Ухвала

від 11.04.2013 по справі 2а-3615/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року м. Київ К-36262/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Приходько І.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010

у справі № 2а-3615/10/1270

за позовомПідприємства Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області доАлчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області третя особаУправління Державного департаменту України з питань виконання покарань провизнання неправомірними дій ВСТАНОВИВ:

Підприємство Брянківська виправна колонія №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області (далі по тексту - позивач, Брянківська виправна колонія №11) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі по тексту - відповідач, Алчевської ОДПІ) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії про зарахування перерахованих коштів у відповідності з призначенням платежу.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2010 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2010 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що Брянківська виправна колонія №11 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності юридична особа виконавчим комітетом Брянківської ради народних депутатів Луганської області 19.04.2000 за №1385120000 0000 084 та взятий на облік в Алчевській ОДПІ в Луганській області, як платник податків, з 14.08.2003 за № 112, і є платником податку на додану вартість.

Позивачем до Алчевської ОДПІ були подані наступні декларації з податку на додану вартість: 19.03.2009 - за лютий 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 55602,00 грн.; 17.04.2009 - за березень 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 54291,00 грн.; 19.05.2009 - за квітень 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 53258,00 грн.; 16.10.2009 - за вересень 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 64761,00 грн.; 20.11.2009 - за жовтень 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 67169,00 грн.; 21.12.2009 - за лютий 2009 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 63933,00 грн.; 20.01.2010 - за лютий 2010 року, з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 68652,00 грн.

На підтвердження оплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий-грудень 2009 року позивачем надані копії платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Згідно зворотного боку облікової карти платника податку на додану вартість - Брянківська виправна колонія №11 станом на 31.12.2009 має заборгованість за спати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2903294,26 грн., а суми сплачені наданими позивачем платіжними дорученнями зараховано на погашення існуючого податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо розподілу сум, сплачених позивачем, не за призначенням платежу, з чим погоджується і судова колегія з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 134 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно ст. 361 Цивільного кодексу України, право власності є речовим правом, а об'єктами речових прав є, зокрема, і грошові кошти.

Кошти, які зберігаються на поточному банківському рахунку позивача, в силу вищевказаних норм, є його власним майном, яким він розпорядився, перерахувавши на сплату поточних податкових зобов'язань. Таке волевиявлення власника відображено в платіжних доручення, в розділі «призначення платежу».

Згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 1 Закону України «Про податок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які кошти, у тому числі отриманні від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Предметом спору є зарахування відповідачем сплачених позивачем сум податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2010 року в рахунок податкового боргу та пені, які не вказані в призначенні платежу.

Відповідач в обґрунтування правомірності зарахування сплаченої позивачем суми податку на додану вартість в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу посилається на приписи пп. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Брянківська виправна колонія №11 при сплаті узгоджених сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість чітко вказувало у платіжних дорученнях призначення платежів та за який період сплачується податок на додану вартість.

Проте, Алчевська ОДПІ при розрахунку податкового боргу і пені, не прийняла до уваги призначення платежу, а керувалась п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а вразі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковим платежем) - у рівних пропорціях. Зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платник податків. Вона не встановлює право податкового боргу здійснювати перерозподіл чи змінювати призначення платежів спрямованих платником податків на сплату визначеного ним у платіжному документі податку. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про податок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування. Платник податків, як власник коштів, вправі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд в разі відсутності законодавчих чи інших обмежень його права. Відповідач належним чином не довів наявність таких обмежень у позивача та правомірність свого рішення про використання отриманих від позивача суми за іншим призначенням від того, яке вказав позивач в платіжних дорученнях.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку про відсутність законних підстав для зміни призначення платежу, зарахування сплачених позивачем сум в рахунок погашення іншого податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, у платіжних дорученнях позивачем вказана достатня інформація для визначення виду платежу та документ, на підставі якого сплачуються кошти.

За таких умов, суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання дій відповідача неправомірними щодо розподілу та спрямування на погашення податкового боргу з податку на додану вартість в порядку календарної черговості та зобов'язання Алчевоської ОДПІ суми сплачені позивачем зарахувати у відповідності з призначенням платежу та внести відповідні зміни до картки особового рахунку позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)І.В. Приходько (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова