від 10.02.2010 року, укладеного з ФО-П ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення № 000096232 від 19.08.2011 року в цій частині є правомірним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано в цій частині відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року по справі № 2а-9428/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня складення її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 19.04.2013 року.