Рішення

від 26.04.2013 по справі 910/4220/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4220/13 26.04.13

За первісним позовомПриватного акціонерного товариства «Тайга» доВсеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» про усунення перешкод у користуванні майном та виселення з нежитлового приміщення та за зустрічним позовом Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» доПриватного акціонерного товариства «Тайга» провизнання укладеним додаткового договору та визнання права користування об'єктом оренди Суддя Жагорнікова Т.О.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):

Собченко І.В. (дов. №11 від 23.01.2013 р.);

Столяренко С.М. (дов. №10 від 23.01.2013 р.);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом):

Літохіна Ю.А. (дов. №01/11 від 02.04.2013 р.);

Митронов І.Є. (дов. від 19.03.2013 р.);

Коваль О.В. (дов. від 19.03.2013 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Тайга» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями та виселення відповідача з приміщень на 3 поверсі будинку загальною площею 233,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65. Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем орендованого приміщення після закінчення строку дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/4220/13 та призначено її розгляд на 02.04.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати певні документи.

28.03.2013 р. від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення, у яких він зазначає, що вказані у договорі оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49 орендні ставки за 1 кв.м. орендованої площі (29,94 грн. за 1 кв.м. в опалювальний період, 15,83 грн. за 1 кв.м. у літній період) не покривали навіть комунальні витрати на утримання нежилих приміщень. Позивач за первісним позовом також зазначив, що договір оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49 втратив чинність 31.12.2012 р., а підписувати договір оренди на новий термін відповідач за первісним позовом відмовився.

02.04.2013 р. від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на первісний позов, у якому він проти його задоволення заперечує, посилаючись на чинність договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49 у зв'язку з продовженням строку його дії додатковими договорами до 31.12.2015 р. При цьому відповідач за первісним позовом зазначив про відсутність порушень орендарем умов договору щодо сплати орендної плати, на підтвердження чого додав копії квитанцій щодо сплати орендної плати за користування майном.

02.04.2013 р. від відповідача за первісним позовом надійшла заява про забезпечення зустрічного позову, у якій заявник просить заборонити Приватному акціонерному товариств «Тайга» вчиняти будь-які дії , спрямовані на обмеження доступу членам, працівникам та відвідувачам Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» до приміщень, переданих на підставі договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 (об'єкту загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві, гаражу площею 43 кв.м. та 3 паркувальних місця, що розташовані в прибудинковій території по вул. Червоноармійській, 65 в м. Києві) та заборонити Приватному акціонерному товариству «Тайга» вчиняти дії, які обмежують членів, працівників та відвідувачів Всеукраїнської громадської організації Ніхто крім нас» у використанні за призначенням вищевказаних приміщень, переданих на підставі договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49.

02.04.2013 р. від Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» надійшов зустрічний позов до Приватного акціонерного товариства «Тайга» про визнання укладеним додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р., укладеного між сторонами та про визнання за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» права користування об'єктом за вказаним договором оренди (об'єктом загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійська в м. Києві та гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місяцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві), укладеного між сторонами на умовах договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. з урахуванням додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом має право користуватися об'єктом оренди до 31.12.2015 р. на підставі додаткового договору оренди № 2 до договору оренди № 52/49, проте ПАТ «Тайга» чинить перешкоди щодо доступу членів та працівників орендаря до об'єкту оренди. Крім того, позивач за зустрічним позовом стверджує про відключення об'єкту оренди від електропостачання.

У судовому засіданні 02.04.2013 р. згідно зі ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 23.04.2013 р. Розгляд заяви про забезпечення зустрічного позову відкладено на наступне судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р. зустрічну позовну заяву Всеукраїнської організації «Ніхто крім нас» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайга» про визнання укладеним додаткового договору та визнання права користування об'єктом оренди прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

12.04.2013 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення на відзив на первісний позов, у яких він зазначає, що укладає договори оренди з орендарями виключно на один рік, а твердження відповідача за первісним позовом про зміну орендодавцем позиції щодо можливості користування орендованим приміщенням та про укладення між сторонами двох додаткових договорів до спірного договору оренди не відповідають дійсності. Позивач за первісним позовом вказує на те, що жодних додаткових договорів він не підписував, а право підпису таких правочинів має лише голова правління Собченко В.М., який в даний момент знаходився на лікарняному. Крім того, позивач за первісним позовом стверджує, що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 не проводились. Також позивач за первісним позовом зазначає, що він не мав наміру продовжувати господарські відносини з відповідачем за первісним позовом, оскільки останній сплачував орендну плату з порушенням встановлених договором оренди строків її оплати.

24.04.2013 р. від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про призначення у даній справі технічної та почеркознавчої експертиз додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз для встановлення способу нанесення відтиску печатки і для ідентифікації печатки Приватного акціонерного товариства «Тайга» та для ідентифікації підпису голови правління Приватного акціонерного товариства «Тайга» Собченка В.М. У вказаному клопотанні позивач за первісним позовом також просить вилучити у відповідача за первісним позовом оригінал додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. В обґрунтування вказаного клопотання позивач за первісним позовом посилається на те, що його голова правління Собченко В.М., якому належить право підпису таких договорів, додатковий договір № 2 від 01.03.2013 р. не підписував, оскільки за заявою керівництва відповідача за первісним позовом у той період було порушено кримінальне провадження, яке на даний час закрите. Крім того, ТОВ «Тайга» зазначило, що голова правління Собченко В.М. в даний період перебував на лікарняному, а тому вважає, що підпис голови правління та печатка підприємства є підробленими.

24.04.2013 р. від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на зустрічний позов, у яких він проти його задоволення заперечує, посилаючись на укладення договорів оренди з орендарями виключно на один рік, висловлення ним заперечень проти продовження строку дії спірного договору оренди шляхом направлення відповідних листів орендарю, непідписання додаткового договору № 1 до договору № 52/49 від 01.12.2011 р. позивачем за первісним позовом, у тому числі внаслідок ведення в вказаний період кримінального розслідування за заявою відповідача за первісним позовом та перебування голови правління Собченка В.М. на лікарняному. Також позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач за первісним позовом порушував строки оплати орендної плати, а її розмір не покривав навіть комунальні витрати на утримання спірних нежилих приміщень. При цьому у вказаних запереченнях позивач за первісним позовом повторно просить вилучити у відповідача за первісним позовом оригінал додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 та провести технічну та почеркознавчу експертизу в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз.

26.04.2013 р. від позивача за первісним позовом надійшли додаткові заперечення, у яких він зазначає, що за заявою його керівництва було порушено кримінальне провадження з приводу втручання керівництва відповідача за первісним позовом у господарську діяльність товариства; на голову правління здійснювався тиск підписати договір на новий термін без зміни розміру орендної ставки, у зв'язку з чим за заявою керівництва ТОВ «Тайга» було порушено кримінальне провадження стосовно працівників правоохоронних органів за зловживання службовим становищем при проведенні слідчих дій. Також позивач за первісним позовом зазначив, що проведення експертизи в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз не є можливим, у зв'язку з чим просить призначити експертизи з їх проведенням у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України.

26.04.2013 р. від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про вилучення у відповідача за первісним позовом оригіналу додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. та про призначення у даній справі технічної та почеркознавчої експертиз додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України для встановлення способу нанесення відтиску печатки і для ідентифікації печатки Приватного акціонерного товариства «Тайга» та для ідентифікації підпису голови правління Приватного акціонерного товариства «Тайга» Собченка В.М.

У судовому засіданні 26.04.2012 р. позивач за первісним позовом підтримав подані ним клопотання про призначення у даній справі технічної та почеркознавчої експертиз у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрів МВС України та вилучення у відповідача за первісним позовом оригіналу додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р.

Розглянувши зазначені клопотання, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши матеріали справи, суд не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 р. № 4).

Як роз'яснено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Обґрунтовуючи подані клопотання, позивач за первісним позовом зазначає, що підпис та печатка на додатковому договорі № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. є підробленими. Водночас будь-яких позовних вимог про визнання додаткового договору № 2 від 01.03.2012 р. недійсним та/або клопотань про вихід за межі заявлених позовних вимог у даній справі позивач за первісним позовом не пред'являв. Натомість, позивач за первісним позовом не оспорює вказаний договір, а стверджує, зокрема, що зазначеного правочину не існує.

Разом з тим, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на наведене, виходячи із презумпції правомірності правочину та враховуючи, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, суд у задоволенні клопотань про призначення експертиз у даній справі відмовляє.

Оскільки клопотання позивача за первісним позовом в частині вилучення додаткового договору № 2 від 01.03.2012 р. мотивовані необхідністю призначення у даній справі експертизи, у задоволенні якої судом відмовлено, та враховуючи, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено повноважень господарського суду вилучати у сторін оригінали документів, суд у задоволенні вказаної частини клопотань також відмовляє.

У судовому засіданні 26.04.2013 р. представник відповідача за зустрічним позовом підтримав подану ним заяву про забезпечення зустрічного позову. Обґрунтовуючи вказану заяву, заявник зазначає, що відповідач за зустрічним позовом своїми діями перешкоджає у користуванні орендованим приміщенням, а у разі передачі останнім спірного майна в оренду іншим особам, виконання рішення у даній справі, на думку заявника, буде неможливим.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

При цьому, виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти (п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16).

Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Господарським судам необхідно враховувати заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі і судів, у господарські відносини (п.п. 43, 47 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13).

Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16, п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16).

З огляду на наведене, виходячи з того, що обрані позивачем заходи забезпечення позову про заборону відповідачеві за зустрічним позовом вчиняти будь-які дії, які обмежують доступ та використання спірних орендованих приміщень позивачем за первісним позовом є рівнозначними вимогам про визнання права користування вказаними приміщеннями, та враховуючи, що заявником не надано доказів неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі невжиття обраних заявником заходів, не доведено викладені у клопотанні обставини, а заява містить лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, суд у задоволенні зазначеної заяви відмовляє.

У даному судовому засіданні представник позивача за первісним позовом просив задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних.

Представник відповідача за первісним позовом просив задовольнити зустрічний позов та відмовити у первісному.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 26.04.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.04.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 22/09 оренди нежилих приміщень, за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 у м. Києві. Пунктом 11.1.вказаного договору передбачено, що договір вступає в силу з дня його підписання та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору (один рік з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення).

Факт передачі орендарю вищевказаного майна підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 16.04.2009 р.

01.12.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 52/09 оренди нежилих приміщень, за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 200,26 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 у м. Києві. Пунктом 11.1.вказаного договору передбачено, що договір вступає в силу з дня його підписання та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору (один рік з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення).

Факт передачі вказаного майна орендарю підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2009 р.

01.12.2011 р. між Приватним акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 52/49 оренди нежилих приміщень (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що має 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві для використання як офісне приміщення.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р. з дня підписання сторонами договору та акту приймання-передачі нежитлового приміщення. Термін оренди може бути змінений сторонами з підстав та в порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством.

Пунктом 11.1.договору визначено, що договір вступає в дію з дня його підписання сторонами та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору.

Факт передачі орендованого приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що має 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві та користування об'єктом оренди сторонами не заперечується, та підтверджується матеріалами справи (орендні платежі за договором).

Листами від 13.06.2012 р. № 81, від 14.08.2012 р., що направлені орендарю 13.06.2012 р. та 14.08.2012 р. відповідно, орендодавець повідомив орендаря про необхідність коригування орендної плати та запропонував до 30.08.2012 р. надати письмову відповідь про намір укласти договір оренди на новий термін. При цьому орендодавець зазначив, що у разі ненадання такої відповіді він залишає за собою право не укладати договір оренди на новий термін.

Листом від 03.12.2012 р. № 120 орендодавець запропонував орендарю до 21.12.2012 р. підписати запропонований договір № 02/13 або звільнити приміщення 31.12.2012 р. Вказаний лист отриманий орендарем 05.12.2012 р.

Листами від 20.12.2012 р. № 146, від 24.12.2012 р. № 147, від 25.12.2012 р. № 148 орендодавець повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49, запропонував підписати до 28.12.2012 р. новий договір оренди № 02/13 або до 31.12.2012 р. звільнити займану орендарем площу. Вказані листи були направлені орендарю відповідно 25.12.2012 р., 24.12.2012 р. та 25.12.2012 р.

26.12.2012 р. орендодавець повторно звернувся до орендаря з листом від 26.12.2012 р. № 149 про закінчення 31.12.2012 р. строку оренди та з пропозицією підписати новий договір оренди. При цьому у листі зазначено, що у разі не підписання вказаного договору орендодавець з 01.01.2013 р. обмежить доступ до зайнятих орендарем нежитлових приміщень за адресою: вул. Червоноармійська, 65.

Листами від 26.12.2012 р. № 150, від 26.12.2012 р. № 151, від 27.12.2012 р. № 152, від 23.01.2013 № 13, від 07.02.2013 р. № 23, що направлялися на адресу орендаря 26.12.2012 р., 27.12.2012 р., 24.01.2013 р. та 07.02.2013 р., орендодавець запропонував підписати договір оренди на новий термін або звільнити орендовані приміщення.

Листом від 20.02.2013 р. № 33, направленим орендарю 20.02.2013 р., орендодавець звернувся до орендаря з вимогою терміново звільнити займані приміщення загальною площею 233,8 кв.м. по вул. Червоноармійська, 65 у м. Києві та передати їх по акту прийому-передачі до 23.02.2013 р.

Листом від 21.02.2013 р. № 34 орендодавець повідомив орендаря, що у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди нежилих приміщень № 52/49 31.12.2012 р. і додаткової угоди № 1 про продовження договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. та відмовою орендаря від підписання нового договору оренди, 24.02.2013 р. енергозабезпечення орендованих приміщень буде припинено.

01.03.2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений додатковий договір № 2 до договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. Зазначена додаткова угода містить підписи та скріплена печатками обох сторін.

Вказаним додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 сторони погодили продовжити дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. шляхом викладення його п. 3.1. у новій редакції, згідно з якою об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2015 р. з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення (ст. 795 ЦК України), що являється невід'ємною частиною договору оренди.

Пунктами 3, 4 додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 передбачено, що цей договір складено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони та є невід'ємною частиною договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. Цей додатковий договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку орендодавця, орендар не звільнив спірні приміщення після закінчення строку дії договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49, а орендодавець, як вважає орендар, чинить перешкоди у користуванні вказаними приміщеннями за наявності чинного до 2015 року вказаного вище договору оренди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у первісному позові слід відмовити, а зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями ст. 174 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Проаналізувавши зміст договору від 01.12.2011 р. № 52/49, суд дійшов висновку, що за правовою природою він є договором найму (оренди), а тому на спірні правовідносини поширюються положення законодавства про найм (оренду).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Пунктами 3.1., 3.2. спірного договору передбачено, що об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р. з дня підписання сторонами договору та акту приймання-передачі нежитлового приміщення. Термін оренди може бути змінений сторонами з підстав та в порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством.

Згідно зі статтею 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, законодавство передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так зі сторони наймача. Отже, для здійснення автоматичної пролонгації дії договору необхідна згода обох сторін. Бажання наймача продовжувати відносини найму у даному випадку висловлюється шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Щодо наймодавця, підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка висловлюється відсутністю заперечень і вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму.

Як зазначалося вище, листами від 20.12.2012 р. № 146, від 24.12.2012 р. № 147, від 25.12.2012 р. № 148, від 26.12.2012 р. № 149, від 26.12.2012 р. № 150, від 26.12.2012 р. № 151, від 27.12.2012 р. № 152, від 23.01.2013 № 13, від 07.02.2013 р. № 23 орендодавець повідомляв орендаря про закінчення терміну дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49, пропонував орендарю підписати новий договір оренди № 02/13 або звільнити займане орендоване приміщення.

За вказаних обставин позивач за первісним позовом стверджує про припинення договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 у зв'язку із закінченням терміну його дії.

Проте вказані доводи орендодавця суд визнає необґрунтованими, оскільки наявність чи відсутність передбаченої ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України пролонгації договору оренди (продовження на той же строк та на тих самих умовах) ніяким чином не позбавляє заінтересовану сторону звернутися до іншої сторони з пропозицією про внесення змін до договору оренди, зокрема, в частині продовження дії договору на інший, а не на той самий термін.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

Додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 сторони погодили продовжити дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. шляхом викладення його п. 3.1. у новій редакції, згідно з якою об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2015 р. з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 до договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. вбачається, що він містить підписи та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину, закріплена у ст. 204 ЦК, може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом. Вказана позиція викладена Верховним Судом України у листі «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р.

Проте рішення суду про визнання додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 недійсним або доказів оспорювання вказаного правочину у судовому порядку орендодавцем суду не надано.

З огляду на викладене, з урахуванням презумпції правомірності правочину, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів орендодавця щодо не підписання ним додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 до договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49.

При цьому посилання позивача за первісним позовом на відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. судом визнаються необґрунтованими, оскільки вказаний договір був укладений на термін менше ніж три роки (з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р.), а тому вимоги ст.ст. 793, 794 ЦК України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації на вказані договірні відносини не поширюються. При цьому додатковий договір від 01.03.2013 р. № 2 укладений у простій письмовий формі як і основний договір, оскільки строк його дії також не перевищує трьох років (з 01.03.2013 р. по 31.12.2015 р.), що відповідає вимогам ст. 207 ЦК України.

Таким чином, договір оренди від 01.12.2011 р. № 49/52, термін дії якого було продовжено додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 до 31.12.2015 р., підлягає виконанню сторонами на передбачених ним умовах.

Оскільки договір оренди від 01.12.2011 р. № 49/52, який в силу вимог ст.ст. 11, 759 ЦК України є правовою підставою для користування приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65, на даний час є чинним, у суду відсутні підстави для виселення орендаря із вказаного приміщення, у зв'язку з чим первісні позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Підставою негаторного позову є належне право позивача користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Особливістю подання позову в порядку ст. 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Отже, для правильного вирішення спору, поданого на підставі відповідної норми (негаторного позову), судам належить на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати зміст майнових прав позивача щодо спірного майна, а також наявність чи відсутність порушення прав позивача щодо користування та розпоряджання цим майном неправомірними діями відповідача, що не пов'язані з позбавленням позивача володіння зазначеним майном.

При цьому наявність у відповідача законного права користуватися спірним майном не може бути підставою для задоволення негаторного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що відповідач за первісним позовом є законним орендарем приміщення загальною площею 233,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65, за договором оренди від 01.12.2011 р. № 52/49, який на даний час є чинним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення негаторного позову, у зв'язку з чим у його задоволенні відмовляє.

Щодо зустрічних позовних вимог Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи зі змісту ст.ст. 180, 283, 284 ГК України, ст. 759 ЦК України однією із істотних умов договору оренди є строк, на який він укладається.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (ч. 1 ст. 284 ГК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено можливість зміни або розірвання договору, які вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як зазначалось вище, 01.03.2013 р. між сторонами був укладений додатковий договір № 2 до договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2012 р., яким дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. продовжено до 31.12.2015 р.

Укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 174 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Разом з тим, пред'явлені у даній справі зустрічні позовні вимоги стосуються визнання укладеним правочину, який вже був вчинений на момент звернення позивача за зустрічним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звертаючись до господарського суду, особа викладає у позовній заяві власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту. Натомість, розглядаючи спір, суди повинні з'ясувати об'єктивну наявність порушеного права та адекватність обраного позивачем способу захисту порушеного права передбаченим законодавством та природі спірних правовідносин.

Способи захисту порушеного права визначено статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. При цьому, зазначаючи про те, що вказаний у цих статтях перелік не є вичерпним, законодавчі акти пов'язують можливість захисту порушеного права позивача іншим способом, якщо такий інший спосіб передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що законодавець не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів у господарському процесі, як визнання договору укладеним після його вчинення сторонами.

Вказана вимога за своєю суттю є вимогою про визнання факту, який має юридичне значення, що не розглядаються господарськими судами у позовному провадженні. Визнання фактів, які мають юридичне значення, здійснюється для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею цивільних прав, а не з метою захисту порушеного права. Вказаної правової позиції дотримається Вищий господарський суд у своїй постанові від 14.12.2010 р. у справі № 19/13.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїх постановах від 05.02.2013 р. у справі № 16/5007/742/12, від 07.11.2012 р. у справі № 5011-54/5770-2012, від 06.12.2011 р. у справі № 23/279, від 17.02.2010 р. у справі № 09-07/1776, від 14.12.2010 р. у справі № 19/13, від 15.01.2013 р. у справі № 57/221-55/462.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 р. у справі № 10/732, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Отже, виходячи із наведених норм, а також враховуючи приписи ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, якими унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим, зокрема, законом, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у даному провадженні не відповідає встановленим законодавством способам захисту його прав та інтересів. Крім того, позивач за зустрічним позовом не довів, яким чином будуть поновлені та захищені його права, на захист яких і заявлений даний зустрічний позов, у разі його задоволення, адже метою судового процесу є саме захист порушених та оспорюваних прав та інтересів особи.

За вказаних обставин у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання укладеним додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору № 52/49 від 01.12.2011 р. суд відмовляє.

Окрім того, згідно зі ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Тобто, лише індивідуально визначені речі можуть передаватися в користування за договором майнового найму (оренди). Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, орендар посилається на наявність у нього права користування приміщенням загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійська м. Києві, гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві на підставі договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49.

Водночас як вбачається з матеріалів справи, предметом договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 є нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що складається з 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі буд. 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві. Факт передання вказаного приміщення орендареві також не заперечується сторонами, та підтверджується матеріалами справи (банківськими виписками про здійснення орендних платежів за договором оренди від 01.12.2011 р. № 52/49) .

При цьому доказів зміни договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 в частині його предмету або доказів укладення між сторонами іншого договору, предметом оренди якого є гараж загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальних місця, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві, суду не надано.

Частиною 1 ст. 12 та частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Проте як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, орендодавець не визнає наявності у орендаря речових прав на орендоване приміщення.

З огляду на те, що Всеукраїнська громадська організація «Ніхто крім нас» є законним орендарем нежитлового приміщення загальною площею 233,80 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 в м. Києві на підставі чинного договору від 01.12.2011 р. № 52/49, а права орендаря на користування вказаним приміщенням орендодавцем не визнаються, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за орендарем права користування вказаним майном.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання права користування гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві, то суд у їх задоволенні відмовляє, оскільки матеріали справи не містять доказів надання вказаного майна орендарю в користування та/або наявність у орендаря інших речових прав на таке майно.

Посилання позивача за зустрічним позовом як на підставу користування гаражем площею 42 кв.м. на акт прийому-передачі за договором оренди від 01.12.2009 року № 52/09, предметом якого окрім нежитлових приміщень загальною площею 200,26 кв.м. (7 кімнат), розташованих на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві, був також гараж загальною площею 42 кв.м., не приймаються судом до уваги, оскільки предметом спору є договір оренди № 52/49 від 01.12.2011 року, предметом якого є інший об'єкт оренди, зокрема нежитлові приміщення загальною площею 233,80 кв.м. (7 кімнат), розташовані на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві. Крім того, доказів сплати за фактичне користування гаражем позивачем за зустрічним позовом суду також не надано. Вимога про визнання права користування 3 паркувальними місцями позивачем за зустрічним позовом взагалі не обґрунтована, а тому підлягає залишенню без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Визнати за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» право користування об'єктом договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. (об'єктом загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вулиці Червоноармійська в місті Києві), укладеного між Приватним акціонерним товариством «Тайга» та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» на умовах договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. з урахуванням умов додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р.

4. В решті зустрічного позову відмовити.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайга» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 65, ідентифікаційний код 13685175) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» (01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд. 23, оф. 9, ідентифікаційний код 36281439) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписано 26.04.2013 р.

Суддя Жагорнікова Т.О.