Постанова

від 12.03.2013 по справі 801/881/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2013 р. (15 год. 34 хв.) Справа №801/881/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., за участю представника позивача Кисельової П.О., представника відповідача Жукової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013р. № 0000062204 та № 0000132204. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 10477/23-3/37050612 від 27.12.2012р., які були покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що усі дані, що відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договору з ТОВ "Трейдлайн Плюс", первинних та інших документах, що складались з дотриманням вимог податкового законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні, обґрунтованість своєї позиції виклав у письмових запереченнях на позов, в яких просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 125-126).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим у зв'язку з прийняттям таких повідомлень -рішень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" зареєстрована як юридична особа, перебуває на податковому обліку у відповідача як платник податку, та є платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 17.12.2012р. по 21.12.2012р. згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України була проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" з питань відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдлайн Прос» код за ЄДРПОУ 36862883 за серпень 2011р., за результатами якої складено акт перевірки № 10477/22-3/37050612 від 27.12.2012р. (7-30).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Корпорація «ФМ» з контрагентом-постачальником ТОВ «Трейдлайн Плюс» та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» у завищенні податкового кредиту за серпень 2011р. у розмірі ПДВ 12060 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2011р. на суму ПДВ 12060 грн. (рід. 18 податкової декларації) та донарахуванню податкових зобов'язань за серпень 2011р. на суму ПДВ у розмірі 12060 грн. (ряд. 25 податкової декларації за серпень 2011р.);

- п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у завищенні суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 3 квартал 2011р. (у т.ч. серпень 2011р.) на загальну суму 60299 грн. та заниженні податку на прибуток у загальній сумі 13869 грн.

Висновки акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013р., а саме:

- № 0000062204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 12060 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3015 грн.(а.с.33),

- № 0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток в сумі 13869 грн. (а.с.32).

Як слідує з акту перевірки відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді серпні 2011р. з контрагентом - ТОВ «Трейдлайн Плюс» у зв'язку з тим, що оскільки згідно з висновками акту ДПІ у Сімферопольському районі від 15.11.2011р. № 10354/23-02/36862883 ТОВ «Трейланд Плюс, код за ЄДРПОУ 36862883, з питань взаємовідносин з ПП «Аланар», код за ЄДРПОУ 36951716, за серпень 2011р. встановлено порушення зокрема ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленими ними по правочинах, здійснених ТОВ «Трейдлайн Плюс» з покупцями-контрагентами поміж іншого з ТОВ «»Корпорація «ФМ», то ТОВ «Корпорація «ФМ» порушено ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Корпорація «ФМ» з контрагентом-постачальником ТОВ «Трейдлайн Плюс» та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Податковим кодексом України встановлені наступні положення щодо порядку нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно із п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі по тексту - Положення № 88) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. Положення № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З урахуванням викладених норм ПК України щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в норм вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно-правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п. 185.1 ст. 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, в силу викладених вище норм Податкового кодексу України, оформлена належним чином податкова накладна є достатньою підставою для формування податкового кредиту.

Виходячи з вказаних норм, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи, підставою для нарахування податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, виписані постачальником товару (підрядником або виконавцем робіт (послуг)), зареєстрованим як платник ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що позивачем з ТОВ «Трейдлайн Плюс» був укладений договір поставки № 97 від 07.06.2010р. (а.с.34-45, 46-53).

На виконання вимог цього договору ТОВ «Трейдлайн Плюс» поставило позивачу товар (яловичина 1 кат (бик 95+, свинина необрізна 2 кат.) згідно видаткових накладних, а саме: РН-0000682 від 02.08.2011р. на суму з ПДВ 16267,08 грн., де ПДВ 2711,18 грн., № РН-0000709 від 10.08.2011р. на суму з ПДВ 19213,12 грн., де ПДВ 3202,19 грн., № РН-0000727 від 18.08.2011р. на суму з ПДВ 9101,02 грн., де ПДВ 1516,84 грн., № РН-0000752 від 20.08.2011р. на суму з ПДВ 8731,06 грн., де ПДВ 1455,18 грн., № РН-0000761 від 21.08.2011р. на суму з ПДВ 5845,37 грн., де ПДВ 974,23 грн., № РН-0000769 від 26.08.2011р. на суму ПДВ 6426,20 грн., де ПДВ 10071,03 грн., № РН-0000780 від 29.08.2011р. на суму з ПДВ 6775,30 грн., де ПДВ 1129,22 грн. (а.с. 59-65).

ТОВ «Трейдлайн Плюс» виписало позивачу податкові накладні, а саме: № 10 від 02.08.2011р. на суму з ПДВ 16267,08 грн., де ПДВ 2711,18 грн., № 38 від 10.08.2011р. на суму з ПДВ 19213,12 грн., де ПДВ 3202,19 грн., № 53 від 18.08.2011р. на суму з ПДВ 9101,02 грн., де ПДВ 1516,84 грн., № 82 від 20.08.2011р. на суму з ПДВ 8731,06 грн., де ПДВ 1455,18 грн., № 87 від 21.08.2011р. на суму з ПДВ 5845,37 грн., де ПДВ 974,23 грн., № 97 від 26.08.2011р. на суму ПДВ 6426,20 грн., де ПДВ 10071,03 грн., № 108 від 29.08.2011р. на суму з ПДВ 6775,30 грн., де ПДВ 1129,22 грн. (а.с. 66-72).

Оплата отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями, а саме № 3065 від 08.08.2011р. на суму 16267,08 грн., № 3324 від 15.08.2011р. на суму 19213,11 грн., № 3610 від 22.08.2011р. на суму 9101,02 грн., № 12837 від 25.08.2011р. на суму 8731,06 грн., № 3918 від 30.08.2011р. на суму 5845,37 грн., № 3992 від 01.09.2011р. на суму 6426,20 грн., № 4116 від 05.09.2011р. на суму 6775,30 грн. (а.с. 73- 86).

З урахуванням норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначені документи є первинними.

Посилання відповідача на відсутність транспортної документації, а саме товарно-транспортних накладних, суд не бере до уваги, оскільки з договору поставки № 97 від 07.06.2010р., що також відображено у акті перевірки № 10477/22-3/37050612 від 27.12.2012р., вбачається, що товар поставляється постачальником (ТОВ «Трейдлайн Плюс») транспортними засобами та за рахунок Постачальника, а отже порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є саме податкова накладна.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні податкових накладних, виписаних вказаним вище контрагентом позивача.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також оцінюючи висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, суд зазначає, що матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, що підтверджує реальність таких операцій.

Надані суду первинні документи також є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ «Трейдлайн Плюс» та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача в своїх висновках на порушенням контрагентом позивача ТОВ «Трейдлайн Плюс» вимог ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Корпорація «ФМ» з контрагентом-постачальником ТОВ «Трейдлайн Плюс» суд зазначає наступне.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його контрагента ТОВ «Трейдлайн Плюс» стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені податковим законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 20 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Слід вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, передбаченого податковим законодавством, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням всього вищенаведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено податковим повідомленням-рішенням № 0000062204 від 11.01.2013р. суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 12060 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3015 грн., а також незаконно збільшено податковим повідомленням-рішенням від 01.03.2013р. № 0000132204 суму грошового зобов'язання за податком на прибуток в сумі 13869 грн., оскільки це суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.03.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 18.03.2013року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 11.01.2013р. № 0000062204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 11.01.2013р. № 0000132204.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.