Рішення

від 22.04.2013 по справі 5015/5532/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.13 Справа№ 5015/5532/12

За позовом: Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи), м. Львів, до відповідача 1:відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут прикладної акустики", м. Львів, до відповідача 2:Державного агентства з управління державними корпоративними правами та майном, м. Київ, третя особа 1:Львівська обласна державна адміністрація, м. Львів, третя особа 2:Міністерство культури України, м. Київ, третя особа 3:Курія Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви, м. Львів, про: - визнання Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться по вул. Плуговій, 6, у м. Львові; - визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 12.07.1999 р. про право власності ВАТ "Науково-дослідий інститут прикладної акустики" на спірне приміщення; - зобов'язання ВАТ "Науково-дослідий інститут прикладної акустики" передати у власність Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) цілісний майновий комплекс що знаходиться по вул. Плуговій, 6, у м. Львові, площею 4 484,5 кв.м. Головуючий суддя Т. Рим Суддя С. Коссак Суддя П. Манюк За участю представників: позивача:Петришин А.М. - довіреність від 28.12.2012 р., Пліш А.В. - довіреність від 27.12.2012 р. Цікало В.І. - довіреність №37 від 11.02.2013 р., відповідача 1:Данилевич Д.О. - довіреність від 22.01.2013 р., Биць І.А. - довіреність від 29.12.2012 р., відповідача 2:не з'явився, третьої особи 1:Ільків Ю.М. - довіреність від 02.01.2013 р., третьої особи 2:не з'явився, третьої особи 3:Годунько С.Т. - довіреність від 08.04.2013 р. На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) до відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідий інститут прикладної акустики" та державного агентства з управління державними корпоративними правами та майном, за участю третьої особи: Львівської обласної державної адміністрації, про визнання права власності, визнання недійсним реєстраційного посвідчення та зобов'язання передати у власність майно. Ухвалою від 08.01.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 23.01.2013 р. Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.02.2013 р. залучено до участі у справі Міністерство культури України як третю особу 2 без самостійних вимог на стороні позивача. Ухвалою суду від 01.03.2013 р. залучено до участі у справі як третю особу 3 без самостійних вимог на стороні позивача Курію Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- Львівська Провінція Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористів) є правонаступником Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористів), що існував у Західній Україні до другої половини 1940-х років минулого століття;

- спірний цілісний майновий комплекс є власністю Редемптористів;

- з урахуванням положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р., Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 4 березня 1992 р. № 125, Розпорядження Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна" від 22 червня 1994 р. № 53/94-рп спірне майно необхідно повернути позивачу;

- з урахуванням наведеного вище законодавства, а також обов'язку (не права) держави повернути культове майно, необхідно констатувати, що рішення відповідного органу державної влади вважається прийнятим зі спливом строку, який надано на розгляд клопотання відповідної релігійної громади - 1 місяць;

- відкрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут прикладної акустики" не може вважатися власником будівлі по вул. Плуговій, 6 у м. Львові, однак є організацією, на балансі якої вона перебуває;

- статус спірного майна як культового підтверджується експертним висновком;

- позивачем не пропущено позовну давність, оскільки лише після відчуження відповідачем частини майнового комплексу в 2011 року відбувся факт невизнання права позивача на цей комплекс.

Відповідач 1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що законодавство України не містить приписів про безоплатну передачу культових будівель, що належать суб'єктам приватного права. Крім того, спірні об'єкти нерухомості не є культовими будівлями, позивачем не дотримано встановленої процедури реалізації та захисту своїх прав, вимогами позивача охоплюються площі, які ніколи не перебували в користуванні правопопередників позивача; позивачем пропущено позовну давність.

Відповідач 2 надав пояснення, в якому зазначив про те, що жодних вимог позивач до нього не висував, а тому просив суд визнати його неналежним відповідачем.

Третя особа 1 у поданому поясненні зазначає про те, що позивач дійсно звертався до третьої особи, проте спірне майно на цей час перебуває у приватній власності, а тому вирішення питання щодо передачі такого майна не може бути вирішене по суті, оскільки воно не є державною власністю.

У письмовому поясненні третя особа 2 зазначає наступне. Статут Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи), як зазначено у позові та положеннях самого статуту "основується на правилах і конституціях Чину Найсвятішого Ізбавителя, затверджених Св. Конгенерацією для монарших і мирянських інституцій (Прот. 57-1/86)", не може вважатись однозначним свідченням того, що позивач є правонаступником ліквідованої наприкінці 40-х років минулого століття релігійної організації із тою ж назвою та такою ж ієрархічною та інституційною структурою. Крім того, зазначає, що держава розпорядилась належним йому майном через передання організації, на балансі якої воно знаходиться. А тому відновлення прав релігійних організацій не може здійснюватись за рахунок порушення прав інших організацій. Передача у власність позивача колишнього майна Чину Редемптористів, що знаходиться у місті Львові по вулиці Плуговій, 6 (колишнє с. Збоїсько), має вирішуватись на підставі відповідного рішення Уряду.

Третя особа 3 в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, якими усно підтримала позовні вимоги.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив.

Львівська Провінція Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористів) є юридичною особою, Статут якої зареєстровано 02 вересня 1991 року, на підставі Постанови Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів України, протокол № 8 та присвоєно ідентифікаційний код 20826179.

Згідно з положеннями Статуту Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи), Чин Редемптористів в Україні засновано в 1913 році.

В матеріалах справи знаходиться лист Генерального уряду Згромадження Редемптористів, що розташовується в Італії за адресою: 00185, м. Рим, вул. Віа Мерулана, 31, згідно з яким Львівська Провінція Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) є правонаступником ордену Редемптористів, що існували на Західній Україні з початку ХХ століття.

У Державному архіві Російської Федерації (фонд № 6991, опис № 3, справа № 31, сторінки 95-102 міститься архівний документ - характеристика (том 2, а.с. 29), складена Уповноваженим у справах релігійних культів по Українській РСР, згідно з якою монастирю Чину Найсвятішого Ізбавителя належить монастир Матері Божої Неустаючої Помочі в Збоїськах /передмістя Львова/. При монастирі є школа з інтернатом.

Згідно з умовами договору дарування (акт даровини), посвідченого нотаріально 15.03.1930 року, отець Митрополит Андрей граф Шептицький передав у власність Монастирю (ОО Редемптористів) греко-католицької церкви нерухомість, що знаходилась у селі Збоїська Львівської області.

В матеріалах справи знаходиться Висновок Уповноваженого у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по Українській СРСР "Про переміщення монастиря ордену Редемптористів греко-католицької церкви села Голоско Брюховецького району Львівської області" від 25.11.1947 року, в якому зазначається про те, зокрема, що всі земельні угіддя і господарство розміщені у різних місцях (фруктовий сад та город в Збоїсько, рибний ставок - в с. Голоскове).

Виконавчим комітетом Львівської обласної Ради депутатів трудящих 09.12.1947 р. прийнято постанову про переселення 47 монахів із монастиря Голоско до монастиря Якторів, Глинянського району.

На підставі постанови Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР (оформлено протоколом №16 від 31.08.1948 р.) погоджено переміщення монахів монастиря ордену "Редемптористів" із села Голоскове в межах Львівської області.

За актом приймання-передачі від 01.02.1982 р., укладеним між Міністерством оборони СССР та СКБ ММС Інституту кібернетики АН Української РСР, спірне майно перейшло до останнього.

Згідно з розпорядженням від 26.08.1982 р. №1405 Президії Академії наук Української РСР спірне майно передано на баланс Київського науково-дослідного інституту гідроприладів.

Рішенням Львівської міської ради народних депутатів від 21.10.1982 р. №376 закріплено за Львівським відділенням Київського науково-дослідного інституту гідроприладів територію площею 0,6 га по вулиці Плуговій, 6 у місті Львові.

Згідно з наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 30.12.1994 р. №1839 створено на базі Державного науково-дослідного інституту Прикладної акустики відкрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут прикладної акустики".

Відповідно до наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 27.01.1995 р. №120 акції відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут прикладної акустики" передано державному органу приватизації - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області 28.03.1996 р. затверджено план розміщення акцій відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут прикладної акустики", створеного шляхом корпоратизації.

27.10.1998 р. завершено процес продажу акцій ВАТ "Науково-дослідний інститут прикладної акустики", вартість державної частки сплачено. Протокол №3 від 27.10.1998 р. засідання комісії з продажу акцій ВАТ "Науково-дослідний інститут прикладної акустики" затверджено наказом від 30.10.1998 р. №1176 начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області.

Як убачається із сертифікату, затвердженого начальником Львівського регіонального відділення Фонду державного майна України, у ВАТ "Науково-дослідний інститут прикладної акустики" акцій, що належать регіональному Фонду державного майна України, немає.

За відкритим акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут прикладної акустики" зареєстровано право власності на спірні об'єкти нерухомості в 1999 році, про що свідчать реєстраційне посвідчення та відповідні витяги про реєстрацію права власності.

Позивач вживав заходів для повернення культового майна, про що свідчить:

- лист від 17.01.1992 року №56, адресований заступнику голови облвиконкому у справах релігії м. Львова, із клопотанням про повернення монастирських комплексів в с. Голоско, в с. Збоїсках, в м. Львові;

- лист від 03.07.1992 року №72, адресований представнику Президента у Львівській області із клопотання про повернення приміщень, що знаходяться у Збоїськах,

- лист від 04.11.1992 р. №142, адресований уповноваженому при Раді Міністрів України у справах релігії та керівнику державного НДІ прикладної акустики про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6.

- лист від 04.11.1992 р. №142, адресований Раді Міністрів України у справах релігії, Кабінету Міністрів України, представнику президента Україниу Львівській області про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6,

- лист від 03.04.1994 р. №43, адресований уповноваженому при Раді Міністрів України у справах релігії та керівнику державного НДІ прикладної акустики про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6,

- листи голові Львівської облдержадміністрації від 27.10.1998 р. №74, від 17.05.2004 р. №26 із проханням про повернення культового майна по вулиці Плуговій, 6 у місті Львові.

Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області №760 від 13.11.1992 року повернуто монастирський комплекс у Львові на вул. Івана Франка 56/58 Львівській Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя. З цього можна зробити висновок, що Львівська обласна державна адміністрація отримала лист за вих. № 56 від 17.01.1992 року, що містив також клопотання і щодо будівель по вул. Плуговій, 6.

Рішенням Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 р. №733 передано безоплатно у власність Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя культову будівлю та державне майно по вул. Замарстинівській, 225.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.11.1992 р. зобов'язано Львівське акціонерне товариство "Львівтурист" повернути Львівській Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя монастирський комплекс у Львові на вулиці Івана Франка 56/58.

В архівній довідці від 25.07.2012 р. №179-2/941, виданій Львівським територіальним архівним відділом галузевого державного архіву Міністерства оборони України, зазначено, що на території військового містечка №48 по вулиці Плуговій у місті Львові (колишнє с. Новий Збойск) в період з 1940 року по 1980 рік дислокувалась військова частина 95960. У 1980 році військова частина 95960 передислокувалась у місто Броди Львівської області, а на території військового містечка №48 по вулиці Плуговій розташували військово-будівельні загони (в/ч 11854) Будівельного управління Прикарпатського військового округу (в/ч 52709).

В архівній довідці від 17.12.2012 р. №1019/01-22 зазначено, що в документах архіву, в листуванні відділу у справах віросповідань Львівського воєводського управління, значиться, що перша згадка про будівництво головного (материнського) будинку ОО. Редемптористів у населеному пункті Збоїська поблизу Львова датована 1918 роком. Станом на 1924 рік ордену Редемптористів в населеному пункті Збоїська поблизу Львова належали: монастир, інтернат та школа для хлопців, на землях придбаних у митрополита Шептицького. У "Шематизмі всего духовенства греко-католицької Львівської митрополичої архієпархії" за 1924 рік зазначено, що в населеному пункті Збоїська поблизу Львова п. Знесіння ОО. Редемптористам належав монастир під Покровом Пречистої Діви Марії Неустаючої Помочи, новіціят, ювенат (станом на 1 вересня 1923 року 1 кл. гімн. 25 студентів). У "Шематизмі духовенства Львівської архієпархії" за 1935 - 1936 роки значиться, що в населеному пункті Збоїська поблизу Львова Чину Найсвятішого Ізбавителя належав монастир Матери Божої Неуст. Помочі. При цьому монастирі ведеться ювенат зі школою для виховання доросту Чина. Вищі студії й Богословію відбувають кандидати в Провінції у Бельгії. Адреса: Збоїська пч. Львів 24. Станом на 19 жовтня 1948 року земельний масив та будинки ліквідованого монастиря ОО. Редемптористів у с. Збоїська був закріплений за сільськогосподарською артіллю ім. І Травня. Станом на 22 листопада 1948 року сад і садибу /кам'яну церкву, 2-х квартирний кам'яний будинок з дерев'яною прибудовою/ кол. монастиря ОО. Редемптористів в с. Збоїська передано новоутвореному колгоспу.

Із довідки від 27.12.2012 р. №01/31/464, виданої Центральним державним історичним архівом України, м. Львів, вбачається, що Чину Найсвятішого Ізбавителя у с. Збоїсько належить чоловічий монастир Матері Божої Неустаючої Помочі, при якому вівся ювенат зі школою. Також зазначається, що сучасна вулиця Плугова у місті Львові, на якій розташований монастирський комплекс ОО Редемптористів Чину Найсвятішого Ізбавителя стала вулицею міста Львова орієнтовно у 1958 році як частина щойно приєднаного села Збоїська до міста Львова. До 1952 року вулиця мала назву Лесі Українки.

У висновку будівельно-технічної експертизи №4315 від 05.03.2013 р. експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз стверджує наступне. 4-х поверхова будівля ("стара" адреса Збойска пч, Львів, 24) "нова" адреса: м. Львів, вул. Плугова, 6 (в документах БТІ позначена літерами А-3 та А-4) "бувша Бурса-Ювенат-Новіціат" слугувала для підготовчих класів духовної семінарії, навчальним закладом для підготовки християнського духівництва для доросту чина, для релігійних потреб Чину, читання молитов і звернення до Бога, відноситься до майнового культового комплексу споруд монастиря ОО Редемптористів Чину Найсвятішого Ізбавителя.

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відтак право на свободу світогляду і віросповідання є одним із фундаментальних прав людини і громадянина, яке безпосередньо гарантоване Конституцією України.

Правовою підставою для звернення позивача до суду є норми статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Так, частиною 2 цієї статті у редакції, чинній станом на 1992 рік, передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.

У пункті 6 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям необхідно забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Крім того, на підставі статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та з метою практичного втілення її змісту Президентом України було прийнято низку нормативно-правових актів.

Зокрема, пунктом 3 Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 4 березня 1992 року було передбачено обов'язок Ради Міністрів Кримської АРСР, виконавчих комітетів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням; організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням.

У Розпорядженні Президента України "Про повернення релігійним громадам культового майна" від 22 червня 1994 року визначено, що на виконання статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" місцевим органам державної виконавчої влади необхідно забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Таким чином, суд констатує, що державна політика України є спрямованою на повернення культового майна релігійним громадам для його використання за призначенням, для використання при здійсненні богослужінь та релігійних обрядів та забезпечення громадянам їх конституційного права на свободу совісті та віросповідання.

Крім того, Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року закріплено зазначено, що після 1917 року, в період громадянської війни і наступні десятиріччя на землі України пролилося багато крові. Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні переконання. Особливо тяжкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в республіці. При судових і позасудових розправах грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства. Верховна Рада України засуджує репресії і відмежовується від терористичних методів керівництва суспільством, висловлює співчуття жертвам необгрунтованих репресій, їх рідним і близьким, проголошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості, усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав, прагне забезпечити посильну на цей час компенсацію матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними репресіями, реабілітованим та їх сім'ям, та гарантує народу України, що подібне ніколи не повториться, що права людини і законність будуть свято додержуватись.

Більше того, держава взяла на себе зобов'язання і перед міжнародним співтовариством ліквідувати негативні наслідки радянської політики в тому числі і у сфері релігії.

Зокрема, статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року, передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне застосувати рішення Європейського суду з прав людини, які стосуються тлумачення та застосування статті 9 Конвенції, статті 35 Конституції України та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", які гарантують реалізацію прав на свободу совісті та релігійні переконання.

Так, у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Європейським судом з прав людини було визначено, що стаття 9 Конвенції, стаття 35 Конституції України та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" знаходяться у безпосередньому логічно-змістовному зв'язку. Крім того, у зазначеному Рішенні Європейського суду з прав людини було застосовано деякі важливі документи стосовно реалізації громадянами своїх релігійних прав. Зокрема, у Рішенні міститься посилання на Відповідні витяги з висновку №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи, де передбачено наступне:

«... 11. відповідно до ст. 4 Статуту Ради Європи Україна здатна і бажає виконувати обов'язки члена Ради Європи, визначені у ст. 3: "Кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради Європи", - у контексті запевнень вищих посадових осіб держави (лист Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр-міністра України від 27 червня 1995 року) та на основі наведеного нижче...: ... ХІ. … буде встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності;..."

87. Відповідні витяги з Доповіді моніторингового комітету Парламентської асамблеї "Дотримання зобов'язань, взятих на себе Україною" передбачає наступне (док. 10676, 19 вересня 2005 року):

"F. Свобода совісті та віросповідання

269. Україна зобов'язалася знайти правове рішення для повернення церковного майна.

270. Законодавству України все ще бракує ефективних правових способів повернення церковного майна. До цього часу таке повернення здійснювалося несистематично на підставі Постанови Верховної Ради від 1991 року та кількох указів президента. Правова проблема реституції в основному породжена тим, що релігійні об'єднання не мають права на отримання статусу юридичної особи і, таким чином, не можуть володіти майном. Більшість організацій, які володіли майном, яке має бути повернене, перестали існувати. Тому ми закликаємо українське керівництво виробити чіткі правила повернення майна релігійних організацій».

88. Доповідь моніторингового комітету Ради Європи щодо "Виконання зобов'язань, взятих на себе Україною" (док. 8272 від 2 грудня 1998 року) передбачає таке:

"C. Свобода совісті та віросповідання

51. … буде встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності».

Аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов і при розгляді справи "Церква села Сосулівка проти України", застосувавши при цьому посилання на ті самі документи моніторингового комітету Ради Європи, як і у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України".

Таким чином, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання про повернення (передачу) культового майна релігійним громадам, є невід'ємним та надзвичайно важливим елементом забезпечення громадянам реалізації їх права на свободу совісті та віросповідання, яке визнане одним із основоположних прав людини та гарантоване статтею 9 Конвенції.

Отже, держава, сповідуючи демократичні цінності та спрямовуючи свою політику на ліквідацію негативних наслідків радянської політики у сфері релігії, взяла на себе зобов'язання з повернення культового майна правонаступникам тих релігійних організацій, у яких таке майно було конфісковано (націоналізовано).

Як уже зазначалося вище, процедура повернення такого майна була визначена статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та передбачала, що поверненню майна від його балансоутримувача мало би передувати рішення відповідного державного органу (станом на 1992 рік - виконавчий комітет обласної ради народних депутатів). Натомість, держава, порушуючи взяті на себе зобов'язання, по-іншому розпорядилася спірним майном, прийнявши рішення про приватизацію державного підприємства, а в подальшому - передачу такого майна саме цьому підприємству, а не релігійній організації. Зазначене спростовує твердження позивача про те, що позитивне рішення органу державної влади вважається прийнятим зі спливом одномісячного строку на розгляд клопотання про повернення церковної власності. За таких обставин, оскільки рішення про повернення позивачу майна монастирського комплексу не було прийнято, а суд не вправі переймати на себе повноваження органів державної влади (в частині прийняття такого рішення), в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати залишаються за позивачем в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 29.04.2013 року.

Головуючий суддя Рим Т.Я.

Суддя Косссак С.М.

Суддя Манюк П.Т.