Постанова

від 07.05.2013 по справі 1570/6647/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  Справа № 1570/6647/2012 ПОСТАНОВА   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Федусик А.Г., при секретарі - Пальоной І.М., розглянувши   в   відкритому   судовому   засіданні   в   місті   Одесі   справу   за   адміністративним позовом Приватного підприємства «Вестра» до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за участю прокуратури м.Одеси, -                                                     В С Т А Н О В И  В: Позивач (далі ПП) звернувся до суду з позовом до Південної митниці (далі ПМ) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області                           (далі ГУДКС), мотивуючи його тим, що 16.02.2012 року між ПП та компанією “RANDLUX SALES INC” був укладений контракт № ВЕАА/12, згідно п.1.1. якого вказана компанія як продавець зобов'язується поставляти, а ПП як покупець приймати і оплачувати кошти за товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Продавець здійснює поставку товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного контракту має чинність документ Інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - CIF Одеса, CIF Іллічівськ (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п.4.3. контракту. На виконання умов контракту ПП були поставлені товари загальною фактурною вартістю 95  558 078,50 грн.. Митне оформлення товару відбувалось відповідно до митних декларацій. Дані щодо фактурної вартості товарів, яка відповідає контрактній вартості, були відображені у митних деклараціях (ряд. 42). Разом з тим, мито та ПДВ були нараховані та сплачені ПП з митної вартості, зазначеної у графі 45 митних декларацій – коригування за шостим методом. Відповідно до цих декларацій, з урахуванням коригування, загальна митна вартість товару склала 129  354  967,95 грн.. Позивач вважає, що ним була здійснена переплата мита та ПДВ, оскільки вказані платежі були нараховані митницею відповідно до рядку 45 митних декларацій виходячи зі збільшеної вартості товару (після митної оцінки). Відповідно до рядка 47 митних декларацій митні платежі були нараховані та сплачені ПП у загальній сумі 38  232  327,17 грн. У зв'язку зі збільшенням ціни (вартості) товару, державі через ПМ та ГУДКС надмірно сплачені грошові кошти у загальній сумі 9 610 886,30 грн.. Позивач зазначив, що відповідно до вимог ст.ст.259 - 273 МК України від 11.07.2002 року, ст.49-64 МК України від 13.03.2012 року щодо поняття митної вартості товарів та методів їх визначення  основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених  МК. Так, згідно з ч.4 ст.273 МК України від 11.07.2002 року, ч.4 ст.64 МК України від 13.03.2012 року,  якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта митний орган зобов'язаний письмово проінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод. Документ, який би свідчив про те, що ПП самостійно визначило митну вартість за резервним методом, у ПП відсутній. Також позивач зазначив, щодо у нього відсутні встановлені ст.267 МК України від 11.07.2002 року обмеження в застосуванні першого методу визначення ціни товару. Для розмитнення отриманого товару ним до ПМ було надано всі документи щодо визначення ціни товару, що імпортується, за ціною договору, відповідно до п.7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою КМУ від 20.12.2006 року №1766 (якій діяв на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст.264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів, декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач неодноразово звертався до ПМ з заявами про повернення надмірно сплачених платежів, але ПМ не прийнято відповідного рішення з цього питання. Позивач вважає протиправною бездіяльність ПМ щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів, оскільки така бездіяльність не ґрунтується на нормах права. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність ПМ щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 9 610 886,30 грн., а також зобов'язати ГУДКС здійснити повернення на користь ПП надмірно сплачених ПП  та зарахованих до бюджету  коштів у сумі 9 610 886,30 грн.. В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги посилаючись на обставини, викладені в позові та уточненнях до нього (т.1 а.с.4-12, т.5 а.с.106-107). В судовому засіданні представник відповідача - ПМ заперечував проти задоволення позову посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях проти позову та письмових поясненнях (т.5 а.с.42-46, 109-119), пояснивши при цьому, що  ПМ, при оформленні товару, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством. Шостий метод визначення митної вартості декларантом був обраний самостійно, а митниця погодилась з таким методом, оскільки зазначена митна вартість за шостим методом її визначення відповідала рівню митної вартості на аналогічні та подібні товари у базі даних ДМСУ. Відповідно до ч.3 ст.265 МК України митний орган має право зобов'язати декларанта вчиняти певні дії, а саме визначити митну вартість іншим способом, ніж якій використовував декларант, лише якщо дійде висновку, що визначена ним митна вартість нижча, ніж прями витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару.  З урахуванням цих обставин у ПМ не було підстав для прийняття позитивного висновку про повернення  надмірно  сплачених мита та ПДВ. Крім цього, представник відповідача пояснив, що ПМ отримувала лише одне звернення ПП щодо повернення надміру сплачених платежів від 30.10.2012 року, але до спливу встановленого законом строку на надання відповіді на це звернення позивач вже 01.11.2012 року звернувся до суду з цим позовом. Вказане свідчить про відсутність бездіяльності ПМ та необґрунтованість позову і в цій частині. З зазначених підстав представник вважав позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі. В судовому засіданні представник відповідача - ГУДКС позов не визнавав посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях проти позову (т.5 а.с.47-49). В судовому засіданні представник прокуратури також заперечував проти задоволення позову. Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані  докази, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд встановив, що ПП  зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.05.2002 року ( т.5 а.с.11-25). 16.02.2012 року ПП (Покупець) уклало з компанією “RANDLUX SALES INC” (Продавець) контракт № ВЕАА/12, згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати отриманий товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно п.4 контракту Продавець здійснює поставку товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного контракту має чинність документ інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - CIF Одеса, CIF Іллічівськ (у редакції INCOTERMS-2000) (т.5 а.с. 1-10). Відповідно до контракту Компанією “RANDLUX SALES INC” у квітні 2012 року були поставлені позивачу товари загальною фактурною вартістю 95  558 078,50 грн. згідно інвойсів, які скріплені печаткою продавця. Відповідно до ст.87 МК України декларантами можуть бути як підприємства, яким належать товари, так і уповноважені ними митні брокери. Декларант на  підставі договору, згідно статті 88 МК України, виконує всі обов'язки та несе у повному обсязі відповідальність, передбачену МК України, тобто, він зобов'язаний: здійснити декларування товарів та транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого МК України; на вимогу митного органу пред'явити  товари і транспортні засоби для митного контролю та митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки та збори. Позивачем були підготовлені та подані до ПМ вантажні митні декларації та інші документи (в тому числі контракт, інвойси), відповідно до яких загальна фактурна вартість задекларованих товарів (графа 42), поставлених ПП згідно вищезазначених інвойсів, склала 95  558 078,50 грн. (т.1 а.с.13-250, т.2-т.4).                                                                            Разом з тим, митна вартість деяких товарів у вказаних деклараціях (графа 45) була визначена за 6 (резервним) методом визначення митної вартості товарів, внаслідок чого загальна митна вартість товарів по вказаним деклараціям склала 129  354  967,95 грн., з яких було розраховано та сплачено ПП до бюджету митні платежі, що не оспорювали в судовому засіданні сторони. В результаті вказаного збільшення митної вартості товару позивачем було сплачено до бюджету на 2  357 440,04 грн. мита та на 7  253 446,26 грн. ПДВ більше порівняно з розрахунком митних платежів за контрактною вартістю імпортованих товарів (за 1 методом). Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Митним кодексом України від 11.07.2002 року, а також прийнятими на виконання положень МК іншими нормативно-правовими актами, які стосуються митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також визначення митної вартості товарів, сплати митних платежів.    Відповідно до ст.10 МК при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України. Згідно з п.15 ст.1 МК митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів.   Статтею 40 МК визначено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України та передбачає виконання цими органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Статтею 265 МК визначено, що митний орган здійснює також контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів  і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення. При цьому Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, був встановлений перелік документів для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, які декларант зобов'язаний подати. У разі необхідності для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документі або якщо він відмовився від їх надання, митну вартість визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно законодавства (п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження). Судом встановлено, що декларантом були подані до митниці необхідні документи для митного оформлення товару, у тому числі зовнішньоекономічний договір (контракт) та рахунки – фактури (інвойси),  які підтверджували ціну товару відповідно ціни договору, проте у ВМД митна вартість товару визначена на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості (графа 12,45), з якою позивачем сплачені мито та податок на додану вартість. В судовому засіданні представник Південної митниці не заперечував, що митні платежі ПП були сплачені з митної вартості товарів, визначеної за шостим резервним методом визначення митної вартості товарів, зазначивши при цьому, що позивач сам визначив цей метод, а митниця з ним погодилась. При цьому представник відповідача також не заперечував того, що будь-які додаткові документи у нього ПМ для визначення митної вартості товарів не витребувались. В обґрунтування своїх заперечень проти позову представник ПМ посилався на те, що згідно ч.3 ст.265 МК України митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим методом, ніж зазначено у поданій декларації, лише у випадку якщо заявлена митна вартість є заниженою, а оскільки митницею не було встановлено такого заниження заявленої позивачем митної вартості задекларованих товарів, у ПМ були відсутні повноваження щодо зобов'язання ПП визначити митну вартість іншим методом або самостійно розрахувати цю митну вартість. Суд вважає, що такі доводи відповідача не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, виходячи з наступного. Статтею 259 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 261 МК України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України. Згідно ч.1 ст.262 МК митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Відповідно до ст.266 МК визначення митної  вартості товарів,  які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього  методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 МК. Відповідно до ст.267 МК митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Відповідно до ч.3 ст.266 МК якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями ст.267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Цією ж статтею передбачається, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог ст.268 і ст.269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог ст.271 МК, або обчислена відповідно до вимог ст.272 цього Кодексу вартість товарів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст.273 цього Кодексу. Таким чином, метод 6 (резервний) може бути використано для визначення митної вартості товару тільки в разі неможливості використання 1-5 методів визначення вартості за умови додержання процедури визначення митної вартості, встановленої ч.3 цієї статті. При цьому відповідно до ст.273 МК митна вартість, визначена за резервним (шостим) методом, не визначається на підставі довільної чи фіктивної вартості. Згідно зі ст.VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947p., оцінка ввезеного товару для митних цілей має бути заснована на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна засновуватися на вартості товару вітчизняного виробництва чи на довільних чи фіктивних оцінках. З урахуванням зазначеного, суд вважає, що при здійсненні митного оформлення товарів за вказаними митними деклараціями резервний метод визначення митної вартості цих товарів був застосований з порушенням встановленого МК порядку. Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Верховний Суд України в своїх рішеннях щодо вирішення питання у подібних спірних правовідносинах неодноразово визначав, що згідно норм МК та підзаконних актів митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких зокрема належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів (постанови від 20.04.2010 року №10/58, від 21.01.2011 року по справі №21-56а10, від 14.11.2011 року по справі №21-213а11, від 21.03.2012 року  по справі за позовом ТОВ “ОНВІ” до Житомирської митниці). Таким чином, при наданні митниці документів, в яких визначена митна вартість товару за першим основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються) обов'язок доказування щодо неможливості застосування цього методу та послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів покладається на суб'єкта владних повноважень. Відповідно до ст.265 МК обов'язок здійснювати контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу покладено саме на митні органи.   Крім того, ст.30 МК встановлений обов'язок митних органів інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Відповідно до ст.4 МК принципами митного регулювання, крім інших, є законність, гласність, прозорість та додержання прав та охороняємих законом інтересів фізичних та юридичних осіб.   З матеріалів справи (митні декларації) та пояснень представника ПМ вбачається, що фактично визначальним при перевірці митницею правильності заявленої ПП митної вартості товарів було відповідність цієї митної вартості ціновій базі ДМСУ. Вказане підтверджується тим, що, як пояснив в судовому засіданні представник ПМ, митна вартість усіх товарів в усіх зазначених митних деклараціях співпадає з вартістю таких товарів з цінової бази ДМСУ, а також тим, що зазначена база не має вільного доступу і інформація з цієї бази була саме відповідачем надана ПП з метою митного оформлення вказаних товарів, що не оспорював в судовому засіданні представник ПМ. Разом з тим, Митним кодексом України не передбачено права митних органів або будь-яких осіб коригувати ціну товару на підставі цінової бази даних ДМСУ. Дані цінової бази щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення  МК, відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості товарів та документального підтвердження розміру митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатнім та визначальним для висновку про не достовірність митної вартості товару. Аналогічну правову позицію висловив Вищий Адміністративний суд України у постанові від 19.01.2012 року, справа № к-4577/09 (справа за позовом СПД до Волинської митниці). На думку Вищого Адміністративного суду відсутність вимоги митного органу про надання додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару з наступним винесенням картки відмови у митному оформленні товару, унеможливлює реалізацію права декларанта на доведення митному органу правильності визначення ним митної вартості товарів, зокрема, за першим методом. Митним органом при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару повинен бути дотриманий порядок такого здійснення в частині як забезпечення реалізації права декларанта на доведення правильності заявленої ним митної вартості, так і проведення консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом визначення митної товару.   В рішенні від 26.03.2013 року за позовом “Варра Трейд” до Південної митниці (К 00/10052/13,К 00/11330/13,К/800/13680/13) Вищий Адміністративний суд України зазначив, що відповідно до положень МК України для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування  третього та шостого методів визначення митної вартості товарі за відсутності доказів та обґрунтування неможливості застосування першого, а потім кожного наступного. Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Вищого Адміністративний суд України від 15.01.2013 року( справа  за позовом ТОВ “ГАЛІОН БЕСТ”  до Південної митниці), від 02.08.2012 року (справа №К-40568/10 за позовом ТОВ “Толиман ЛТД” до Південної митниці). Крім того, в рішенні від 02.08.2012 року Вищий Адміністративний суд України зазначив, що право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив митну вартість товару, чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону. Така позиція встановлена Верховним Судом України, рішення якого відповідно до               ст.244-2 КАС України є обов'язковим для застосування, та на яке обґрунтовано посилався позивач (постанова Верховного суду України від 01.12.2009 року по справі за позовом TOB “Пластфарма” до Львівської митниці). При цьому в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду жодного доказу неможливості застосування основного першого методу визначення митної вартості за ціною договору задекларованих позивачем товарів.   Більш того, як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, митне оформлення задекларованих позивачем товарів було здійснено на підставі наданих декларантом документів та без витребування у нього додаткових документів чи пояснень, а з матеріалів справи вбачається, що митне оформлення деяких видів з цих товарів за цим самим зовнішньоекономічним контрактом фактично було здійснено за ціною цього контракту, тобто за основним першим методом визначення митної вартості, саме на підставі лише наданих декларантом документів (т.1 а.с.12-23, 35-37, 67-71 та інші). З урахуванням  вищезазначеного, суд вважає, що визначення митної вартості задекларованих позивачем товарів за шостим (резервним) методом визначення митної вартості не відповідає вимогам законодавства щодо процедури визначення митної вартості товару, що імпортується в Україну, що призвело до надмірної сплати позивачем до бюджету мита та ПДВ в загальній сумі 9 610 886,30 грн., що підтверджується розрахунком, зробленим у межах проведеної по справі експертизи (т.5 а.с. 87-96). Судом також встановлено, що 30.10.2012 року позивач звернувся до ПМ з заявою стосовно повернення надмірно сплачених митних платежів у вказаному розмірі, яка була отримана останнім 01.11.2012 року, але на момент розгляду справи зазначені кошти, які були зараховані до бюджету, позивачу не були повернуті, що не оспорювали в судовому засіданні сторони (т.5 а.с. 30-32, а.с.124). Відповідно до п.4  Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного Казначейства України від 20.07.2007 року №611/147 (далі Порядок №611/147), розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року №618,  загальний строк прийняття митним органом рішення про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів не повинен перевищувати одного місяця. У разі, коли цей строк недостатній для складання документа, у якому відображаються результати перевірки, такий строк (за письмовою згодою платника податків) може бути продовжений митним органом з урахуванням специфічних обставин кожного випадку, коли може бути здійснене повернення митних та інших платежів. За відсутністю підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь. Суд не приймає до уваги як заперечення проти задоволення позову посилання відповідача  ГУДКС, що надмірно сплачене ввізне мито та податок на додану вартість ним можуть бути повернені лише при наявності відповідного висновку митного органу, який вони не отримували, виходячи з наступного. В п.1 Порядку №611/147 визначено, що його дія не поширюється на виконання судових рішень про повернення  помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів. Порядок виконання судових рішень, у тому числі щодо повернення помилково та/або надмірно сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів, визначений Законом України „Про виконавче провадження”, а також  Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року №845, у якому зазначений  механізм повернення органами Державного казначейства помилково та/або надмірно сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів за рішенням суду.   Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації. З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства. З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання ГУДКС здійснити повернення на користь ПП надмірно сплачених ПП до бюджету коштів у сумі 9 610 886,30 грн. (в тому числі: мито - 2  357 440,04 грн., 7  253 446,26 грн. - ПДВ), оскільки саме в такий спосіб права ПП будуть захищені в повному обсязі. Суд не приймає до уваги посилання відповідача в обґрунтування правомірності здійснення митного оформлення на те, що ПП самостійно обрало резервний шостий метод визначення митної вартості задекларованих товарів, що є його правом, оскільки відповідно до ст.260 МК визначення митної вартості товару повинно здійснюватися декларантом не на власний розсуд, а лише у визначеному цим Кодексом порядку обрання методів визначення митної вартості, а згідно ст.265 МК на митні органи покладено обов'язок перевіряти дотримання декларантом цього порядку.  При цьому положення МК, в тому числі і ст.265 МК, не містять в собі будь-яких обмежень повноважень митного органу щодо контролю правильності обрання декларантом методу визначення митної вартості, в тому числі щодо прийняття відповідних рішень у випадку завищення митної вартості товару внаслідок недотримання декларантом порядку обрання методів визначення митної вартості. Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що ПП правомірно було визначено митну вартість товарів за резервним методом з урахуванням збільшення контрактної вартості цих товарів за рахунок додаткових витрат на їх транспортування та інших витрат, оскільки, по-перше, додавання таких витрат до контрактної вартості товарів відповідає порядку застосування основного першого методу, а по-друге, з наданого ПП зовнішньоекономічного контракту вбачається, що витрати на транспортування товарів та страхування здійснювалися не за рахунок позивача, і в ході розгляду справи представник відповідача не зміг пояснити суду за рахунок чого контрактна вартість вказаних товарів була збільшена до рівня задекларованої митної вартості, яка співпала з ціновою інформацією бази ДМСУ (т.5 а.с. 1-4). Крім цього, вказані доводи відповідача ПМ спростовуються також фактом розмитнення частини поставлених саме за зазначеним контрактом товарів, які були задекларовані у вказаних ВМД, саме за ціною договору без додавання будь-яких додаткових витрат (т.1 а.с.12-23, 35-37, 67-71 та інші). В обґрунтування своїх заперечень проти позову представник відповідача посилався також на те, що експертиза по цій справі була проведена з порушенням встановленого порядку, експерт вийшов за межі своїх повноважень, у зв'язку з чим висновок цієї експертизи не може бути прийнятий до уваги. Суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки зазначені вище висновки суду щодо порушення вимог закону при розмитненні задекларованих ПП товарів, надмірної сплати позивачем митних платежів та необхідності повернення цих коштів, обґрунтовані не висновками цієї експертизи щодо наявності чи відсутності порушень законодавства, а зроблений експертом розрахунок розміру надміру сплачених платежів відповідачем не спростовано ( т.4 247-249, т.5 а.с.73-80, 87-96). Разом з цим, суд вважає необхідним відмовити ПП у задоволенні позову в частині вимог про визнати протиправною бездіяльність ПМ щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 9 610 886,30 грн., оскільки в ході розгляду справи позивачем не було надано доказів вручення відповідачу його заяви про повернення надміру сплачених платежів від 22.06.2012 року, а звернення до суду з цим позовом про визнання протиправною бездіяльність ПМ відбулось 01.11.2012 року, тобто до спливу встановленого законом строку на прийняття відповідачем рішення за такою заявою ПП від 30.10.2012 року, яка була отримана ПМ фактично в день звернення ПП з такими вимогами до суду, що свідчить про відсутність факту протиправної бездіяльності відповідача на момент звернення позивача до суду з цими вимогами, і в ході розгляду справи позивачем ці вимоги не уточнювалися (т.5 а.с.30-32, 124-125). Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані,  на підставі яких суд встановлює  наявність  або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог в частині, в якій вони задовольняється судом, а відповідачі не надали суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову в цій частині. Крім цього, відповідно до ст.94 КАС України суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету на користь ПП сплачений ним судовий збір в розмірі 2146,00 грн.. Керуючись ст.19 Конституції України, Митним Кодексом України від 11.07.2002 року, Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766, Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного Казначейства України від 20.07.2007 року №611/147, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -                                                   П О С Т А Н О В И В:           Адміністративний позов Приватного підприємства «Вестра» задовольнити частково.                    Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, м.Одеса, вул.Садова, 1-а, ІК 37607526) здійснити повернення на користь Приватного підприємства «Вестра» (65088, м.Одеса, вул.Люстдорфська дорога, 92/94, ІК 32028708) надмірно сплачених Приватним підприємством «Вестра» коштів у загальній сумі 9 610 886,30 грн., які було зараховано до бюджету, в тому числі: мито - 2 357 440,04 грн. та ПДВ - 7 253 446,26 грн..            В іншій частині вимог відмовити.      Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Приватного підприємства «Вестра» сплачений судовий збір в розмірі 2146,00 грн..           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття  постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Суддя                                                                                                       А.Г.Федусик           Повний текст постанови складено 07 травня 2013 року.