Ухвала

від 24.04.2013 по справі 801/881/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/881/13-а

24.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 12.03.13 у справі № 801/881/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" (вул.Ясна, 37 А,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95022)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 11.01.2013р. № 0000062204.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 11.01.2013р. № 0000132204.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 17.12.2012 по 21.12.2012 посадовими особами ДПІ м. Сімферополі була проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" з питань відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдлайн Прос" код за ЄДРПОУ 36862883 за серпень 2011.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 10477/22-3/37050612 від 27.12.2012р. (7-30), яким встановлені порушення позивачем:

- ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Корпорація "ФМ" з контрагентом-постачальником ТОВ "Трейдлайн Плюс" та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" у завищенні податкового кредиту за серпень 2011р. у розмірі ПДВ 12060 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2011р. на суму ПДВ 12060 грн. (рід. 18 податкової декларації) та донарахуванню податкових зобов'язань за серпень 2011р. на суму ПДВ у розмірі 12060 грн. (ряд. 25 податкової декларації за серпень 2011р.);

- п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у завищенні суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 3 квартал 2011р. (у т.ч. серпень 2011р.) на загальну суму 60299 грн. та заниженні податку на прибуток у загальній сумі 13869 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013р., а саме:

- № 0000062204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 12060 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3015 грн.(а.с.33),

- № 0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток в сумі 13869 грн. (а.с.32).

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що в наслідок укладення угод з контрагентом ТОВ "Трейдлайн Плюс", фінансово-господарська діяльність якого здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільно-правової дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між вказаними підприємствами та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Судом встановлено, що позивачем з ТОВ "Трейдлайн Плюс" був укладений договір поставки № 97 від 07.06.2010р. (а.с.34-45, 46-53).

На підтвердження виконання зазначеного вище договору позивачем до матеріалів справи долучені:

- видаткові накладні, а саме: РН-0000682 від 02.08.2011р. на суму з ПДВ 16267,08 грн., де ПДВ 2711,18 грн., № РН-0000709 від 10.08.2011р. на суму з ПДВ 19213,12 грн., де ПДВ 3202,19 грн., № РН-0000727 від 18.08.2011р. на суму з ПДВ 9101,02 грн., де ПДВ 1516,84 грн., № РН-0000752 від 20.08.2011р. на суму з ПДВ 8731,06 грн., де ПДВ 1455,18 грн., № РН-0000761 від 21.08.2011р. на суму з ПДВ 5845,37 грн., де ПДВ 974,23 грн., № РН-0000769 від 26.08.2011р. на суму ПДВ 6426,20 грн., де ПДВ 10071,03 грн., № РН-0000780 від 29.08.2011р. на суму з ПДВ 6775,30 грн., де ПДВ 1129,22 грн. (а.с. 59-65).

- податкові накладні, а саме: № 10 від 02.08.2011р. на суму з ПДВ 16267,08 грн., де ПДВ 2711,18 грн., № 38 від 10.08.2011р. на суму з ПДВ 19213,12 грн., де ПДВ 3202,19 грн., № 53 від 18.08.2011р. на суму з ПДВ 9101,02 грн., де ПДВ 1516,84 грн., № 82 від 20.08.2011р. на суму з ПДВ 8731,06 грн., де ПДВ 1455,18 грн., № 87 від 21.08.2011р. на суму з ПДВ 5845,37 грн., де ПДВ 974,23 грн., № 97 від 26.08.2011р. на суму ПДВ 6426,20 грн., де ПДВ 10071,03 грн., № 108 від 29.08.2011р. на суму з ПДВ 6775,30 грн., де ПДВ 1129,22 грн. (а.с. 66-72).

- платіжні доручення, а саме № 3065 від 08.08.2011р. на суму 16267,08 грн., № 3324 від 15.08.2011р. на суму 19213,11 грн., № 3610 від 22.08.2011р. на суму 9101,02 грн., № 12837 від 25.08.2011р. на суму 8731,06 грн., № 3918 від 30.08.2011р. на суму 5845,37 грн., № 3992 від 01.09.2011р. на суму 6426,20 грн., № 4116 від 05.09.2011р. на суму 6775,30 грн. (а.с. 73- 86).

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, судова колегія не бере до уваги, оскільки з договору поставки № 97 від 07.06.2010р. вбачається, що товар поставляється постачальником (ТОВ "Трейдлайн Плюс") транспортними засобами та за рахунок Постачальника, а отже порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Згідно із п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі по тексту - Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. Положення № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Колегія суддів зазначає, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно-правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України, якою ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Нормами ст. 201 ПК України, визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

З урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, судова колегія приходить до висновку, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, матеріалами справи підтверджено, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, що підтверджує реальність таких операцій. Надані суду первинні документи є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ "Трейдлайн Плюс" та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача в своїх висновках на порушенням контрагентом позивача ТОВ "Трейдлайн Плюс" вимог ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Корпорація "ФМ" з контрагентом-постачальником ТОВ "Трейдлайн Плюс" судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 25.01.2012 № 631/23-4/33848871 про порушення платником податків вимог Податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відповідача № 0000062204 від 11.01.2013р.; № 0000132204 від 01.03.2013.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.13 у справі № 801/881/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва