Постанова

від 17.07.2013 по справі 910/4220/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2013 р. Справа№ 910/4220/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін

від позивача: Собченко І.В. - представник за дов. №11 від 23.01.2013р.;

Коваль В.Б. - представник за дов. №103 від 28.05.2013р.;

від відповідача: Миронова І.Є. - представник за дов. б/н від 19.03.2013р.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Тайга»

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 26.04.2013р.

справа №910/4220/13 (суддя Жагорнікова Т.О.)

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства «Тайга»

до Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас»

про усунення перешкод у користуванні майном та виселення з нежитлового приміщення

та за зустрічним позовом Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас»

до Приватного акціонерного товариства «Тайга»

про визнання укладеним додаткового договору та визнання права користування об'єктом оренди

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Тайга» (далі - позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» (далі - відповідач за первісним позовом) про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями та виселення відповідача з приміщень на 3 поверсі будинку загальною площею 233,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65. Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем орендованого приміщення після закінчення строку дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/4220/13 та призначено її до розгляду.

02.04.2013 р. від Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» надійшов зустрічний позов до Приватного акціонерного товариства «Тайга» про визнання укладеним додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р. до договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р., укладеного між сторонами та про визнання за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» права користування об'єктом за вказаним договором оренди (об'єктом загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійська в м. Києві та гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місяцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві), укладеного між сторонами на умовах договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. з урахуванням додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р. зустрічну позовну заяву Всеукраїнської організації «Ніхто крім нас» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайга» про визнання укладеним додаткового договору та визнання права користування об'єктом оренди прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. у справі №910/4220/13 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» право користування об'єктом договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. (об'єктом загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вулиці Червоноармійська в місті Києві), укладеного між Приватним акціонерним товариством «Тайга» та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» на умовах договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р. з урахуванням умов додаткового договору оренди № 2 від 01.03.2013 р. В решті зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайга» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас» 1147, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Тайга» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. у справі №910/4220/13 в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та задоволення вимоги за зустрічним позовом щодо визнання за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» права користування об'єктом договору оренди №52/49 від 01.12.2011р., укладеного між Приватним акціонерним товариством «Тайга» та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» на умовах договору оренди №52/49 від 01.12.2011р., з урахуванням умов додаткового договору оренди «2 від 01.03.2013р. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі та відмовити у задоволенні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання за Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» права користування об'єктом договору оренди №52/49 від 01.12.2011р. на умовах даного договору оренди з урахуванням умов додаткового договору оренди №2 від 01.03.2013р. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. в частині відмови в задоволенні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання права користування гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив про відсутність обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013р. у справі №910/4220/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/8456/13, відхилене як необґрунтоване, так як заявником не доведено неможливість вирішення спору до вирішення зазначеної справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Тайга» - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 16.04.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 22/09 оренди нежилих приміщень, за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 у м. Києві.

Відповідно до п. 11.1. вказаного договору останній вступає в силу з дня його підписання та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору (один рік з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення).

Факт передачі орендарю вищевказаного майна підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 16.04.2009 р. (наявний в матеріалах справи).

01.12.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 52/09 оренди нежилих приміщень, за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 200,26 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 у м. Києві.

Відповідно до п. 11.1. вказаного договору останній вступає в силу з дня його підписання та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору (один рік з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення).

Факт передачі вказаного майна орендарю підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2009 р.

01.12.2011 р. між Приватним акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений договір № 52/49 оренди нежилих приміщень (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар отримує в користування нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що має 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві для використання як офісне приміщення.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. вищезазначеного договору об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р. з дня підписання сторонами договору та акту приймання-передачі нежитлового приміщення. Термін оренди може бути змінений сторонами з підстав та в порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 11.1.договору останній вступає в дію з дня його підписання сторонами та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1. даного договору.

Факт передачі орендованого приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що має 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві та користування об'єктом оренди сторонами не заперечується, та підтверджується матеріалами справи (орендні платежі за договором).

Листами від 13.06.2012 р. № 81, від 14.08.2012 р., що направлені орендарю 13.06.2012 р. та 14.08.2012 р. відповідно, орендодавець повідомив орендаря про необхідність коригування орендної плати та запропонував до 30.08.2012 р. надати письмову відповідь про намір укласти договір оренди на новий термін.

При цьому, орендодавець зазначив, що у разі ненадання такої відповіді він залишає за собою право не укладати договір оренди на новий термін.

Листом від 03.12.2012 р. № 120 орендодавець запропонував орендарю до 21.12.2012 р. підписати запропонований договір № 02/13 або звільнити приміщення 31.12.2012 р. Вказаний лист був отриманий орендарем 05.12.2012 р.

Листами від 20.12.2012 р. № 146, від 24.12.2012 р. № 147, від 25.12.2012 р. № 148 орендодавець повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49, запропонував підписати до 28.12.2012 р. новий договір оренди № 02/13 або до 31.12.2012 р. звільнити займану орендарем площу. Вказані листи були направлені орендарю відповідно 25.12.2012 р., 24.12.2012 р. та 25.12.2012 р.

26.12.2012 р. орендодавець повторно звернувся до орендаря з листом від 26.12.2012 р. № 149 про закінчення 31.12.2012 р. строку оренди та з пропозицією підписати новий договір оренди. При цьому у листі зазначено, що у разі не підписання вказаного договору орендодавець з 01.01.2013 р. обмежить доступ до зайнятих орендарем нежитлових приміщень за адресою: вул. Червоноармійська, 65.

Листами від 26.12.2012 р. № 150, від 26.12.2012 р. № 151, від 27.12.2012 р. № 152, від 23.01.2013 № 13, від 07.02.2013 р. № 23, що направлялися на адресу орендаря 26.12.2012 р., 27.12.2012 р., 24.01.2013 р. та 07.02.2013 р., орендодавець запропонував підписати договір оренди на новий термін або звільнити орендовані приміщення.

Листом від 20.02.2013 р. № 33, направленим орендарю 20.02.2013 р., орендодавець звернувся до орендаря з вимогою терміново звільнити займані приміщення загальною площею 233,8 кв.м. по вул. Червоноармійська, 65 у м. Києві та передати їх по акту прийому-передачі до 23.02.2013 р.

Листом від 21.02.2013 р. № 34 орендодавець повідомив орендаря, що у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди нежилих приміщень № 52/49 31.12.2012 р. і додаткової угоди № 1 про продовження договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. та відмовою орендаря від підписання нового договору оренди, 24.02.2013 р. енергозабезпечення орендованих приміщень буде припинено.

01.03.2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Тайга» (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Ніхто крім нас» (орендар) був укладений додатковий договір № 2 до договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. Зазначена додаткова угода містить підписи та скріплена печатками обох сторін.

Вказаним додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 сторони погодили продовжити дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. шляхом викладення його п. 3.1. у новій редакції, згідно з якою об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2015 р. з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення (ст. 795 Цивільного кодексу України), що являється невід'ємною частиною договору оренди.

Пунктами 3, 4 додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 передбачено, що цей договір складено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони та є невід'ємною частиною договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. Цей додатковий договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, орендар не звільнив спірні приміщення після закінчення строку дії договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49, а орендодавець, як вважає орендар, чинить перешкоди у користуванні вказаними приміщеннями за наявності чинного до 2015 року вказаного вище договору оренди.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями ст. 174 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Проаналізувавши зміст договору від 01.12.2011 р. № 52/49, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за правовою природою він є договором найму (оренди), а тому на спірні правовідносини поширюються положення законодавства про найм (оренду).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Пунктами 3.1., 3.2. спірного договору передбачено, що об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р. з дня підписання сторонами договору та акту приймання-передачі нежитлового приміщення. Термін оренди може бути змінений сторонами з підстав та в порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством.

Згідно зі статтею 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, законодавство передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так зі сторони наймача. Отже, для здійснення автоматичної пролонгації дії договору необхідна згода обох сторін. Бажання наймача продовжувати відносини найму у даному випадку висловлюється шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Щодо наймодавця, підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка висловлюється відсутністю заперечень і вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму.

Як зазначалося вище, листами від 20.12.2012 р. № 146, від 24.12.2012 р. № 147, від 25.12.2012 р. № 148, від 26.12.2012 р. № 149, від 26.12.2012 р. № 150, від 26.12.2012 р. № 151, від 27.12.2012 р. № 152, від 23.01.2013 № 13, від 07.02.2013 р. № 23 орендодавець повідомляв орендаря про закінчення терміну дії договору оренди нежилих приміщень від 01.12.2011 р. № 52/49, пропонував орендарю підписати новий договір оренди № 02/13 або звільнити займане орендоване приміщення.

За вказаних обставин скаржник стверджує про припинення договору оренди від 01.12.2011р. № 52/49 у зв'язку із закінченням терміну його дії.

Проте, наявність чи відсутність передбаченої ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 284 Господарського кодексу України пролонгації договору оренди (продовження на той же строк та на тих самих умовах) ніяким чином не позбавляє заінтересовану сторону звернутися до іншої сторони з пропозицією про внесення змін до договору оренди, зокрема, в частині продовження дії договору на інший, а не на той самий термін.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Так, додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 сторони погодили продовжити дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. шляхом викладення його п. 3.1. у новій редакції, згідно з якою об'єкт передається в оренду з 01.12.2011 р. по 31.12.2015 р. з дня підписання сторонами договору та акту прийому-передачі нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 до договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. вбачається, що він містить підписи та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину, закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу, може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом. Вказана позиція викладена Верховним Судом України у листі «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р.

Проте рішення суду про визнання додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 недійсним або доказів оспорювання вказаного правочину у судовому порядку матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, з урахуванням презумпції правомірності правочину, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість доводів орендодавця щодо не підписання ним додаткового договору від 01.03.2013 р. № 2 до договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на відсутність обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди № 52/49 від 01.12.2011 р., з огляду на наступне.

Так, вказаний договір був укладений на термін менше ніж три роки (з 01.12.2011 р. по 31.12.2012 р.), а тому вимоги ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації на вказані договірні відносини не поширюються.

При цьому додатковий договір від 01.03.2013 р. № 2 укладений у простій письмовий формі як і основний договір, оскільки строк його дії також не перевищує трьох років (з 01.03.2013 р. по 31.12.2015 р.), що відповідає вимогам ст. 207 Цивільного кодексу України.

Таким чином, договір оренди від 01.12.2011 р. № 49/52, термін дії якого було продовжено додатковим договором від 01.03.2013 р. № 2 до 31.12.2015 р., підлягає виконанню сторонами на передбачених ним умовах.

Оскільки договір оренди від 01.12.2011 р. № 49/52, який в силу вимог ст.ст. 11, 759 Цивільного кодексу України є правовою підставою для користування приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65, на даний час є чинним, у суду відсутні підстави для виселення орендаря із вказаного приміщення, у зв'язку з чим первісні позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Підставою негаторного позову є належне право позивача користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Особливістю подання позову в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Отже, для правильного вирішення спору, поданого на підставі відповідної норми (негаторного позову), судам належить на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати зміст майнових прав позивача щодо спірного майна, а також наявність чи відсутність порушення прав позивача щодо користування та розпоряджання цим майном неправомірними діями відповідача, що не пов'язані з позбавленням позивача володіння зазначеним майном.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що наявність у відповідача законного права користуватися спірним майном не може бути підставою для задоволення негаторного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що відповідач за первісним позовом є законним орендарем приміщення загальною площею 233,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 65, за договором оренди від 01.12.2011 р. № 52/49, який на даний час є чинним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення негаторного позову, у зв'язку з чим у його задоволенні відмовляє.

Щодо зустрічних позовних вимог Всеукраїнської громадської організації «Ніхто крім нас», Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи зі змісту ст.ст. 180, 283, 284 Господарського кодексу України, ст. 759 Цивільного кодексу України однією із істотних умов договору оренди є строк, на який він укладається.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено можливість зміни або розірвання договору, які вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 174 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Проте, пред'явлені у даній справі зустрічні позовні вимоги стосуються визнання укладеним правочину, який вже був вчинений на момент звернення позивача за зустрічним позовом до суду першої інстанції.

Так, як зазначалось вище, 01.03.2013 р. між сторонами був укладений додатковий договір № 2 до договору про оренду нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2012 р., яким дію договору оренди нежилих приміщень № 52/49 від 01.12.2011 р. продовжено до 31.12.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту порушеного права визначено статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. При цьому, зазначаючи про те, що вказаний у цих статтях перелік не є вичерпним, законодавчі акти пов'язують можливість захисту порушеного права позивача іншим способом, якщо такий інший спосіб передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що змісту наведених правових норм випливає, що законодавець не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів у господарському процесі, як визнання договору укладеним після його вчинення сторонами.

Вказана вимога за своєю суттю є вимогою про визнання факту, який має юридичне значення, що не розглядаються господарськими судами у позовному провадженні. Визнання фактів, які мають юридичне значення, здійснюється для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею цивільних прав, а не з метою захисту порушеного права. Вказаної правової позиції дотримається Вищий господарський суд у своїй постанові від 14.12.2010 р. у справі № 19/13.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїх постановах від 05.02.2013 р. у справі № 16/5007/742/12, від 07.11.2012 р. у справі № 5011-54/5770-2012, від 06.12.2011 р. у справі № 23/279, від 17.02.2010 р. у справі № 09-07/1776, від 14.12.2010 р. у справі № 19/13, від 15.01.2013 р. у справі № 57/221-55/462.

З огляду на викладене, зустрічні позовні вимоги про визнання укладеним додаткового договору № 2 від 01.03.2013 р. до договору № 52/49 від 01.12.2011 р. не підлягають задоволенню.

Окрім того, згідно зі ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Тобто, лише індивідуально визначені речі можуть передаватися в користування за договором майнового найму (оренди). Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, орендар посилається на наявність у нього права користування приміщенням загальною площею 233,8 кв.м., що має 7 кімнат та розташований на третьому поверсі будинку № 65 по вул. Червоноармійська м. Києві, гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві на підставі договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49.

Водночас як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, предметом договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 є нежитлове приміщення загальною площею 233,80 кв.м., що складається з 7 кімнат та розташоване на третьому поверсі буд. 65 по вул. Червоноармійській в м. Києві. Факт передання вказаного приміщення підтверджується матеріалами справи (банківськими виписками про здійснення орендних платежів за договором оренди від 01.12.2011 р. № 52/49) .

При цьому доказів зміни договору оренди від 01.12.2011 р. № 52/49 в частині його предмету або доказів укладення між сторонами іншого договору, предметом оренди якого є гараж загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальних місця, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Частиною 1 ст. 12 та частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на те, що Всеукраїнська громадська організація «Ніхто крім нас» є законним орендарем нежитлового приміщення загальною площею 233,80 кв.м. по вул. Червоноармійській, 65 в м. Києві на підставі чинного договору від 01.12.2011 р. № 52/49, а права орендаря на користування вказаним приміщенням орендодавцем не визнаються, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за орендарем права користування вказаним майном.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання права користування гаражем загальною площею 42 кв.м. та 3 паркувальними місцями, що розташовані на прибудинковій території по вул. Червоноармійська, 65 в м. Києві, то суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні, оскільки матеріали справи не містять доказів надання вказаного майна орендарю в користування та/або наявність у орендаря інших речових прав на таке майно.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову повністю та задовольнив зустрічний позов частково.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. у справі №910/4220/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Тайга» - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Тайга» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2013р. у справі №910/4220/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4220/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Тищенко А.І.