Рішення

від 22.04.2013 по справі 916/393/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р.Справа № 916/393/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Фанта Т.О.,

від відповідача - Новічкова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Сумихімпром" до Приватного підприємства „Арт-Марін" про стягнення 334 521,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Сумихімпром" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Арт-Марін" про стягнення 334 521,80 грн., з яких 333 894,13 грн. сплачені як податок на додану вартість та 627,66 грн. заборгованості за фактично ненадані послуги, посилаючись на наступне.

08.02.2010 року між ВАТ „Сумихімпром" (змінено назву на ПАТ „Сумихімпром") - замовник та ПП „Арт-Марін" (експедитор) укладено договір - доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажу № 23-80210.

Згідно п. 1.1 договору предметом даного договору є виконання експедитором доручень замовника по транспортно-експедиторському обслуговуванню імпортного вантажу сирійського фосфориту замовника при його перевалці в ДП „Миколаївський морський торговельний порт" та доставці залізничним транспортом до станції Баси, Південної залізничної дороги.

Так, позивач вказує на п. 7.3 договору, яким передбачено, що всі ставки в договорі та відповідних додатках до нього вказані без урахування ПДВ. ПДВ сплачується відповідно до діючого законодавства України.

Згідно п. 7.4 договору експедитор в строк не пізніше 3-х робочих банківських днів з моменту отримання від замовника номінації судна, виставляє рахунок на передоплату 100% вартості перевалки та транспортування залізничною дорогою, виходячи із ставок, вказаних у відповідних додатках до договору.

Наразі позивач зазначає, що за час дії договору відповідач виставив позивачу наступні рахунки фактури: № СФ-0000010 від 11.02.2010 р., № СФ-00000010/1 від 15.03.2010 р., № СФ-0000010/1, № СФ-0000081 від 30.08.2010 р., № СФ-0000081/1 від 03.09.2010 р., № 0000084 від 03.09.2010 р., № СФ-0000088 від 16.09.2010 р., № СФ-0000093 від 23.09.2010 р., № 0000097 від 29.09.2010 р., № СФ-0000099 від 30.09.2010 р., № СФ-0000101 від 04.10.2010 р., № СФ-0000106 від 04.10.2010 р., № СФ-0000100 від 04.10.2010 р., № СФ-0000104 від 14.10.2010 р., № СФ-0000105 від 14.10.2010 р., № СФ-0000110 від 25.10.2010 р., № СФ-00000112 від 29.10.2010 р., № СФ-0000114 від 02.11.2010 р., № СФ-0000124 від 02.11.2010 р., № СФ-0000117 від 16.11.2010 р., № СФ-0000121 від 22.11.2010 р., № СФ-0000122 від 22.11.2010 р., № СФ-0000132 від 29.11.2010 р., № СФ-0000134 від 07.12.2010 р., № СФ-0000136 від 07.12.2010 р., № СФ-0000137 від 30.12.2010 р., № СФ-0000138 від 30.12.2010 р., № СФ-0000003 від 27.01.2011 р. та № СФ-0000003/2 від 21.02.2011 р. У вищезазначених рахунках-фактурах вказана сума до оплати з урахуванням ПДВ.

Так, позивач стверджує, що оплатив вказані рахунки в повному обсязі, в тому числі ПДВ, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які додані до позовної заяви.

Наразі позивач стверджує, що після оплати наданих послуг він дізнався з офіційного сайту Державної податкової служби України, що в період з 17.11.2010 р. свідоцтво ПДВ ПП „Арт-Марін" анульовано, а нове свідоцтво ПДВ видане 28.12.2010 р.

Так, позивач зазначає, що за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. відповідач надав позивачу послуг на загальну суму 2126665,77 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000136 від 23.11.2010 р., № ОУ-0000134 від 29.11.2010 р., № ОУ-0000138 від 29.11.2010 р. та № ОУ-0000141, за якими сума нарахованого відповідачем і сплаченого позивачем ПДВ становить 354 444,29 грн.

При цьому позивач посилається на положення підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97 „Про податок на додану вартість" (що діяв на момент спірних правовідносин), за якими право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. В свою чергу відповідно до ст. 9 вказаного Закону № 168/97 особа набуває статусу платника ПДВ з моменту відповідної реєстрації податковим органом та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість.

Також позивач посилається на підпункт 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97, яким передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як зазначає позивач, в даному випадку першою з подій була часткова оплата наданих послуг. Так, станом до 17.11.2010 р. експедитор виконав робіт на загальну суму 6191520,70 грн. (з них ПДВ - 1 031 920,12 грн.), а позивач фактично сплатив 6314821,62 грн. (з них ПДВ - 1 052 470,27 грн.).

Так, позивач вважає, що відповідач за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. не мав права нараховувати ПДВ на вартість послуг з транспортно-експедиторського обслуговування. В свою чергу, на думку позивача, сплачені ним грошові кошти в сумі 333894,13 грн. як податок на додану вартість в період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. в ціні послуг отримані незаконно.

08.08.2012 р. позивач направив відповідачу вимогу № 15-6532 про сплату грошових коштів, сплачених як податок на додану вартість в період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. Проте, відповідач листом № 829 від 20.08.2012 р. повідомив, що претензійних вимог не визнає та відмовився сплачувати отримані кошти.

14.01.2013 р. позивач повторно направив вимогу, але заборгованість залишилися несплаченою.

Крім того, як вказує позивач, за період існування договірних відносин ПАТ „Сумихімпром" фактично сплатило ПП „Арт-Марін" 10787358,87 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та виписками банку, доданими до позовної заяви. Однак, відповідач згідно актів здачі-приймання робіт надав послуги на суму 10786731,21 грн., тим самим відповідач отримав 627,66 грн. за фактично ненадані послуги.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 334521,79 грн. (333894,13 грн. + 627,66 грн.).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2013 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Сумихімпром" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/393/13-г, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи позивачем були надані письмові пояснення (а.с. 222-224 т.1, 44-47 т. 2). Так, позивач додатково пояснив, станом до 17.11.2010 р. експедитор виконав робіт на загальну суму 6191520,70 грн. (з них ПДВ - 1031920,12 грн.), позивач фактично сплатив 6314821,62 грн. (з них ПДВ - 1052 470,27 грн.). Таким чином, станом на 17.11.2010 року, заборгованість відповідача перед позивачем становила 123300,92 грн. (6314 821,62 грн. - 6191520,70 грн.), з них ПДВ - 20550,15 грн. Оскільки за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. у відповідача було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, то він за вказаний період не мав права нараховувати ПДВ на вартість послуг з транспортно-експедиторського обслуговування. Проте, як вбачається з актів виконаних робіт за вищевказаний період відповідачем було нараховане та виставлене до сплати ПАТ „Сумихімпром" ПДВ в розмірі 354 444,29 грн. Враховуючи переплату позивачем по ПДВ, грошові кошти в сумі 333 894,14 грн., сплачені як податок на додану вартість позивачем за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. в ціні послуг, були отримані відповідачем незаконно. Крім того, позивачем було переплачено 627,66 грн. за фактично ненадані послуги. Таким чином, сума заборгованості відповідача складає 334521,79 грн.

Також позивач пояснив, що згідно податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 р. позивачем включено до складу податкового кредиту ПДВ за листопад 2010 р. на суму 377594,98 грн. (на момент подачі декларації з ПДВ позивач не знав про анулювання у відповідача свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ). Наразі позивач зазначив, що вказана сума розрахована з наступного: станом на 01.11.2010 року по договору-доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажу № 23-80210 декларувалася кредиторська заборгованість в сумі 239419,12 грн.; оплачено позивачем наданих послуг у листопаді 2010 року на суму 2487635,32 грн., у т.ч. ПДВ - 374702,70 грн.; по договору між позивачем та відповідачем № АМ/102 на транспортно-експедиторське обслуговування від 24.09.2010 року оплачено позивачем суму - 12364,68 грн., у т.ч. ПДВ - 2060,78 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 1- 3 т. 3), посилаючись при цьому на те, що сума перерахованого ПДВ на рахунки відповідача від позивача не залишилась його власністю, а була перерахована іншим особам, що були залучені за дорученням саме позивачем для виконання транспортного експедирування вантажів позивача, а отже, на думку відповідача, відсутня підстава стягувати зазначені кошти з відповідача. Крім того, відповідач зазначив, що згідно додатків до договору ставка за надання експедитором транспортно-експедиційних послуг є комплексною, та в неї включено, крім винагороди експедитора, роботи та послуги, що виконуються портом, залізницею, стивідорними компаніями на користь замовника. Згідно умов цих же додатків ставка зазначалась без ПДВ, а ПДВ нараховувалось у відповідності з діючим законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

08 лютого 2010 року між ВАТ „Сумихімпром" (замовник) та ПП „Арт-Марін" (експедитор) було укладено договір - доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажу № 23-80210, предметом згідно п. 1.1 якого є виконання експедитором доручень замовника по транспортно-експедиторському обслуговуванню імпортного вантажу сирійського фосфориту замовника при його перевалці в ДП „Миколаївський морський торговельний порт" та доставці залізничним транспортом до станції Баси, Південної залізничної дороги.

П. 7.3 Договору передбачено, що всі ставки в договорі та відповідних додатках до нього вказані без урахування ПДВ. ПДВ сплачується відповідно до діючого законодавства України.

Згідно п. 7.4 договору експедитор в строк не пізніше 3-х робочих банківських днів з моменту отримання від замовника номінації судна, виставляє рахунок на передоплату 100% вартості перевалки та транспортування залізничною дорогою, виходячи із ставок, вказаних у відповідних додатках до договору. Замовник у строк не пізніше 5-ти робочих банківських днів з моменту отримання рахунку експедитора, але не пізніше 3-х робочих банківських днів до моменту підходу судна в порт здійснює оплату виставленого рахунку. Остаточний рахунок виставляється експедитором впродовж 5-ти робочих днів з моменту відправки останнього вагону. В свою чергу замовник в строк не пізніше 5-ти робочих банківських днів з моменту отримання рахунку експедитора сплачує його.

При цьому слід зазначити, що в подальшому ВАТ „Сумихімпром", яке виступало замовником за вказаним договором, було перейменоване у Публічне акціонерне товариство „Сумихімпром".

Як з'ясовано судом та підтверджено сторонами, під час виконання вказаного договору відповідач виставив позивачу наступні рахунки фактури: № СФ-0000010 від 11.02.2010 р., № СФ-00000010/1 від 15.03.2010 р., № СФ-0000010/1, № СФ-0000081 від 30.08.2010 р., № СФ-0000081/1 від 03.09.2010 р., № 0000084 від 03.09.2010 р., № СФ-0000088 від 16.09.2010 р., № СФ-0000093 від 23.09.2010 р., № 0000097 від 29.09.2010 р., № СФ-0000099 від 30.09.2010 р., № СФ-0000101 від 04.10.2010 р., № СФ-0000106 від 04.10.2010 р., № СФ-0000100 від 04.10.2010 р., № СФ-0000104 від 14.10.2010 р., № СФ-0000105 від 14.10.2010 р., № СФ-0000110 від 25.10.2010 р., № СФ-00000112 від 29.10.2010 р., № СФ-0000114 від 02.11.2010 р., № СФ-0000124 від 02.11.2010 р., № СФ-0000117 від 16.11.2010 р., № СФ-0000121 від 22.11.2010 р., № СФ-0000122 від 22.11.2010 р., № СФ-0000132 від 29.11.2010 р., № СФ-0000134 від 07.12.2010 р., № СФ-0000136 від 07.12.2010 р., № СФ-0000137 від 30.12.2010 р., № СФ-0000138 від 30.12.2010 р., № СФ-0000003 від 27.01.2011 р. та № СФ-0000003/2 від 21.02.2011 р.

Так, як зазначено позивачем та не оспорюється відповідачем, вищевказані рахунки були оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, доданими до позовної заяви.

Як вказує позивач, після оплати наданих послуг йому стало відомо з офіційного сайту Державної податкової служби України, що в період з 17.11.2010 р. свідоцтво ПДВ ПП „Арт-Марін" анульовано, а нове свідоцтво ПДВ видане 28.12.2010 р.

Так, позивач вважає, що відповідач за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. не мав права нараховувати ПДВ на вартість послуг з транспортно-експедиторського обслуговування.

При цьому позивач посилається на положення підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97 „Про податок на додану вартість" (що діяв на момент спірних правовідносин), за якими право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. В свою чергу відповідно до ст. 9 вказаного Закону № 168/97 особа набуває статусу платника ПДВ з моменту відповідної реєстрації податковим органом та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість.

Також позивач посилається на підпункт 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97, яким передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Так, в даному випадку першою з подій була часткова оплата наданих послуг. Наразі з матеріалів справи вбачається, що до 17.11.2010 р. відповідачем як експедитором були виконані роботи на загальну суму 6191520,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 1031920,12 грн.), а позивачем було сплачено 6314821,62 грн. (з них ПДВ - 1 052 470,27 грн.). Тобто станом на 17.11.2010 р. заборгованість ПП „Арт-Марін" перед позивачем ПАТ „Суихімпром" становила 123 300,92 грн. (6314 821,62 грн. -6 191 520,70 грн.), з них ПДВ - 20550,15 грн.

При цьому за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. відповідач надав позивачу послуг на загальну суму 2126665,77 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000136 від 23.11.2010 р., № ОУ-0000134 від 29.11.2010 р., № ОУ-0000138 від 29.11.2010 р. та № ОУ-0000141. Зокрема, згідно акту № ОУ-0000136 від 23.11.2010 р. сума наданих послуг разом з ПДВ складає 697 010,16 грн., ПДВ - 116 168,36 грн.; згідно акту № ОУ-0000134 від 29.11.2010 р. сума наданих послуг разом з ПДВ складає 3 244,33 грн., ПДВ - 540,72 грн.; згідно акту № ОУ-0000138 від 29.11.2010 р. сума наданих послуг з ПДВ складає 187 500,06 грн., ПДВ - 31250,01 грн.; згідно акту № ОУ-0000141 від 07.12.2010 р. сума наданих послуг з ПДВ 1238911,22 грн., ПДВ - 206 485,20 грн. Відтак, загальна сума ПДВ, нарахованого відповідачем за вказаними актами та сплаченого позивачем, становить 354444,29 грн. (116168,36 грн. + 540,72 грн. + 31 250,01 грн. + 206 485,20 грн.).

З огляду на переплату ПАТ „Сумихімпром" по ПДВ, позивач вважає, що грошові кошти в сумі 333 894,14 грн. (354 444,29 грн. - 20 550,15 грн.), сплачені позивачем як податок на додану вартість за період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. в ціні послуг, були отримані відповідачем незаконно.

В свою чергу позивачем було направлено вимогу від 08.08.2012 р. № 15-6532 про перерахування позивачу грошових коштів, сплачених як податок на додану вартість в період з 17.11.2010 р. по 28.12.2010 р. Проте, відповідач листом № 829 від 20.08.2012 р. повідомив, що претензійних вимог не визнає та відмовився сплачувати отримані кошти. 14.01.2013 р. позивач повторно направив вимогу відповідачу, яка залишена відповідачем без задоволення.

Саме вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із заявленими вимогами про стягнення з відповідача 333894,14 грн., сплачених як податок на додану вартість в ціні наданих відповідачем за договором № 23-80210 послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажу .

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Так, укладений між сторонами по справі договір транспортного експедирування є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 р. № 1955-IV (зі змінами) транспортно-експедиторська діяльність визначена як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Таким чином, доходом експедитора є різниця між платою, отриманою від замовника послуг та витратами, що сплачуються на користь інших осіб.

Згідно п. 4.3.1 спірного договору експедитор від імені, за дорученням та за рахунок замовника зобов'язується укласти договір з ДП ММТП або з підприємствами, що оперують на причалах ДП ММТП на перевалку імпортного вантажу сирійського фосфату замовника.

Відповідно п. 4.3.5 договору експедитор з отриманих по передплаті замовника коштів, зобов'язується своєчасно здійснити розрахунки з ДП ММТП або з підприємствами, що оперують на причалах ДП ММТП та Одеською залізницею.

Згідно додатків до договору ставка за надання експедитором транспортно-експедиційних послуг є комплексною, та в неї включено, крім винагороди експедитора, роботи та послуги, що виконуються портом, залізницею, стивідор ними компаніями на користь замовника. Згідно умов цих же додатків, ставка зазначалась без ПДВ, ПДВ нараховувалось у відповідності з діючим законодавством.

Так, як вбачається з наданих відповідачем до суду в якості доказів укладених договорів, на підставі яких були надані послуги щодо перевалки, оформлення, перевезення та інші, щодо вантажів замовника, а також наданих банківських виписок по кожному дню періоду, в який відповідач не мав свідоцтва платника ПДВ, всі рахунки контрагентам, що виконували відповідні роботи та послуги на користь замовника, сплачувались з ПДВ, оскільки вказані юридичні особи були платниками ПДВ, та виставляли відповідні рахунки.

Виходячи з вказаного, суд доходить до висновку, що сума перерахованого ПДВ на рахунки відповідача від позивача не залишилась його власністю, а була перерахована іншим особам, що були залучені за дорученням саме позивача для виконання транспортного експедирування вантажів позивача.

Більш того, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем на незаконних підставах, оскільки остаточним набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України, до якого надходять сплачені суми податку на додану вартість. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 16.05.2011 р. № 10/7.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відносяться до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Той факт, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 627,66 грн. заборгованості за фактично ненадані послуги суд зазначає наступне.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, за період виконання спірного договору позивачем було фактично сплачено відповідачу 10787358,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та виписками банку. Проте відповідач згідно актів здачі-приймання робіт надав послуги на суму 10786731,21 грн., розрахунок яких міститься в матеріалах справи. Таким чином, позивачем було переплачено 627,66 грн. (10787358,87 грн. - 10786731,21 грн.), тобто відповідач отримав 627,66 грн. за фактично ненадані послуги.

При цьому господарський суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача вказаних коштів згідно ст. 1212 ЦК України за своєю суттю є фактично вимогами про повернення виконаного стороною у зобов'язанні.

Так, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні ;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Також слід зазначити, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: коли є набуття або збереження майна; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про виникнення у відповідача зобов'язання із набуття без достатньої правової підстави спірної суми грошових коштів позивача в розмірі 627,66 грн., що були останнім перераховані відповідачу як оплату за вищевказаним договором від 08.02.2010 р. № 23-80210. У даному випадку таке безпідставне набуття грошових коштів відбулось внаслідок їх перерахування на користь відповідачу, який не надав цих послуг.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 627,66 грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ „Сумихімпром" частково обґрунтовані, тому підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Сумихімпром" до Приватного підприємства „Арт-Марін" про стягнення 334 521,80 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Арт-Марін" (65033, м. Одеса, вул. Миколи Бажана, буд. 52; код ЄДРПОУ 25426651) на користь Публічного акціонерного товариства „Сумихімпром" (40012, м Суми, вул. Харківська, п/в 12; код ЄДРПОУ 05766356; р/р 26001935387000 в ПАТ „КБ Надра" м. Київ) суму заборгованості в розмірі 627/шістсот двадцять сім/грн. 66 коп. за фактично ненадані послуги, витрати по сплаті судового збору в сумі 12/дванадцять/грн. 55 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Сумихімпром" до Приватного підприємства „Арт-Марін" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2013 р.

Суддя Петров В.С.