Постанова

від 29.04.2013 по справі 5023/4730/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р. Справа № 5023/4730/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Кравець Т.В. , суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

апелянта - не з*явився,

ліквідатора - Голік Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу - Ізюмської об*єднаної державної податкової інспекції, м. Харківська область, (вх.№1267Х/2-7) на ухвалу господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року у справі №5023/4730/12,

за заявою боржника - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич», Харківська область, Борівський район, с.Богуславка,

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИЛА:

Ізюмська ОДПІ Харківської області звернулась до господарського суду Харківської області з заявою з грошовими вимогами до СТОВ «Славутич» на загальну суму 2 340 874,62 грн., що виникла у боржника перед державою за кредитом, залученим під державні (місцеві) гарантії, внаслідок прострочення боржником.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року (суддя Міньковський С.В.) відмовлено кредитору у задоволенні заяви про визнання грошових вимог на суму 2 340 874,62 грн. та включення її до реєстру вимог кредиторів.

Кредитор - Ізюмська ОДПІ, не погоджуючись з вказаною ухвалою господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким кредиторські вимоги податкової інспекції задовольнити повністю та включити їх до реєстру вимог кредиторів, посилаючись на порушення судом норм чинного законодавства.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд при постановленні оскаржуваного судового рішення безпідставно послався на те, що з наданих до заяви кредитора (статуту ТОВ «Славутич» від 22.02.2000 року) неможливо взагалі встановити чи є СТОВ «Славутич» повним правонаступником Агрофірми «Заря», оскільки відповідно до п.2.1 статуту ТОВ «Славутич» чітко зазначено, що СТОВ є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України створюється в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ( надалі «КСП») Агрофірма «Зоря». Апелянт зазначає, що за своєю природою правонаступництво при припиненні юридичної особи шляхом її перетворення має універсальний характер, а відтак до новостроєної юридичної особи переходять усі права та обов'язки юридичної особи, що припинилась, усе її майно та боргові зобов'язання.

Також, скаржник не погоджується з твердженням суду, що кредитором не надано суду розрахунку основної суми боргу, розрахунку сум заборгованості з пені, оскільки, відповідно наданих розрахунків за несвоєчасне повернення реструктуризованої фінансової допомоги вбачається наявність боргу перед державою у банкрута на суму 2 340 874,62 грн.

Апелянт вважає, що судом не досліджено та не надано належної оцінки договору про надання фінансової допомоги долученого до заяви про визнання кредитором у справі про банкрутство.

Ліквідатор боржника надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд ухвалу господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Ізюмської ОДПІ -без задоволення.

Свої заперечення ліквідатор боржника обґрунтовує тим, що СТОВ «Славутич» не може відповідати за зобов'язаннями Агрофірми «Зоря», так як статутні документи підприємства - банкрута не містять положення про правонаступництво Агрофірми «Зоря», в процесі реорганізації якої тільки частина майна була передана підприємству - банкруту. Документи, надані ОДПІ в господарський суд, не підтверджують наявність заборгованості в сумі 2 340 874,62 грн. У матеріалах справи відсутні договори, акти прийому - передачі, які підписані керівником Агрофірми «Зоря», а також платіжні доручення, що підтверджують формування основної суми заборгованості 1 929 091,00 грн., яка виникла відповідно до Указу президента України № 51 від 16.01.1995 року.

29.04.2013 року до апеляційного суду від апелянта надійшло клопотання, в якому останній підтримав вимоги апеляційної скарги і просив розгляд справи здійснювати у відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення ліквідатора боржника, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 15.11.2012 року по справі № 5023/4730/12 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Повідомлення про визнання боржника банкрутом опубліковане в газеті «Урядовий кур*єр» від 28.11.2012 року № 219.

28.12.2012 року до господарського суду Харківської області від Ізюмської об*єднаної державної податкової інспекції надійшла заява з урахуванням клопотання від 30.01.2013 року про визнання кредитором на суму 2 340 874,62 грн. у справі про банкрутство СТОВ «Славутич» ( а.с. 24-68 т.3).

Повідомленням № 04/02-1 від 04.02.2013 року ліквідатор відмовив Ізюмській ОДПІ у задоволенні її заяви, пославшись на сплив строку позовної давності для пред*явлення кредиторських вимог, оскільки вимоги виникли за період 1995-1999 роки ( а.с. 70 т.3).

26.03.2013 року постановлено оскаржувану ухвалу. При цьому, відмовляючи кредиторові у задоволенні його заяви з грошовими вимогами, місцевий господарський суд виходив з того, що останнім не доведено повне правонаступництво СТОВ «Славутич» Агрофірми «Заря»; кредитором не надано розрахунку суми боргу, пені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

14.10.1997 року між Відділенням Державного казначейства України в Борівському районі та КСП Агрофірмою «Зоря» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1997 року № 1003 «Про фінансову допомогу на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 рр.» уклали договір № 12 про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 рр.

Предметом договору було надання відділенням Державного казначейства фінансової допомоги у сумі 11940 грн. для проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 рр. на умовах повернення до 01.10.1998 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що сільськогосподарське підприємство зобов'язується забезпечити повне повернення фінансової допомоги в сумі 11940 грн. у відповідності з укладеним договором, але не пізніше 1.10.1998 року.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що при відсутності коштів сільськогосподарське підприємство повертає фінансову допомогу продовольчим зерном до 1.09.1998 року в кількості, що відповідає сумі отриманої фінансової допомоги, за цінами, що складуються на торгових біржах України за оптовими контрактами шляхом закладання його на підприємствах ДАК «Хліб України» для державних потреб.

05.02.1999 року між Відділенням Державного казначейства України в Борівському районі та Агрофірмою «Зоря» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 року № 1953 «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» уклали договір про надання фінансової допомоги у підготовці техніки до проведення весняно - польових робіт у 1999 році.

Предметом договору було надання відділенням Державного казначейства фінансової допомоги у сумі 7200 грн. для виконання комплексу робіт у підготовці сільськогосподарської техніки до проведення весняно - польових робіт у 1999 році на умовах повернення до 01.10.1999 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що сільськогосподарське підприємство зобов'язується забезпечити повне повернення фінансової допомоги в сумі 7200 грн. у відповідності з укладеним договором, але не пізніше 1.10.1999 року.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що зобов'язання за даним договором вважаються виконаними повністю після повернення фінансової допомоги сільськогосподарським підприємством.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що при невиконанні сільськогосподарським товаровиробником умов договору, зазначених у п.3.1 відділення Державного казначейства має право безспірного стягнення з нього заборгованості по виданій позичці.

В обґрунтування своїх вимог Ізюмська ОДПІ посилається на те, що Агрофірма «Зоря» та її правонаступник СТОВ «Славутич» не виконали взяті на себе зобов'язання, не повернули позичку, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 2 340 874,62 грн.

Частиною першою підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб*єкта господарювання перед державою за кредитом (позикою) залученими державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу ІІ цього Кодексу.

Згідно з п. п. 20.1.28 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи ДПС мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб*єкта господарювання перед державою за кредитом (позикою), залученим державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, стягнення простроченої заборгованості суб*єкта господарювання перед державою за кредитом, залученим під державну гарантію, забезпечують податкові органи.

Як вбачається з матеріалів справи, СТОВ «Славутич» зареєстроване Борівською районною державною адміністрацією 22.02.2000 року, реєстраційний номер 04059467Ю0010040.

Статут СТОВ «Славутич» затверджений установчими зборами від 12.02.2000 року; взято на податковий облік у Борівському відділенні Ізюмської ОДПІ 29.02.2000 року.

Згідно пункту 2.1 статті 2 статуту визначено юридичний статус СТОВ. А саме, в статуті зазначено, що СТОВ є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України створюється в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ( надалі КСП) агрофірма «Славутич». Юридична адреса КСП: село Богуславка, Борисівський район, Харківська область; в обсягах частини майна, що перейшло до СТОВ внаслідок оренди, СТОВ набуває прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Отже, наданими Ізюмською ОДПІ до заяви з грошовими вимогами документами не підтверджується, що СТОВ «Славутич» є правонаступником Агрофірми «Зоря». Інших доказів реорганізації Агрофірми «Зоря» ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано. При цьому, слід зазначити, що ухвалою господарського суду Харківської області від 21.02.2013 року, якою було відкладено розгляд заяви Ізюмської ОДПІ, останню зобов'язано надати суду правове обґрунтування подання заяви з вимогами до банкрута від іншої особи, а також надати суду докази наявності боргу саме у СТОВ «Славутич».

Також, не є належними доказами акти звірки суми заборгованості між управлінням Державного казначейства у Борисівському районі головного управління Державного казначейства України у Харківській області і СТОВ «Славутич» ( а.с. 36-43 т.3) , оскільки не підписані директором СТОВ «Славутич». Надані кредитором розрахунки пені ( а.с.50-54 т.3) за несвоєчасне повернення фінансової допомоги виконані не у відповідності до вимог чинного законодавства; не містять дату, на яку вони розраховані.

Таким чином, Ізюмська ОДПІ не довела господарському суду правомірність пред*явлення кредиторських вимог до підприємства - банкрута СТОВ «Славутич», обґрунтованість суми вимог, та не підтвердила свої доводи відповідними документами, зокрема, договорами, підписаними директором СТОВ «Славутич» або докази, що СТОВ «Славутич» стало правонаступником Агрофірми «Зоря»; платіжними дорученнями, які підтверджували б формування основної суми заборгованості 1 929 091,00 грн., що виникла відповідно до Указу Президента України № 51 від 16.01.1995 року тощо.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтованість свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об*єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об*єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред*явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин , на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально - правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, зазначено, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом ( частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з*ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи викладені обставини справи та норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову Ізюмській ОДПІ у задоволенні заяви про визнання грошових вимог на суму 2 340 874,62 грн. та включення її до реєстру вимог кредиторів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року є законною, обґрунтованою та прийнятою з повним з*ясуванням усіх суттєвих обставин і законодавства, а також з дотриманням норм діючого матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Ізюмської ОДПІ слід залишити без задоволення, а ухвалу суду від 26.03.2013 року - без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, ст. 105, ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ізюмської об*єднаної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 26.03. 2013 р. по справі № 5023/4730/12 залишити без змін.

Справу № 5023/4730/12 направити на розгляд до господарського суду Харківської області.

Повний текст постанови складено 29.04.2013 р.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Т.В Кравець

суддя В.С.Хачатрян