Постанова

від 24.01.2013 по справі 2а-3131/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2013 р. Справа № 2а-3131/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю сторін:

представників позивача: Головчака Л.В., Березінського І.А.,

представника відповідача: Сендунь М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західрембуд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000302300 та № 0000392300 від 22.08.2012 року -

ВСТАНОВИВ :

11.10.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західрембуд» (далі - ТзОВ «Західрембуд») звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі (далі - ДПІ у Галицькому районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000302300 та № 0000392300 від 22.08.2012 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ПП «Ново-Ком», ТзОВ «Сана-Групп», ТзОВ «Дормашавто» оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 208 099 грн. за основним платежем та штрафної санкції на суму 1 грн. і 174 428 грн. за основним платежем та штрафних санкцій в сумі 9 036,50 грн. відповідно. Зазначили, що укладені договори спрямовані на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акти проведених документальних перевірок даних підприємств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем з даними підприємствами правочинів. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами. Також, подали суду копії постанов Апеляційного суду Івано-Франківської області, якими скасовано рішення Галицького районного суду про притягнення до адміністративної відповідальності головного бухгалтера та директора ТзОВ «Західрембуд» за порушення податкового законодавства. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, пояснила, що за наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 174 428,0 грн. за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, в т.ч. за січень 2011 року - 63 333,0 грн., лютий 2011 року - 1 667,0 грн., березень 2011 року - 10 063,0 грн., червень 2011 року - 63 223,0 грн., вересень 2011 року - 36 142,0 грн.; та п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, чинними на момент вчинення порушення) та п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, підрозділу 4 Перехідних Положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 208 099 грн., у тому числі за перший квартал 2011 року в сумі 93 829 грн., за другий квартал 2011 року в сумі 72 707 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 114 270 грн. (в т.ч. ІІІ квартал 2011 року в сумі 41 563 грн.); порушено вимоги п.п. 6.3.1 п. 6.3 ст. 6, п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 року, внаслідок чого донараховано 1 662,9 грн. податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року та п. 49.18 ст. 49 розділу II Податкового кодексу України та ст. 51 глави 2, п.п. 70.16.1 п. 70.16 ст. 70 глави 6 розділу II, п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій, а правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними та такими що не створюють юридичних наслідків, та копій матеріалів досудового розслідування, зокрема протоколів допиту окремих осіб, постанови про порушення кримінальної справи. Просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 11.02.2003 року Галицькою районною державною адміністрацією, 12.02.2003 року його взято на податковий облік, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за № 12477556 від 24.02.2003 року (т. 1 а.с.150).

В період з 19.07.2012 року по 01.08.2012 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року.

Перевірка проведена відповідно до п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України, згідно із планом-графіком проведення планових перевірок та наказу ДПІ у Галицькому районі № 382 від 09.07.2012 року, направлень на перевірку (т. 2 а.с. 111-115).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 08.08.2012 року складено акт за № 653/2200/32295170 (т. 1 а.с. 21-39).

На підставі вказаного акту, відповідач 22.08.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за № 0000302300 та № 0000392300 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 208 100 грн. та 183 464,50 грн. відповідно (т. 1 а.с. 40-41).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення вимог п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 174 428,0 грн. за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, в т.ч. за січень 2011 року - 63 333,0 грн., лютий 2011 року - 1 667,0 грн., березень 2011 року - 10 063,0 грн., червень 2011 року - 63 223,0 грн., вересень 2011 року - 36 142,0 грн.; та п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, чинними на момент вчинення порушення) та п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, підрозділу 4 Перехідних Положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 208 099 грн., у тому числі за перший квартал 2011 року в сумі 93 829 грн., за другий квартал 2011 року в сумі 72 707 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 114 270 грн. (в т.ч. ІІІ квартал 2011 року в сумі 41 563 грн.); порушено вимоги п.п. 6.3.1 п. 6.3 ст. 6, п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 року, внаслідок чого донараховано 1 662,9 грн. податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року та п. 49.18 ст. 49 розділу II Податкового кодексу України та ст. 51 глави 2, п.п. 70.16.1 п. 70.16 ст. 70 глави 6 розділу II, п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення податкового законодавства занижено податок на прибуток та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання послуг у ПП «Ново-Ком», ТзОВ «Сана-Групп», ТзОВ «Дормашавто».

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

07.12.2010 року між ТзОВ «Хорст» (Підрядником) та ТзОВ «Західрембуд» (Субпідрядником) укладено договір субпідряду № 7-07/12-СП, за яким субпідрядник зобов'язується своїми або залученими силами і засобами виконати повний комплекс відновних робіт на об'єктах соціальної сфери, житлово-комунального та дорожнього господарства, мостах та берегоукріплених спорудах комунальної власності, які постраждали від стихійного лиха, що сталося 22-29 червня 2010 року на території Чернівецької області Сторожинецького району, та передати виконані роботи Підряднику, а Підрядник зобов'язується надати Субпідряднику фронт робіт, проектну документацію, забезпечити належне фінансування робіт, приймання робіт, склад та обсяги якої визначаються договірною ціною на загальну суму 2 123 307,00 грн. (т. 1 а.с. 129-132).

Довідкою ТзОВ «Хорст» та іншими матеріалами справи (актами приймання робіт, інформацією про види проведених робіт, протоколами огляду об'єктів контролю для проведення контрольних обмірів та ін.) підтверджено, що ТзОВ «Західрембуд» дійсно виконувало у грудні 2010 року підрядні роботи з капітального будівництва ремонту вулиць в Сторожинецькому районі Чернівецької ОДА (т.1а.с. 82-129,152).

Актом проведеної ревізії Головного КРУ в Чернівецькій області № 24-06/297 від 25.10.2011 року фінансово-господарської діяльності УКБ Чернівецької ОДА за 04-12 2010 року також підтверджено дійсність вчинення субвиконавцем ТзОВ «Західрембуд» капітальних робіт гравійного покриття по окремих вулицях Сторожинецького району. Зокрема, в акті зазначено, обсяги та вартість виконаних робіт частково завищено, однак в подальшому сума завищень відшкодована в повному обсязі шляхом виконання робіт (т. 2 а.с.193-202,199).

Відповідно до п. 1.8 Договору субпідряду № 7-07/12-СП Субпідрядник ТзОВ «Західрембуд» має право залучати субпідрядні організації до виконання робіт за погодженням із Підрядником.

Так, судом встановлено, що 04.01.2011 року ТзОВ «Західрембуд» укладено договір № 1-04-11 на здійснення господарських операцій з ТзОВ «Дормашавто» (код за ЄДРПОУ: 36791493, м. Київ) (т. 1 а.с. 81).

Згідно укладеного договору підряду № 1-04-11 від 04.01.2011 року ТзОВ «Дормашавто» надало ТзОВ «Західрембуд» транспортні послуги по поставці піщаного сумішу на загальну суму 379 338,0 грн, в тому числі ПДВ 63 233,0 грн. Вартість робіт за договором склала 379 338 грн.

ТзОВ «Дормашавто» виписано на користь ТзОВ «Західрембуд» податкові накладні на загальну суму 59 6191,98 грн.: від 30.06.2011 року № 272 на загальну суму 379 338,0 грн. в т.ч. ПДВ - 63 233,0 грн., від 30.08.2011 року № 285 на загальну суму 145 296,00 грн. в т.ч. ПДВ - 24 216,0 грн., від 30.08.2011 року № 286 на загальну суму 71 557,98 грн. в т.ч. ПДВ - 11 926,33 грн., які ТзОВ «Західрембуд» включені до реєстру отриманих податкових накладних в червні 2011 року на загальну суму ПДВ в розмірі 63 223,0 грн. і у серпні 36 142,33 грн. та включено до складу податкового кредиту за червень та серпень 2011 року.

Окрім цього, встановлено, що відповідно до виписок банку від 15.07.2011 року № 135 на суму 30 000,0 грн. та від 15.09.2011 року № 214 на суму 21 700,0 грн. та квитанцій до прибуткових касових ордерів на суму 544 491,98 грн. ТзОВ «Західрембуд» провело плату ТзОВ «Дормашавто» за надані послуги. Як вбачається із копій квитанцій до прибуткових касових ордерів готівка в розмірі 10 000 грн. позивачем здавалась в касу контрагента.

Суду подано також довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості-витрати, тощо (т. 1 а.с. 69-80).

Отримання зазначених послуг (товарів) в бухгалтерському обліку ТзОВ «Західрембуд» відображено наступними проведеннями: Д-т 644 «Податковий кредит», К-т 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Станом на 01.04.2012 року сальдо взаєморозрахунків між ТзОВ «Дормашавто» та ТзОВ «Західрембуд» відсутнє.

Судом встановлено, що ТзОВ «Сана Групп» (код ЄДРПОУ 37140915) згідно укладеного договору підряду № 1-02-11 від 12.01.2011 року надало транспортні послуги ТзОВ «Західрембуд» (код ЄДРПОУ 32295170) на загальну суму 440 380,0 грн., в тому числі ПДВ - 73 396,67 грн. (т.1 а.с. 68).

ТзОВ «Сана Групп» виписало на користь ТзОВ «Західрембуд» податкові накладні від 28.01.2011 року № 79 на загальну суму 100 000,0 грн. в т.ч. ПДВ - 16 667,67 грн., від 31.01.2011 року № 87 на загальну суму 140 000,0 грн. в т.ч. ПДВ - 23 333,33 грн., від 31.01.2011 року № 92 на загальну суму 140 000,0 грн. в т.ч. ПДВ - 23 333,33 грн., та від 30.03.2011 року № 108 на загальну суму 60 380,0 грн. в т.ч. ПДВ - 10 063,33 грн., які ТзОВ «Західрембуд» включено до реєстру отриманих податкових накладних в січні 2011 року на загальну суму ПДВ в розмірі 63 333,33 грн. і у березні - 10 063,33 грн. та включено до складу податкового кредиту за січень та березень 2011 року.

Відповідно до виписок банку від 02.02.2011 року № 18 на суму 100 000,0 грн., від 03.02.2011 року № 19 на суму 140 000,0 грн., від 07.02.2011 року № 27 на суму 140 000,0 грн., від 20.04.2011 року № 91 на суму 6 100,0 грн. та квитанцій до прибуткових касових ордерів на суму 54 280,0 грн. ТзОВ «Західрембуд» провело плату ТзОВ «Сана Групп» за надані послуги.

Отримання зазначених послуг (товарів) в бухгалтерському обліку ТзОВ «Західрембуд» відображено наступними проведеннями: Д-т 644 «Податковий кредит», К-т 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядникам». Станом на 01.04.2012 року сальдо взаєморозрахунків між ТзОВ «Сана Групп» та ТзОВ «Західрембуд» відсутнє.

Судом встановлено, що ПП «Ново-Ком» (код за ЄДРПОУ: 36917481) реалізувало піщано-гравійну суміш ТзОВ «Західрембуд» (код ЄДРПОУ 32295170) на загальну суму 10 000,0 грн., в тому числі ПДВ - 1 666,67 грн.

ПП «Ново-Ком» виписало на користь ТзОВ «Західрембуд» податкову накладну та видаткову накладну від 18.02.2011 року № 777 на загальну суму 10 000,0 грн. в т.ч. ПДВ - 1666,67 грн., які ТзОВ «Західрембуд» включені до реєстру отриманих податкових накладних в лютому 2011 року на загальну суму ПДВ в розмірі 1 667,67 та включено до складу податкового кредиту за лютий 2011 року.

Відповідно до виписок банку від 18.02.2011 року № 49 на суму 10 000,0 грн., ТзОВ «Західрембуд» провело плату ПП «Ново-Ком» за отриману піщано-гравійну суміш. Отримання зазначених послуг (товарів) в бухгалтерському обліку ТзОВ «Західрембуд» відображено наступними проведеннями: Д-т 644 «Податковий кредит», К-т 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядникам». Станом на 01.04.2012 року сальдо взаєморозрахунків між ПП «Ново-Ком» та ТзОВ «Західрембуд» відсутнє. Підтверджуючі документи містяться в справі (т. 1 а.с. 47-67).

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача та були в наявності при проведенні перевірки (т. 1 а.с. 14,16).

Судом також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок за укладеними договорами. При цьому податковим органом дані факти в судовому засіданні не заперечувались.

На час здійснення господарських операцій з позивачем суб'єкти господарювання були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Щодо твердження відповідача про відсутність контрагента за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодекс України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Суд, перевіряючи реальність укладених позивачем договорів, встановив, що останні спрямовані на реальне настання правових наслідків, на суму вартості товару (виконаних робіт) позивачем виписано податкові накладні та здійснено повний розрахунок.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених договорів, податкових та видаткових накладних, тощо), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку сплаченого підприємствам у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі № К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі № К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі № К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем, то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України. Вироків суду щодо будь-кого з посадових осіб контрагентів позивача суду не подано.

Суд не може взяти до уваги посилання представника відповідача на постанову про порушення кримінальної справи щодо посадової особи-директора «Гранд Сервіс», з огляду на відсутність будь-якого логічного зв'язку з позивачем, його посадовими особами чи контрагентами.

Посилання представника відповідача на постанови про притягнення до адміністративної відповідальності головного бухгалтера та директора ТзОВ «Західрембуд» щодо порушення ними норм ведення податкового обліку суд також не приймає до уваги, з огляду скасування останніх Апеляційним судом Івано-Франківської області (т. 2 а.с. 216-221).

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій, не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази, подані представником відповідача в обґрунтування своїх доводів, не спростовують висновку щодо реальності вчинення укладених позивачем угод та здійснених на їх виконання господарських операцій.

Тому, суд приходить до висновку про відсутність в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, що зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених позивачем та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі № 0000302300 та № 0000392300 від 22.08.2012 року, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі № 0000302300 від 22.08.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі № 0000392300 від 22.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західрембуд» сплачений згідно квитанції № ПН56307 від 18.09.12 року судовий збір в сумі 2 142 грн. (дві тисяч сто сорок дві гривні 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 29.01.2013 року.

Суддя: (підпис) Мигалюк Ю.В.