Постанова

від 29.04.2013 по справі 5011-10/17192-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р. Справа№ 5011-10/17192-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Любинецький В.В. - представник, дов. № 17 від 03.04.2013;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2013

у справі № 5011-10/17192-2012 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз"

про стягнення грошових коштів

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-10/17192-2012 відкладено на 29.04.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2013 у справі № 5011-10/17192-2012 позовні вимоги задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 12 950,24 грн. основного боргу, судові витрати - 1 545,44 грн.

Рішення мотивоване тим, що доказів оплати товару по видаткових накладних № РН-0000254 від 29.04.2011 та № РН-0000279 від 16.05.2011 у більшому розмірі, аніж вказано позивачем в позовній заяві, станом на лютий 2013р., до суду не надано тому, обґрунтованими є позовні вимоги продавця про стягнення з покупця заборгованості по неоплачених повністю відповідними видатковими накладними в розмірі 12 950,24 грн.; щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 536,72 грн. 3% річних, то суд зазначає, що необґрунтованим є визначений позивачем період щодо нарахування відповідних санкцій, а тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2013 у справі № 5011-10/17192-2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що нормою ст. 208 ЦК України для правочину між позивачем та відповідачем встановлена обов'язкова письмова форма; у зв'язку із тим, що договір у письмовій формі укладено не було, по істотних умовах не було досягнуто згоди, і вони взагалі не обговорювались і не визначались, то відповідач не порушував умови виконання зобов'язання.

На думку скаржника, позивач повинен був дотримуватись ст. 530 ЦК України та ст. 6 ГПК України, тобто, позивач повинен був, з метою врегулювання спору, першочергово звернутись до відповідача з письмовою претензією, однак, претензію надіслано не було, вимога щодо сплати також виставлена не була.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на ті обставини, що про погодження предмету та ціни правочину свідчать ті обставини, що відповідач отримав товар та частково оплатив його.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 у справі № 5011-10/17192-2012 позивачем надано копії рахунків-фактур.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 12 950,24 грн. основного боргу, 536,72 грн. 3% річних та судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, за видатковою накладною № РН-0000254 від 29.04.2011 та за видатковою накладною № РН-0000279 від 16.05.2011 позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Спред Інвест" через свого представника прийняло товар на суму 21 462,25 грн. та на суму 2 219,99 грн., відповідно.

Згідно із п.1.3 Статуту відповідача, зареєстрованого 19.12.2012 номер запису 10731050015013482, Товариством з обмеженою відповідальністю "Спред Інвест" змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз".

Відповідно до витягу із особового рахунку позивача, станом на 01.03.2011, за платіжним документом № 981 відповідачем перераховано позивачу суму 10 732,00 грн. із зазначенням у графі призначення платежу: "Оплата за двері протипожежні згідно рах.СФ-0000219 від 01.03.11р.. в т.ч.ПДВ 20% 1788,67 грн. 8 943,33 грн.".

Як вбачається із зазначених видаткових накладних №№ Рн-0000254 та 000279, у графі: "Замовлення" цих накладних зазначено договір № 50 від 01.03.11.

Позивачем, у наданому апеляційному господарському суду письмовому поясненні від 22.04.2013, вказано, що договір поставки № 50 від 01.03.2011 був підписаний та скріплений відбитком печатки лише позивачем й надісланий відповідачу, який примірник зазначеного договору не підписав.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунок-фактура № СФ-0000219 від 01.03.2011 на суму 21 462,25 грн. та рахунок-фактура № СФ-0000459 від 26.04.2011 на суму 2 219,99 грн.

У довіреностях, виданих відповідачем представнику на одержання у позивача товару від 26.04.2011 № 934 та від 16.05.2011 № 934, є посилання на рахунки-фактури позивача № СФ-0000219 від 01.03.11 та № СФ-0000459 від 26.04.11, відповідно.

Згідно із ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ч.1 ст.207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого засобу зв'язку.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами здійснені дії й належним чином оформлені та надані іншій сторони наступні вищезазначені документи: позивачем надано відповідачу рахунки-фактури, видаткові накладні разом із товаром, а відповідачем здійснено часткову сплату за товар та надані позивачу довіреності, видані представнику, й прийнято товар.

Вказані документи та факт передання позивачем та одержання відповідачем товару свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу та виконання його позивачем, повністю, а відповідачем частково, оскільки останнім сплачено за одержаний товар не у повному розмірі його вартості, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала суму у розмірі 12 950,24 грн.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно зо звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується; при цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинних обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар; строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Статтею 101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість розрахунку позивача щодо 3% річних.

Доводи апеляційної скарги немає підстав визнати такими, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи, зважаючи на викладене та враховуючи ту обставину, що чинним законодавством не встановлено обов'язковість досудового врегулювання господарських спорів. Більше того, слід вказати, що, як встановлено Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 Справа № 1-2/2002, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Оскільки відповідач не заперечував ані проти змісту рахунків-фактур, виставлених позивачем, ані проти змісту видаткових накладних, то немає підстави для твердження про непогодження сторонами умов щодо предмету та ціни договору купівлі-продажу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2013 у справі № 5011-10/17192-2012 залишити без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" без задоволення.

2. Справу № 5011-10/17192-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.