Ухвала

від 18.04.2013 по справі 2а-1670/7572/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 р.Справа № 2а-1670/7572/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2013р. по справі № 2а-1670/7572/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавтоцентр"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецавтоцентр", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавській області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2012 року № 0013152301/1793, № 0013142301/1792.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2013 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавтоцентр" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 19 листопада 2012 року № 0013152301/1793, № 0013142301/1792.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавтоцентр" (код ЄДРПОУ 24389936) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 293 (одна тисяча двісті дев'яносто три) гривні 00 копійок.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, Акціонерне товариство закритого типу "Спецавтоцентр", зареєстроване Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 28.05.1996 року. 24 травня 2012 року Акціонерне товариство закритого типу "Спецавтоцентр" було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецавтоцентр", що підтверджується копіями статуту позивача та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АА № 944961 (том 1, а. с. 36-45). ТОВ "Спецавтоцентр" є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 200051605 від 18 червня 2012 року.

29 жовтня 2012 року Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Спецавтоцентр" (ідентифікаційний код 24389936) з питань взаємовідносин з ТОВ "Печерський міст ЛТД" за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 30 жовтня 2012 року № 4518/22-714/24389936, в якому встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 69 115 грн., та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 98 100 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 13 000 грн. та за червень 2011 року на суму 47 100 грн.

Не погодившись з висновками акту, позивачем до податкового органу подані заперечення № 31101/11-12 від 07 листопада 2012 року. Листом Кременчуцької ОДПІ № 35779/10/22 від 14 листопада 2012 року скаргу позивача залишено без задоволення, а висновки акту від 30 жовтня 2012 року № 4518/22-714/24389936 - без змін.

На підставі висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року № 0013142301/1792, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 69 115 грн., та № 0013152301/1793, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 60 101 грн., в тому числі 60 100 грн. за основним платежем та 1 штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.75.1. ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

П.75.1.2. ст.75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно із пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

У відповідності до п.78.4. ст.78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно із п.79.1. ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. П.79.2. ст.79 цього Кодексу визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. П.79.3. цієї ж статті Кодексу визначено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

П.2.4. додатку 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 14.04.2011року №213 Методичні рекомендації щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків (далі -Методичні рекомендації №213) визначено, що підрозділи органу ДПС, які очолюють здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки, забезпечують надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення (посадовій особі або законному (уповноваженому) представнику) під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за формою згідно з додатком 9 до Методичних рекомендацій.

Відповідачем на підтвердження надіслання позивачу копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення надано копію списку № 4385 про надіслання рекомендованої поштової кореспонденції, реєстр поштових відправлень Кременчуцької ОДПІ та копію фіскального чеку поштового відділення.

З наданих документів вбачається, що рекомендоване поштове відправлення на ім'я ТОВ "Спецавтоцентр", що містило повідомлення про проведення перевірки, надіслано останньому лише 29 жовтня 2012 року о 19 годині 53 хвилини, тобто в день проведення перевірки, що є порушенням вимог пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України.

Крім того, приписами пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

В запереченнях № ЗП 01/11-12 від 07 листопада 2012 року до акту перевірки позивач повідомляв відповідача про вилучення первинних документів по контрагенту ТОВ "Печерський міст ЛТД" під час проведення слідчих дій, що також підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями протоколів виїмки, складених старшим оперуповноваженим управління податкової міліції ДПС у Полтавській області від 18.10.2012 року та від 25.10.2012 року.

В подальшому податковим органом на адресу позивача надана відповідь від 14.11.12 року № 35779/10/22 на заперечення № ЗП 01/11-12 від 07.11.2012 року (вх. від 07.11.201 р. № 35693/10) до акту від 30.10.2012 року № 4518/22-714/24389936 "Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Спецавтоцентр" (код за ЄДРПОУ 24389936) по питанню взаємовідносин з ТОВ "Печерський міст ЛТД", код 1901528 за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р.", в якій міститься висновок відповідача, що порушення, виявлені в ході проведення перевірки правомірні та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

При цьому, відповідачем не враховано, що відповідно до пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів виконання ним вимог Податкового кодексу України при проведенні позапланової невиїзної перевірки позивача.

Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи мають діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено Конституцією та законами України.

Приписи п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 ПК України покладають на посадових осіб контролюючих органів обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами і нормативно-правовими актами України.

Виходячи із встановлених колегією суддів обставин справи та зазначених норм Конституції України і Податкового кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про недотримання податковим органом при проведенні позапланової невиїзної перевірки позивача за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року вимог чинного законодавства.

Враховуючи фактичне проведення органом податкової служби перевірки підприємства, за наслідками якої складено акт перевірки та прийнято податкові повідомлення-рішення, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку правомірності цих рішень суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій, реальність яких ставиться під сумнів вищезгаданим актом перевірки, надано первинну бухгалтерську документацію (т. 1 - а. с. 55-68, 104-122, 138-151, 160-167, 198-219, 237-238).

Так, в матеріалах справи міститься копія договору поставки № 1/28033 від 28 березня 2011 року, укладеного між АТЗТ "Спецавтоцентр" (Покупець) та ТОВ «Печерський міст ЛТД» (Продавець), згідно з погодженим предметом якого продавець поставляє на умовах цього договору автозапчастини, згідно його заявки, а покупець приймає цей товар і оплачує його.

Також, ТОВ «Печерський міст ЛТД» видано позивачу:

- податкові накладні: від 01.04.2011 року № 1 щодо поставки мосту переднього а/м КрАЗ-260 (37 500,00 грн.); мосту середнього а/м КрАЗ-260 (27500 грн.), всього на суму 78000, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 13000, 00 грн. (а.с. 62, т.1); від 19.05.2011 року № 19 щодо поставки балансиру а/м КрАЗ (6 550,00 грн.); дисків колеса а/м КрАЗ (6 * 325,00 = 1950, 00 грн.), всього на суму 10 200, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1700, 00 грн. (а.с. 114, т. 1); від 30.06.2011 року № 19 щодо поставки мосту переднього а/м КрАЗ (2*22500,00 = 45000,00 грн.); КПП а/м КрАЗ - 260 (2 * 24 500,00 = 49 000, 00 грн.); двигуна ЯМЗ-238Д (2*49000, 00 грн. = 98000,00 грн.); коробки роздаточної а/м КрАЗ - 260 (2*17500 = 35 000, 00 грн.), всього на суму 272 400 грн. (ПДВ 20% - 45 400, 00 грн.) (а.с. 115, т. 1);

- видаткові накладні: від 01 квітня 2011 року № 1/0104 на суму 78000, 00 грн. (ПДВ 20% - 13000,00 грн.; від 19 травня 2011 року № 1/1905 на суму 10 200, 00 грн. (ПДВ 20% - 1 700,00 грн.; від 01 липня 2011 року № 1/0107 на суму 272 400, 00 грн. (ПДВ 20% - 45400,00 грн.).

Між АТЗТ "Спецавтоцентр" та ТОВ «Печерський міст ЛТД» складались акти прийому-передачі товару, які містяться в матеріалах справи, а саме: акт прийому-передачі товару від 01 квітня 2011 року до договору поставки № 1/2803 від 28.03.2011 року та видаткової накладної № 1/0104 від 01.04.2011 року на суму 78000, 00 грн. (ПДВ 20% - 13000,00 грн.); акт прийому-передачі товару від 19 травня 2011 року до договору поставки № 1/2803 від 28.03.2011 року та видаткової накладної № 1/1905 від 19.05.2011 року на суму 10 200, 00 грн. (ПДВ 20% - 1 700,00 грн.); акт прийому-передачі товару від 01 липня 2011 року до договору поставки № 1/2803 від 28.03.2011 року та видаткової накладної № 1/0107 від 01.07.2011 року на суму 272 400, 00 грн. (ПДВ 20% - 45 400,00 грн.). В зазначених актах міститься посилання на прийняття товару на території покупця.

Розрахунки за отриманий товар проводились у безготівковій формі, відповідно до платіжних доручень № 118 від 08.04.2011, № 172 від 24.05.2011, № 176 від 24.05.2011, № 209 від 30.06.2011, № 221 від 30.06.2011.

На підтвердження факту подальшого використання АТЗТ "Спецавтоцентр" придбаного у ТОВ «Печерський міст ЛТД» товару позивачем надані копії: договору № Д 29-5.1/332 від 21.06.2010 року, укладеного між ДП «Укроборонсервіс» (Покупець) та АТЗТ "Спецавтоцентр" щодо поставки автомобілів КрАЗ-260 та ЗІЛ-131В з додатками (Додаток № 1 Комплект поставки виробів, Додаток № 2 Ціна договору, Додаток № 3 Терміни і умови платежів); Додаткової угоди № Д/У29-3.2.1./538 до договору № Д29-5.1/332 від 21.06.2010 року; акту про реалізацію товару; актів про доукомплектування автомобілю КрАЗ-260 під час відновлювального ремонту (передпродажна підготовка); актів прийому-передачі виробів ДП «Укроборонсервіс».

Також, АТЗТ (ТОВ) «Спецавтоцентр» укладено договір на реалізацію запасних частин, придбаних у ТОВ «Печерській міст ЛТД», з Приватним підприємством «Техмашсервіс» (код за ЄДРПОУ 30406590, м. Полтава ) за № 04/01 від 20.01.2011р. і відповідно документів на реалізацію:

- податкова накладна №1 від 18.05.2011р. диски коліс на загальну суму 2880 грн., в т.ч. ПДВ - 480,00 грн.;

- накладна від 18.05.2011р. за №2/05 на загальну суму 2880 грн., в т.ч. ПДВ - 480,0грн.

- довіреність на отримання товару від 16 травня 2011р. на ОСОБА_2

Розрахунки проводились по безготівковому рахунку, платіжне доручення №76 від 23.05.2011р. на загальну суму 2880грн. в т.ч. ПДВ - 480,0грн.

Крім того, АТЗТ (ТОВ) «Спецавтоцентр» уклало договір з ПАТ «Марганецький завод керамзитового гравію» від 23.03.2011р. за №4/03 на реалізацію запчастин.

Запасні частини, які були придбані у ТОВ «Печерській міст ЛТД» в травні 2011р. а саме: балансир, був реалізований ПАТ «Марганецький завод керамзитового гравію», відповідно були виписані документи:

- податкова накладна № 2 від 20.05.2011 р. на загальну суму 8300,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1383,33 грн.;

- накладна № 3/05 від 20.05.2011р.;

- довіреність № 25 на отримання товару від 20.05.2011р. на ОСОБА_3

Розрахунки проводились по безготівковому рахунку, платіжне доручення №499 від 20.05.2011р. на загальну суму 3800,00 грн. та платіжне доручення №500 від 20.05.2011р. на загальну суму 4500,00 грн.

АТЗТ (ТОВ) Спецавтоцентр» укладено два договори від 14.03.2011р. за № 3/03-11 та за № 15/03-11 від 15.03.2011р. на постачання у СПД ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1, м. Кременчук, не платник ПДВ). На придбані б/у автомобілі були відповідно виписані документи:

- видаткова накладна №26 від 01.07.2011р. на автомобіль КрАЗ-260, 1990р. виготовлення, шасі № L0670473 за ціною 2 150,00 грн., без ПДВ; автомобіль КрАЗ, б/у, 1988 р. виготовлення, номер шасі 625145, за ціною 1950,00 грн., без ПДВ.

Придбані б/у КрАЗи у СПД ОСОБА_4 були доукомплектовані запасними частинами, які були отримані у ТОВ «Печерський міст ЛТД» та інших постачальників та в подальшому були реалізовані на ДП «Укроборонсервіс».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Спецавтоцентр". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Спецавтоцентр" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ «Печерський міст ЛТД», взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Печерський міст ЛТД» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках акту від 27 квітня 2012 року "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Печерський міст ЛТД" щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2011 року, яким встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, також було зазначено, що фактичне місцезнаходження підприємства встановити не має можливості.

Проте, необхідно зауважити на той факт, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Щодо посилання податкового органу на те, що перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту за рахунок постачальників в ланцюгах постачання, які не мають трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, колегія суддів зауважує, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Печерський міст ЛТД" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2013р. по справі № 2а-1670/7572/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.