Рішення

від 20.03.2012 по справі 2-1252/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/0191/307/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А. Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"20" березня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С., СуддівПриходченко А.П., Іщенка В.І., При секретаріКовтун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2010 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому уточнивши позовні вимоги просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, нежитлову будівлю по АДРЕСА_2, нежитлову будівлю по АДРЕСА_3 для задоволення вимог за кредитним договором у розмірі 442 032, 83 доларів США (у тому числі заборгованість по сплаті тіла кредиту у розмірі 346500 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 87611,32 доларів США, заборгованість по сплаті пені у розмірі 7921,51 доларів США), що еквівалентно 3 531 798,11 гривень

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 жовтня 2007 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір № 250, за яким відповідач отримала грошові кошти у сумі 396000 доларів США з оплатою 12,5% річних за користування кредитом. Однак свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка складає станом на 19 грудня 2011 року загальну суму у розмірі 442032,83 доларів США, що еквівалентно 3531798,11 грн. Оскільки, кредитний договір забезпечений нерухомим майном позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах виконавчого провадження, а також виселити усіх мешканців з квартир, що є предметом іпотеки, зі зняттям з реєстрації, якщо така є.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором №250 від 22 листопада 2007 року на предмети іпотеки згідно з договором іпотеки від 23 листопада 2007 року, реєстр №4292, а саме: квартири АДРЕСА_1 ( за початковою ціною для реалізації:квартира№1 - 462 277,00 грн.; квартира №2 - 441 370,грн; квартира № 4 - 600495,00 грн.), нежитлову будівлю площею 121,6 кв. м., що розташована за адресою АДРЕСА_2 (за початковою ціною для реалізації -1934 350,00 грн.), нежиле приміщення площею 165,7 кв. м., у житловому будинку літ «А», що розташована за адресою АДРЕСА_3 (за початковою ціною для реалізації 541 940,00 грн.) та які належать на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження» на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Феодосійського відділення №4550 АТ «Ощадбанк» на суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 442 032, 83 доларів США, що еквівалентно 3 531 798,11 гривень на р/р 3739905, ЄДРПОУ 02761973, МФО 384049. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин які суд вважає встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В якості доводів апелянт вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач на підставі банківської ліцензії мав право укласти кредитний договір з відповідачем, предметом якого виступають грошові кошти в іноземній валюті, вказані висновки зроблені з порушенням норм матеріального права.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції була розглянута справа незважаючи на клопотання ОСОБА_6 про відкладення розгляду, у зв'язку з хворобою її представника.

Крім того в апеляційній скарзі йдеться про наявність підстав для зупинення провадження у справі, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки і не вчинив відповідних процесуальних дій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачки та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 250, за яким останній був наданий кредит у сумі 396000 доларів США зі сплатою 12,5% річних та терміном остаточного погашення до 21 жовтня 2017 року.

Згідно умов договору (п.п. 1.5.1.3. та 1.6) погашення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісячно рівними частинами у певній сумі.

Вищенаведені зобов'язання забезпеченні неустойкою (п. 5.2. Договору).

Крім того в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 жовтня 2007 року між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого є належне позивачу нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1, нежилі будівлі по АДРЕСА_2, нежилі приміщення по АДРЕСА_3.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою порушені зобов'язання, встановлені вказаним кредитним договором щодо повернення кредиту, сплати процентів та пені, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку у розмірі заборгованості, яка виникла у наслідок порушення умов кредитного зобов'язання.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦПК України).

Однак як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 належним чином зобов'язання за кредитним договором від 22 жовтня 2007 року № 250 щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконує.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549).

У п. 5.2 кредитного договору неустойка визначена у розмірі 0,04 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Умови кредитного та іпотечного договорів узгоджуються з положеннями ст.ст.7,33 ЗУ «Про іпотеку».

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи дотримання Банком вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо повідомлення ОСОБА_6 про порушення зобов'язання, колегія суддів визнає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки: квартири АДРЕСА_1, нежилі будівлі по АДРЕСА_2, нежилі приміщення по АДРЕСА_3 для задоволення вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» на суму виниклої заборгованості, у зв'язку з порушенням відповідачем кредитних зобов'язань.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності у банку права на укладення кредитного договору з відповідачем, предметом якого виступають грошові кошти в іноземній валюті, є неспроможними.

Суд першої інстанції правильно застосував ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47 та 49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстроване у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028) і дійшов обґрунтованому висновку наявність у банку права на видачу кредиту в іноземній валюті.

До того ж правомірність видачі вказаного кредиту відповідачці в іноземній валюті встановлена рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 вересня 2011 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, які в силу положень ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального, оскільки справа розглянута за відсутністю ОСОБА_6, незважаючи на клопотання останньої про відкладення розгляду, у зв'язку з хворобою її представника, за тих обставин, що відповідно до ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі лише першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, згідно ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Проте таких порушень не встановлено.

За цих же підстав не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про відхилення судом клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору частково недійсним, провадження по якій ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року закрито.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що боржник на даний час не в змозі погасити борг іншим шляхом також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки вказані обставини не мають вирішального значення.

Боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо.

Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними (ст. 42 ЗУ «Про іпотеку»).

Посилання апелянта та її представника в судовому засіданні апеляційної інстанції на неправильність розрахунку суми заборгованості не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення ч.1 ст.303 ЦПК України. До того ж вказані доводи не підтверджені матеріалами справи і свій розрахунок заборгованості за кредитом відповідачкою не приведений.

Фактичні обставини, з приводу цього питання, встановлені судом повно та об'єктивно. Вказаним обставинам та наданих позивачем доказам судом першої інстанції наданий належний аналіз.

Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють питання використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, є обґрунтованими в частині визначення пені за кредитним договором в іноземній валюті.

Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Отже положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитним договором та стягнення процентів за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені, тобто стягнення пені у валюті з визначенням еквіваленту суперечить чинному законодавству.

Крім того, судом першої інстанції не виконанні вимоги ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» щодо зазначення у рішенні суду загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Так судом першої інстанції визначений лише загальний розмір вимог.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення судом першої інстанції матеріального права є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду в частині визначення розміру заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості за кредитним договором №250 від 22 жовтня 2007 року складає: заборгованість за кредитом в розмірі 346500 доларів США, що еквівалентно 2768500,35 грн., процентів у розмірі 87611,32 доларів США, що еквівалентно 700 005,69 грн., пені у розмірі 63292,07 грн.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні вимог про виселення та зняття з реєстрації не оскаржується, а тому не підлягає перевірці в апеляційному порядку.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року - задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року в частинні визначення суми заборгованості за кредитним договором - змінити.

Визначити суму заборгованості за кредитним договором №250 від 22 жовтня 2007 року: кредиту в розмірі 346500 доларів США, що еквівалентно 2768500 (два мільйона сімсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот) гривень 35 коп., процентів у розмірі 87611,32 доларів США, що еквівалентно 700 005 (сімсот тисяч п'ять) гривень 69 коп., пені у розмірі 63292 (шістдесят три тисячі двісті дев'яносто дві) грн. 07 коп.

В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко