Рішення

від 23.04.2013 по справі 5011-54/14565-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-54/14565-2012 23.04.13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грація», м. Вінниця

до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». м. Київ

треті особи 1. Колик Юрій Володимирович, м. Вінниця

2. Кульпекін Сергій Григорович, м. Вінниця

про визнання договору недійсним

Суддя Шкурдова Л.М.

при секретарі судового засідання Білецькій О.В.

представники:

від позивача - Олейнікова Д.Р. (дов. від 02.05.2012 р.);

від відповідача - Юрченко А.В. (дов. від 03.12.2012 р.);

від третіх осі - 1. не з'явився;

2. Ковальова В.С. (дов. № 698 від 28.03.2013 р.);

СУТЬ СПОРУ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Грація» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до акціонерно-комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» про визнання недійсним Договору іпотеки від 29.11.2007 р., укладеному між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання зобов'язання Колика Ю.В. (далі-третя особа 1) за Договорами про надання споживчого кредиту.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що Договір іпотеки від 30.05.2007 року від імені позивача підписано особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, враховуючи відсутність згоди загальних зборів учасників товариства на його укладення та подальше його схвалення, що є підставою для визнання його недійсним в порядку ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.10.20102 р. здійснено заміну первісного відповідача-акціонерно-комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк», на належного - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» у зв'язку з укладенням 08.12.2011 р. договору купівлі-продажу прав вимоги, зокрема за Договорами про надання споживчих кредитів Колику Ю.В.; справу № 16/36/2012/5003 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ у господарському суді м. Києва справу передано на розгляд судді Шкурдовій Л.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2012 р. справу № 16/36/2012/5003 прийнято до провадження суддею Шкурдовою Л.М. та присвоєно № 5011-54/14565-2012 .

Позивачем подано заяву на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну підстав позову, в якій позивач, змінюючи підстави позову, просить визнати недійсним Договір іпотеки від 29.11.2007 року як такий, що укладений внаслідок обману, враховуючи що рішення Загальних зборів товариства від листопада 2007 року, за яким надано згоду на забезпечення виконання зобов'язання Колика Ю.В. за договорами про надання споживчих кредитів та уповноважено на підписання вказаних правочинів заступника директора товариства Ільченко Т.А. визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 р. у справі № 18/35/2012/5003.

Відповідач заперечуючи проти позову посилається те, що від імені позивача договір підписано особою з необхідним обсягом цивільної дієздатності, при підписанні договору додержано вимоги чинного законодавства, з наявністю яких пов'язана дійсність правочину, позивачем не доведено факту обману та не доведено, що відповідач знав чи мав знати про обмеження повноважень щодо представництва відповідача особою, яка підписала договір іпотеки від 29.11.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кульпекіна Сергія Григоровича - нового власника приміщення, що є предметом Договору іпотеки від 29.11.2007 р.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа 1 пояснення по суті спору не надала, в судові засідання не з'явилася; представник третьої особи 2 в судових засіданнях надав пояснення по суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2007 р. між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсіббанк» та третьою особою 1 укладено Договори про надання споживчого кредиту № 11259957000 та № 11259570000, відповідно до умов яких акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсіббанк» надано третій особі 1 грошові кошти в загальному розмірі 102000,00 дол. США строком до 28.11.2018 р. та зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,9% річних. За умовами п. 2.1 Договорів від 29.11.2007 р. виконання зобов'язань третьої особи 1 забезпечується у тому числі заставою нерухомості згідно з Договором іпотеки № 12479 від 29.11.2007 р.

В забезпечення виконання Коліком Ю.В. зобов'язань за Договорами від 29.11.2007 р. між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсіббанк» укладеного договір іпотеки, предметом якого є вбудовано-прибудоване приміщення кафе «Гранд», розташоване за адресою: м. Вінниця, вул. Винниченка, буд. 4, загальною площею 334,5 кв.м.. Вартість предмета іпотеки становить 2401409,00 грн.

Матеріалами справи, а саме виписками з банківського рахунку третьої особи 1, підтверджується належне виконання акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсіббанк» умов Договорів від 29.11.2007 року та видачу третій особі 1 грошових коштів.

08.12.2011 року між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (в якості Покупця) та публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (в якості Продавця) укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

Відповідно до зазначеного договору від Продавця до Покупця перейшли права вимоги по кредитним договорам (справам), в тому числі і по договору №11259957000 від 29.11.2007 року.

Акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами від 19.12.2011 року, наявний в матеріалах справи, підтверджує фактичну передачу Прав вимоги за кредитами від Продавця до Покупця.

Відповідно до витягу з Державного реєстру іпотек (дата видачі - 01.10.2012 року), замінено іпотекодержателя з АКІБ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк», підставою заміни є договір купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Договір іпотеки від 29.11.2007 р. укладений внаслідок обману, враховуючи що рішення Загальних зборів товариства від листопада 2007 року, за яким надано згоду на забезпечення виконання зобов'язання Колика Ю.В. за договорами про надання споживчих кредитів та уповноважено заступника директора товариства Ільченко Т.А. на їх підписання, визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 р. у справі № 18/35/2012/5003, оскільки загальні збори не проводились, про що не міг не знати Колик Ю.В., який на час укладення договорів був Директором підприємства. Отже, на думку позивача, оспорюваний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України та актам цивільного законодавства, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 7 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про юридичну особу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Частиною 4 статті 83 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК України).

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Організаційно-правовою формою господарського товариства «Грація» є товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 62 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Статутом позивача (п. 9.2, 10.1,) визначено, що вищим органом товариства є збори учасників, у товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - директор.

Директор самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, і діє від імені товариства в межах, встановлених установчими документами (п. 10.2 Статуту).

Відповідно до п. 10.8. Статуту директор без доручення діє від особи Товариства в межах наданих повноважень: представляє інтереси Товариства у відносинах зі всіма вітчизняними і іноземними юридичними особами та громадянами, розпоряджається коштами та майном Товариства, укладає договори.

Перелік питань, вирішення яких належить до виключної компетенції Загальних зборів, встановлений п. 9.3. Статуту, до якого не віднесено питання щодо укладення договору іпотеки, отже, питання, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності та укладення договорів, зокрема кредитних та іпотечних, належать до компетенції генерального директора товариства.

Згідно з п. 9.15. Статуту заступники керівника призначаються на посаду і звільняються з посади керівником товариства.

Наказом директора Товариства № 4 від 03.05.2007 р. Ільченко Т.А. призначено на посаду заступника директора.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір від імені позивача підписано заступником директора Ільченко Т.А., повноваження на підписання даного договору заступнику директора Ільченко Т.А. надано на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р., законність якого не оспорювалась на момент укладення правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною третьою статті 92 ЦК встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Визнання недійсними рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 року у справі № 18/35/2012/5003 рішень загальних зборів Товариства від 19.11.2007 р щодо надання повноважень Ільченко Т.А. на підписання оспорюваного договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки не усуває факту законності дій заступника директора у 2007 році по виконанню рішень загальних зборів.

Спір у зазначеній справі є корпоративним, учасниками якого були засновник і товариство, а відносини між Банком і Товариством засновані на цивільному договорі, тому рішення господарського суду не стосується прав та обов'язків банку, який не є суб'єктом корпоративних відносин і не знав про обмеження, зазначені позивачем.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.06.2011 р. та Ухвалі Верховного суду України від 20.04.2011 р.

Крім того, відповідачем у справі заявлено про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору.

В ст. 627 ЦК України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору та додатків до нього у відповідних редакціях, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Інших підстав для визнання недійсними оспорюваного договору позивач не наводить, а суд не вбачає.

Таким чином, позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено в порядку ст. 33 ГПК України наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, а тому в позові слід відмовити.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

вирішив:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 07.05.2013 р.

Суддя Л.М. Шкурдова