Ухвала

від 16.04.2013 по справі 2а-17071/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 року м. Київ К-39727/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-49»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року

у справі № 2-а-17071/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-49»

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-49» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001182320/0 від 10 грудня 2009 року, № 0001182320/1 від 05 лютого 2010 року, № 0001182320/2 від 01 квітня 2010 року, № 0001182320/3 від 16 червня 2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 117 584,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 58 792,00 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001172320/0 від 10 грудня 2009 року, № 0001172320/1 від 05 лютого 2010 року, № 0001172320/2 від 01 квітня 2010 року, № 0001172320/3 від 16 червня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Сільпо-49» судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано правомірністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання послуг мерчендайзингу з огляду на їх підтвердження належними чином оформленими первинними документами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Харцизьку Донецької області задоволено. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року скасовано. В задоволенні позову відмовленою

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Сільпо-49» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 3102/23-2/33110316 від 27 листопада 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001182320/0 від 10 грудня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 176 940,00 грн. (117 960,00 грн. - основний платіж, 58 980,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001172320/0 від 10 грудня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 141 100,50 грн. (94 067,00 грн. - основний платіж, 47 033,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001182320/1 від 05 лютого 2010 року, № 0001182320/2 від 01 квітня 2010 року, № 0001182320/3 від 16 червня 2010 року та № 0001172320/1 від 05 лютого 2010 року, № 0001172320/2 від 01 квітня 2010 року, № 0001172320/3 від 16 червня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами про надання послуг мерчендайзингу, укладеними між ТОВ «Сільпо-49» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквабумторг», з підстав відсутності підтвердження пов'язаності вказаних послуг з господарською діяльністю позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, умовою достовірності доказів щодо придбання послуг мерчендайзингу, тобто послуг з розміщення продукції на полицях, стендах, безпосередньо в торгових залах, торговій мережі, місцях продажу з метою збільшення обсягів продажу такої продукції, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, на обґрунтування правомірності включення вартості послуг мерчендайзингу до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту позивач посилався на наявність договорів № 0206м від 02 червня 2008 року, укладеного з ТОВ «Юнівест-Сервіс», та № 28-07-08/М від 27 липня 2008 року, укладеного з ТОВ «Аквабумторг», актів приймання-передачі наданих послуг та інформаційних звітів до них.

Разом з тим, Донецьким апеляційним адміністративним судом встановленою, що фактичне виконання наданих контрагентами послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача в даному випадку встановити не є можливим з огляду на відсутність будь-яких належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували фактичне виконання послуг мерчендайзингу, оскільки, в актах приймання-передачі наданих послуг та інформаційних звітах, долучених ТОВ «Сільпо-49» до матеріалів справи, відсутня інформація щодо конкретного змісту та обсягу господарської операції, а також інформація, яка б давала можливість ідентифікувати осіб, які приймали участь у здійсненні кожної господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат в охоплений перевіркою період вартості послуг мерчендайзингу, наданих ТОВ «Юнівест-Сервіс» та ТОВ «Аквабумторг».

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, відсутність підтвердження зв'язку придбаних послуг мерчендайзингу з власною господарською діяльністю позивача виключає, в свою чергу, можливість віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-49» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Кошіль В.В.