ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 листопада 2013 року м. Київ К/800/29141/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року
у справі № 801/881/13-а
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «ФМ»
до: Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки
Крим Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «ФМ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2013 року № 0000062204 та № 0000132204.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «ФМ» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 11 січня 2013 року № 0000062204 та № 0000132204.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року у справі № 801/881/13-а - без змін.
Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року і прийняти нове рішення,яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 11 січня 2013 року № 0000132204 (сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість 30869 грн.) та № 0000062204 (сума грошового зобов'язання 15075 грн., в тому числі 12060 грн. - за основним платежем; 3015 грн. - за штрафними санкціями) з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27 грудня 2012 року № 10477/2-3/37050612 (а.с. 7-30), про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 , пунктів 185.1 статті 185 , пункту 186.1 статті 186 , пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України , що призвело до завищення податкового кредиту за серпень 2011 року у розмірі ПДВ 12060 грн. і до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2011 року на суму ПДВ 12060 грн. та донарахуванню податкових зобов'язань за серпень 2011 року на суму ПДВ у розмірі 12060 грн. та пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України , що призвело до завищення суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 3 квартал 2011р. (у т.ч. серпень 2011р.) на загальну суму 60299 грн. та заниженні податку на прибуток у загальній сумі 13869 грн.
Так, вказані порушення податкового законодавства, на думку податкового органу, допущені позивачем внаслідок недодержання вимог частин 1, 5 статті 203 , частини 1 статті 207 , частини 2 статті 215 , частини 1 статті 216 , статті 228 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів здійснених ТОВ «Корпорація «ФМ» з контрагентом-постачальником ТОВ «Трейдлайн Плюс», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Наведені в акті обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «Трейдлайн Плюс» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.
Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та віднесення суд до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Корпорація «ФМ» дотрималися правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ «Трейдлайн Плюс» укладено договір поставки від 7 червня 2010 року № 97 (а.с.34-45).
За результатами поставки товару між сторонами підписано видаткові накладні (а.с. 59-65) та податкові накладні (а.с. 66-72). Перерахування коштів за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 73- 86).
Окрім того, наявна у матеріалах справи копія Журналу обліку реєстрації надходження сировини та супровідних документів свідчить про поставку товару ТОВ «Трейдлайн Плюс» (а.с. 88-95). Звіти (а.с. 104-105), що містяться в матеріалах справи свідчать про рух поставленого позивачу товару.
Також Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 231489 (а.с. 102) підтверджує те, що поставка товару позивачу на підставі договору від 7 червня 2010 року відповідає видам діяльності ТОВ «Трейдлайн Плюс».
За таких обставин, на підставі наведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Трейдлайн Плюс».
Щодо посилань податкового органу на обставини нікчемності правочинів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на усталеність судової практики щодо даних правовідносин.
Так, відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Вказані ж в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка передбачена чинним законодавством.
Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Відповідачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Нова якість ЛТД» правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.»
В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У Х В А Л И В
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі № 801/881/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: М.В. Сірош
Є.А. Усенко
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 28.11.2013 |
Оприлюднено | 19.12.2013 |
Номер документу | 36134648 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Блажівська Н.Є.
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Кузнякова С.Ю.
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Санакоєва Майя Анзорівна
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Санакоєва Майя Анзорівна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Кузнякова С.Ю.
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Кузнякова С.Ю.
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Кузнякова С.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні