Рішення

від 24.04.2013 по справі 5015/3385/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.13 року Справа № 5015/3385/12

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Козак І.Б., суддів Станько Л.Л. та Яворського Б.І.,

при секретарі Ділай М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора міста Львова в інтересах держави в особі позивача-1: Державної інспекції сільського господарства у Львівській області, м. Львів,

позивача-2: Державної екологічної інспекції у Львівській області, м. Львів,

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів,

відповідача-2: Приватного підприємства «Сальдо-Ділер», м. Львів,

третя особа-1: Головне управління Держземагенства у Львівській області, м.Львів,

третя особа-2: Об'єднання профспілок Львівщини, м. Львів,

третя особа-3: Відділ капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, м. Львів,

третя особа-4: Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ», м. Львів,

про: визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.12.2007 року №1414; визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14.07.2011 року №727; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,1855 га на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові, укладеного між Львівською міською радою та ПП «Сальдо-Ділер» 15 вересня 2011 року; зобов'язання ПП «Сальдо-Ділер» повернути земельну ділянку на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові у власність територіальної громади міста Львова.

За участю представників:

Від прокурора: Телюк Г.В. (посвідчення №005502);

Від позивача-1: Потапов А.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від позивача-2: не з'явився;

Від відповідача-1: Крумшин Н.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача-2: Шпунт М.Б., Морозевич Т.Г. - представники (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи-1: Яговка М.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи-2: не з'явився;

Від третьої особи-3: не з'явився;

Від третьої особи-4: Чупахін І.Р. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Присутні: Мартинович Є.В,

Сумало Р.М. - (паспорт серія КВ 316121);

Гірняк В.О. - депутат ЛМР (посвідчення №14);

Левик З.М. (посвідчення ОС-01526);

Яремко О.З.(паспорт серії КА 498772);

Антонищак А.Ф. - голова громадського об'єднання львів'ян (посвідчення №035/04).

Прокурору, представникам сторін та третіх осіб роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22, 27 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. З ініціативи суду проводиться повна технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Львівській області та Державної екологічної інспекції у Львівській області до Львівської міської ради та до Приватного підприємства «Сальдо-Ділер» за участю третіх осіб - Головного управління Держземагенства у Львівській області; Об'єднання профспілок Львівщини; Відділу капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області; Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ» про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.12.2007 року №1414; визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14.07.2011 року №727; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,1855 га на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові, укладеного між Львівською міською радою та ПП «Сальдо-Ділер» 15 вересня 2011 року; зобов'язання ПП «Сальдо-Ділер» повернути земельну ділянку на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові у власність територіальної громади міста Львова.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.08.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.09.2012 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року №64 (докази в матеріалах справи).

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі.

На підставі ухвали від 25.10.2012 року автоматизованим розподілом призначено колегіальний розгляд справи у складі головуючого судді Рима Т.Я., суддів Коссака С.М. та Пазичева В.М.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Пазичева В.М. автоматизованою системою документообігу суду 21.12.2012 року здійснено заміну членів колегії суддів, до складу суду введено суддю Король М.Р.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Король М.Р. автоматизованою системою документообігу суду 16.01.2013 року здійснено заміну членів колегії суддів, до складу суду введено суддю Березяк Н.Є.

19.02.2013 року внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи №5015/3385/12 вказану справу передано судді Козак І.Б. для розгляду.

Ухвалою господарського суду Львівської області (головуючий суддя Козак І.Б., судді Березяк Н.Є. та Коссак С.М.) від 19.02.2013 року прийнято справу №5015/3385/12 до провадження та відкладено розгляд справи на 12.03.13 року о 12:00 год.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Козак Ірини Богданівни судове засідання 12.03.2013 року не відбулось, ухвалою від 21.03.2013 року розгляд справи відкладено на 10.04.2013 року о 11:00 год.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Березяк Н.Є. та тимчасовою непрацездатністю судді Коссак С.М. автоматизованою системою документообігу суду здійснено заміну членів колегії суддів, до складу суду введено суддів Долінську О.З. та Станько Л.Л.

Ухвалою від 10.04.2013 року (головуючий суддя Козак І.Б., судді Долінська О.З. та Станько Л.Л.) розгляд справи відкладено на 24.04.2013 року о 11:00 год.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. автоматизованою системою документообігу суду 24.04.2013 року здійснено заміну членів колегії суддів, до складу суду введено суддю Яворського Б.І.

16.04.2013 року Мартиновичем Є.В. подано клопотання (вх. №12692/13), у якому просить суд залучити його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Інститут третіх осіб покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення.

Пунктом 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - залежно від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. З огляду на зазначене необхідно констатувати, що особа може бути допущена до участі в господарському процесі третьою особою у тому випадку, коли вона доведе свій конкретний юридичний інтерес у такій справі. При чому такий інтерес опосередковується наявністю правових відносин зі стороною у справі.

Як вбачається із поданого клопотання, Мартиновичем Є.В. не обґрунтовано власного інтересу з урахуванням наведеного вище, а тому суд відмовляє у задоволенні його клопотання про залучення третьою особою без самостійних вимог на стороні позивача у справі.

Прокурор в судове засідання 24.04.2013 року з'явився, 22.04.2013 року подав Заяву (вх. №13400/13), у якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ПП «Сальдо-Ділер» та ПАТ «Холдингова компанія «Еко-ДІМ» вчиняти будь-які дії, пов'язані із будівництвом на земельній ділянці по вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові, а також заборони вчинення будь-якими особами дій, пов'язаних з користуванням або розпорядження земельною ділянкою по вул. Інструментальній 49-Б у місті Львові: виконувати роботи, надавати послуги, надавати погодження, оголошувати конкурси, проводити аукціони, здійснювати приватизацію, приймати рішення про забудову тощо.

Розглянувши подане клопотання суд дійшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Прокурором до вказаного клопотання серед іншого долучено Лист позивача-1 від 18.04.2013 року №2770/3-10-8, у якому позивач-1 вказує, що на земельній ділянці по вул. Інструментальна, 49-Б здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків, вказана земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, наданої в оренду ПП «Сальдо-Ділер» для будівництва і обслуговування об'єктів житлового призначення відповідно до договору оренди землі від 15.09.2011 року, зареєстрованого за №461010001000471.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що прокурором не подано достатніх, належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-якими особами дій, пов'язаних з користуванням та/або розпорядженням земельною ділянкою по вул. Інструментальній, 49-Б у м. Львові може утруднити або зробити неможливим подальше виконання рішення господарського суду.

Аналогічну правову позицію висловлює Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3 Постанови від 26.12.2011 року №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», де зазначено, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного майна відповідачеві чи зниження його вартості.

Представник позивача-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених в позовній заяві

Позивач-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив.

Відповідач-2 явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, подав додаткові пояснення по справі (вх. № 14300/13), в яких просить суд відмовити в задоволенні позову, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях по справі.

Представник третьої особи-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Третя особа-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Представник третьої особи-3 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Представник третьої особи-4 в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО:

Позивач-1: Державна інспекція сільського господарства в Львівській області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 38057289, знаходиться за адресою: 79020, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 57 (докази в матеріалах справи).

Позивач-2: Державна екологічна інспекція у Львівській області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ38057086, знаходиться за адресою: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 98 (докази в матеріалах справи).

Відповідач-1: Львівська міська рада є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 04055896, знаходиться за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1 (докази в матеріалах справи).

Відповідач-2: Приватне підприємство «Сальдо-Ділер» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33805204, знаходиться за адресою: 79038, Львівська область, м. Львів, вул. Медової Печери, буд. 57, кв. 58, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №380565, Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АА №539847 та Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП №5047 (докази в матеріалах справи).

Прокурор 10.08.2012 року в інтересах держави в особі позивачів звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до відповідачів про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.12.2007 року №1414; визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14.07.2011 року №727; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,1855 га на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові, укладеного між Львівською міською радою та ПП «Сальдо-Ділер» 15 вересня 2011 року; зобов'язання ПП «Сальдо-Ділер» повернути земельну ділянку на вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові у власність територіальної громади міста Львова. Як на підставу позовних вимог, прокурор покликається на те, що ухвали Львівської міської ради від 18.12.2007 року №1414 та від 14.07.2011 року №727 прийняті без урахування містобудівної документації, детального плану територій та документації із землеустрою, у супереч дії мораторію на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення, а також те, що вилучення земельних ділянок рекреаційного призначення здійснюється Кабінетом Міністрів України. У частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки по вул. Інструментальній. 49-6 у місті Львові, прокурором визначено, як підставу таких вимог, те, що договір оренди підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений на підставі незаконного нормативного акту.

14.06.2007 року Приватне підприємство «Сальдо-Ділер» звернулося до Львівської міської ради із клопотанням №5-688, в якому просило змінити цільове призначення земельної ділянки, що знаходиться по вул. Інструментальній 49-Б у місті Львові та надати дану земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування 9-10-ти поверхових багатоквартирних житлових будинків з спортивно-відпочинковим комплексом, об'єктами обслуговування та підземними автостоянками.

18.12.2007 року за результатами розгляду згаданого клопотання Львівська міська рада прийняла Ухвалу №1414 «Про погодження ПП «Сальдо-Ділер», місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Інструментальній, 49-Б у м. Львові», згідно якої вилучено з користування об'єднання профспілок Львівщини та відділу капітального будівництва МВС України у Львівській за їх згодою земельні ділянки площею 1,046 га та 0,15 га на вул. Інструментальній, 49 у м. Львові, погоджено місцезнаходження та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів житлового та громадського призначення.

14.07.2011 року Ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2011 року №727 «Про затвердження ПП «Сальдо-Ділер» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Інструментальній, 49-Б» затверджено проект землеустрою щодо відведення ПП «Сальдо-Ділер земельної ділянки по вул. Інструментальній, 49-Б у м. Львові, змінено її цільове призначення із земель рекреації на землі громадської та житлової забудови, а також вирішено надати ПП «Сальдо-Ділер» згадану земельну ділянку у користування на умовах оренди.

15.09.2011 року між Львівською міською радою та ПП «Сальдо-Ділер» укладено договір оренди вищезгаданої земельної ділянки.

Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володінні користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особі органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевої самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 36 -1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересі громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних і інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 у справі №1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати йото внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. п'ятою та шостою статті 203 Цього кодексу.

Нормою частини третьої статті 215 ЦК України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи.

Приписами статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно пункту 2 статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Приписами статей 1 та 2 ГПК України встановлено, що, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України.

З огляду на наведені законодавчі положення, суд приходить до висновку про те, що необхідною умовою задоволення позову про скасування акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування та правочинів, укладених на підставі вказаного акту, є наявність факту порушення цивільних прав та інтересів. Нормою частини третьої статті 215 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені норми, оспорювати недійсність правочину може сторона такого правочину або інша особа за наявності у неї охоронюваного законом інтересу.

У пункті 5 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину,

Відповідно до частини першої статті 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Нормативно-правовим актом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначені статтею 5 цього Закону.

Частиною другою статті 1 ГПК України встановлено, що державні органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Це правило повною мірою стосується й звернень до господарського суду державних органів з питань, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель. Отже, у разі звернення державного органу з відповідним позовом необхідним є з'ясування наявності у нього передбаченого законом повноваження саме на подання до суду такого позову.

Згідно частин першої та другої статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (Держсільгоспінспекція); державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

У статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Зокрема, до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:

- додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

- додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:

- приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань земельних відносин, використання та охорони земель;

- припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

є) вирішення інших питань відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначений порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, даною статтею визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:

- проведення перевірок;

- розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;

- участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель;

- розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель;

- проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

У статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, право державних інспекторів звергатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З урахуванням наведеного у Держсільгоспінспекції відсутні повноваження на звернення до суду з позовом.

Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 01.06.2012 року №01-06/805/2012 «Про деякі, питання практики розгляду справ зі спорів, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням і охороною земель», зазначив, що з огляду на припис статті 1 ГК України, господарським судам слід у разі звернення державного органу, в тому числі з питань, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель, з відповідним позовом, з'ясувати наявність у нього передбаченого законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання позову до суду. Якщо позов подано державним органом за відсутності передбачених законом повноважень господарський суд повинен з цієї підстави відмовити державному органу в позові. Це, зокрема, стосується випадків подання позову з питань, які згідно зі статтею 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», повинні вирішуватися шляхом внесення клопотань до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Такий порядок встановлено, наприклад, для приведення у відповідність із законодавством прийнятих зазначеними органами рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель і стосовно припинення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного господарський суд повинен оцінювати й правильність визначення прокурором позивача стосовно вимог, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель, і у разі неправильного його визначення - повернути таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК України.

Згідно пункту 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.03.2011 року №459/2011, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 4 вказаного Положення встановлено перелік покладених на інспекцію завдань, який є досить розширеним, в тому числі і зазначена в позові організація та здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності. Проте, п.5 цього положення регламентує права інспекції в межах наданих повноважень щодо виконання покладених на неї завдань, а саме: Держсільгоспінспекція та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Наведене дає підстави для висновку, що повноважень щодо подання клопотань про подання позову до суду за іншим, ніж передбачено Положенням, предметом позову, нормативним актом, який регламентує компетенцію Держсільгоспінспекції не надано, а отже, Держсільгоспінспекція виступати позивачем у даній справі із заявленим предметом та із заявлених підстав, немає права.

В порушення приписів статей 32 та 33 ГПК України прокурором та позивачами не надано суду доказів, які б свідчили про порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів позивачів внаслідок прийняття розпорядження та укладення спірних Договорів оренди.

Відтак, суд приходить до висновку, що прийняття Львівською міською радою Ухвали від 18.12.2007 року №1414, від 14.07.2011 року №727 та укладення договору оренди земельної ділянки по вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові не порушує та не може порушувати права чи інтереси позивачів.

Окрім того, повноваження розпоряджатися земельною ділянкою по вул. Інструментальній, 49-Б у місті Львові належить Львівській міській раді, а не Державній інспекції сільського господарства чи Державній екологічній інспекції. Попри те, що однією із позовних вимог визначено, поряд із визнанням недійсним договору оренди земельної ділянки, вимогу про зобов'язання ПП «Сальдо-Ділер» повернути земельну ділянку територіальній громаді, що додатково свідчить про те, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та законних інтересів не позивачів, а одного із відповідачів.

З огляду на наведене слід дійти висновку, що оскільки ні Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ні будь-яким іншим Законом не передбачено право Державної інспекції сільського господарства, в межах здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, на звернення до суду з позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів місцевого самоврядування, про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації таких договорів, прокурором безпідставно заявлено позов в інтересах цього органу.

Із тих же міркувань Суд приходить також до висновку, що прокурором безпідставно позивачем визначено й Державну екологічну інспекцію у Львівській області.

Окрім того, суд вважає безпідставним покликання прокурора на пункт 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, оскільки жодних повноважень у спірних правовідносинах, які б надавались Державній екологічної інспекції ні згаданим пунктом, ні решта пунктами цього положення не передбачено. Повноваження, про які йдеться у пункті 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, стосуються державного контролю за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища органами місцевого самоврядування, більше того, лише у частині здійснення делегованих органам місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади, а повноваження розпоряджатися від імені територіальних громад майном, що перебуває у їх власності по своїй правовій природі, є власними повноваженнями органів місцевого самоврядування і надані їм саме на підставі норм Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини другої статті 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В даному випадку прокурор та позивачі не довели належними і допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, що оспорювані акти порушують права чи охоронювані законом інтереси осіб, які визначені позивачами у справі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ні Державна інспекція сільського господарства ні Державна екологічна інспекція не наділена правом звертатися ані самостійно ані через прокуратуру до суду із позовом про скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди землі.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, дійшов до висновку, що позов не є документально і нормативно обґрунтований, відповідачами спростований, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір», звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частин другої та третьої статті 49 ГПК України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. В задоволенні заяви Прокурора міста Львова від 22.04.2013 року вх. №13400/13 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

3. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Львівській області (79020, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 57; код ЄДРПОУ 38057289) в дохід Державного бюджету України 2 146 грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Державної екологічної інспекції у Львівській області (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 98; код ЄДРПОУ 38057086) в дохід Державного бюджету України 2 146 грн. 00 коп. судового збору.

5. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

24.04.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 29.04.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

Суддя Станько Л.Л.

Суддя Яворський Б.І.