Ухвала

від 15.04.2013 по справі 2523/2567/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2523/2567/2012 Провадження № 22-ц/795/497/2013 Головуючий у I інстанції -Майборода С.М. Доповідач - Губар В. С. Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГубар В.С., суддів:Мамонової О.Є., Шемець Н.В., при секретарі:Летуті Ю.М., за участю:прокурора Курило Я.М., представників сторін ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2012 року по справі за позовом прокурора Чернігівського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області, Чернігівської районної державної адміністрації до ОСОБА_9 про визнання недійсним договору міни та визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора Чернігівського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області, Чернігівської районної державної адміністрації в повному обсязі, посилаючись на те, що судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Оскаржуваним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2012 року позовні вимоги прокурора Чернігівського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області, Чернігівської районної державної адміністрації задоволено. Поновлено строк звернення до суду прокурора Чернігівського району Чернігівської області з даним позовом.

Визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 29 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_10, від імені якого діяла ОСОБА_11 за довіреністю, посвідченою 09 листопада 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованою в реєстрі за № 5690 та ОСОБА_9, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, реєстровий № 5513.

Визнано незаконним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 1,6576 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, серії ЯЛ № 790451, виданий ОСОБА_9.

Визнано незаконним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 1,1768 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, серії ЯЛ № 790459, виданий ОСОБА_9. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оспорюваний договору міни відповідає вимогам чинного земельного законодавства України і не порушує вимоги мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Апелянт наголошує, що положення договору міни земельних ділянок не суперечать вимогам п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Як зазначає апелянт, договір міни не порушує нічиїх прав та охоронюваних зконом інтересів і узгоджується з ЦК України.

Апелянт посилається на те, що прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, оскільки інтереси держави не порушені і не потребують захисту, а Державна інспекція сільського господарства Чернігівської області та Чернігівська районна державна адміністрація не уповноважені представляти державу у спірних правовідносинах.

Апелянт зазначає, що правочин, укладений після смерті особи, але від її імені не є недійсним, оскільки чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, укладеного після смерті особи, але від її імені, враховуючи положення ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання незаконними Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, видані їй на підставі договору міни від 29.12.2007 року, оскільки зазначені Державні акти не суперечать вимогам чинного законодавства та видані на підставі дійсного договору міни від 29.12.2007 року. На думку апелянта, оскільки вимога про визнання недійсним вказаного договору міни не заявлена жодною особою, яка б мала право на звернення до суду з такою вимогою, підстави для визнання такого правочину недійсним відсутні.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення строку позовної давності, оскільки прокурор та інші уповноважені органи мали можливість перевірити правильність укладення договору міни від 29.12.2007 року з дати його укладення, а не лише після оформлення державних актів, тому причини пропуску строку, на думку апелянта, є неповажними.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурор Чернігівського району Чернігівської області просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_9, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2012 року - залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_10 як член колишнього КСП «Авангард» отримав земельну частку (пай), а 09 серпня 2007 року йому виданий Чернігівською районною державною адміністрацією державний акт серії ЯГ № 867143 від 09 серпня 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 2,84 га, яка складається з 1,18 га - сіножаті (кадастровий № 7425582800:08:000:1064), та 1,66 га - рілля (кадастровий № 7425582800:08:000:1154), яка розташована на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Зазначені земельні ділянки зареєстровані в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю (а.с. 52-55).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с. 121-122).

За повідомленням Чернігівської районної державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_10 спадкова справа не заводилась. За повідомленням Іванівської сільської ради Чернігвського району Чернігівської області на день смерті ОСОБА_10 разом з ним була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_14 (а.с.90, 123).

Як правильно встановлено судом, 29 грудня 2007 року ОСОБА_11, діючи від імені ОСОБА_10 як його представник на підставі виданої ним 09 листопада 2007 р. довіреності, та ОСОБА_9 уклали договір міни належних ОСОБА_10 вищевказаних земельних ділянок площею 1,66 га та 1,18 га, на земельні ділянки площею 0,0100 га та 0,0100 га, що належали ОСОБА_9 на підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданих їй управлінням земельних ресурсів у Чернігівському районі Чернігівської області 24.12.2007 р. та зареєстрованих в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Зазначений договір міни підписаний ОСОБА_11 та ОСОБА_9 і 29 грудня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 5513 (а.с. 52-53).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного договору міни ОСОБА_9 видано державний акт серії ЯЛ № 790459 на право власності на земельну ділянку площею 1,1768 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області державний акт серії ЯЛ № 790451 на право власності на земельну ділянку площею 1,6576 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с. 58-61).

Вищенаведені обставини підтверджені наявними у справі документальними доказами і в апеляційному суді ніхто з учасників судового розгляду їх не спростовував і не заперечував.

Перевіряючи доводи скарги, апеляційний суд не знаходить передбачених процесуальним законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституцій України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків, а ст 203 цього Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є обов»язковим для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; та ін.

Згідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Як встановлено ч. 1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов»язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За змістом ст. 244 ЦК України представництво може здійснюватись за довіреністю, а ст. 248 ЦК визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Отже, судом правильно визначено, що з моменту смерті ОСОБА_10 - 23 листопада 2007 року, припинені його цивільні права та обов»язки, а також припинена його цивільна дієздатність та дія виданої ним 09 листопада 2007 року довіреності на ім»я ОСОБА_11

Правочини, укладені після смерті особи, але від її імені, не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України і є недійсними.

Статтею 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв»язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину згідно до ст. 203 ЦК України.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що договір міни земельних ділянок від 29 грудня 2007 р., укладений ОСОБА_11, яка діяла від імені ОСОБА_10 на підставі довіреності, посвідченої 09 листопада 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованої в реєстрі за № 5690, з ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, реєстровий № 5513, - є недійсним.

Виходячи з недійсності вищевказаного договору міни, на підставі якого ОСОБА_9 видані два державні акти серії ЯЛ № 790451, серії ЯЛ № 790459 на право приватної власності на земельні ділянки площею 1,6576 га та 1,1768 га, визнання судом першої інстанції вищезазначенх актів незаконними узгоджується з положеннями ст. 21 ЦК України і доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Апеляційний суд, зважаючи на сукупність обставин даної конкретної справи, відхиляє твердження апелянта про те, що інтереси держави не порушені і прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України та ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 під під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов»язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції Україн , може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до п.1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року, центральним органом виконавчої влади, до завдань якого відноситься організація та здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, є Державна інспекція сільського господарства України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства в Чернігівській області, затвердженим наказом Державної інспекції сільського господарства України від 28.02.2012 року, Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно зі ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор представляє державу в силу закону і діяв в інтересах Держави Україна, а не і інтересах Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області та Чернігівської районної державної адміністрації, які є лише органами, уповноваженими державою на виконання певних функцій у спірних правовідносинах та які відповідно до вимог чинного законодавства наділені державою виключними повноваженнями у сфері земельних відносин.

Отже, враховуючи сукупність вищенаведених обставин даної цивільної справи, апеляційний суд знаходить, що порушення інтересів держави полягає у порушенні принципу верховенства права внаслідок незаконного укладення договору міни земельних ділянок від імені померлої особи та з подальшим отриманням на підставі вказаного договору державних актів на право власності на землю. Тобто, підстави набуття відповідачем права власності на землю не відповідають вимогам ч. 2 ст. 78 ЗК України та ст. 328 ЦК України.

Перевіряючи доводи скарги, апеляційний суд визнає, що судом першої інстанції обгрунтовано поновлено прокуророві пропущений процесувльний строк звернення до суду, оскільки причини його пропуску є поважними, що підтверджується наявними у справі документальними доказами (а.с.5-73).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування законного і обгрунтованого рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: