Постанова

від 25.09.2013 по справі 5011-54/14565-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа№ 5011-54/14565-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Олейнікова Д.Р., довіреність № б/н від 01.02.2013;

від відповідача - Юрченко А.В, довіреність №б/н від 03.12.2012;

від третьої особи - ОСОБА_4 - представник не прибув;

від третьої особи - ОСОБА_5 - ОСОБА_6, довіреність № 698 від 28.03.2013;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грація" на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 у справі № 5011-54/14565-2012 (суддя Шкурдова Л.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грація" до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грація" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до публічного акціонерного товариства про визнання недійсним договору іпотеки від 29.11.2007.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.10.2012 у справі № 16/36/2012/5003 здійснено заміну первісного відповідача - публічне акціонерне товариство на належного - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" та справу передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2012 справу № 16/36/2012/5003 прийнято до провадження та присвоєно № 5011-54/14565-2012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2013 у справі № 5011-54/14565-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного договору недійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 у справі № 5011-54/14565-2012 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки рішення Загальних зборів товариства від 19.11.2007 року, яким надано згоду на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4 за договорами про надання споживчих кредитів та уповноважено заступника директора товариства Ільченко Т.А. на підписання договору іпотеки, визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 р. у справі № 18/35/2012/5003, то відповідно і Договір іпотеки від 29.11.2007 р. підлягає визнанню недійсним.

При цьому, апелянт зазначає, що оскаржуваний договір укладено внаслідок обману, оскільки загальні збори не проводились, а дана обставина була відома ОСОБА_4, який на час укладення договорів був директором товариства позивача.

Також, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що ПАТ "Дельта Банк" не набуло прав вимоги за оскаржуваним Договором іпотеки від 29.11.2007 р., оскільки договір про передачу прав вимоги саме за іпотечним договором не укладався.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 25.09.2013 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи - ОСОБА_5 в судовому засіданні 25.09.2013 проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа - ОСОБА_4, правом на участь в судовому засіданні свого представника не скористалась, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є її офіційним місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою.

Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від третьої особи не надійшло.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсіббанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"), як кредитором та ОСОБА_4, як позичальником 29.11.2007 укладено Договори про надання споживчого кредиту № 11259957000 та № 11259570000.

Предметом договорів є правовідносини, за якими банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даних договорах (п. 1.1 договорів).

Відповідно до п. 2.1 договорів виконання зобов'язань позичальника забезпечується, зокрема, заставою нерухомості, згідно договору іпотеки від 29.11.2007.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договорами, 29.11.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсіббанк", як іпотекодержателем та товариством з обмеженою відповідальністю "Грація", як іпотекодавцем укладено Договір іпотеки, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитних договорів), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: вбудовано-прибудоване приміщення кафе "Гранд", розташоване за адресою: м. Вінниця, вул. Винниченка, буд. 4, загальною площею 334,5 кв.м.

Даний договір від товариства з обмеженою відповідальністю "Грація" підписано заступником директора Ільченко Т.А., повноваження на підписання договору якому надано на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р.

Банк свої зобов'язання за кредитними договорами в частині надання позичальнику кредитних коштів виконав в повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позичальника (т.1, а.с. 126-142).

Між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банку "Укрсіббанк"), як продавцем та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як покупцем 08.12.2011 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Даний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець продає (відступає) права вимоги за кредитами та передає їх покупцеві, а покупець погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх, сплативши ціну купівлі.

Пунктом 1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передбачено, що до покупця за даним договором переходять всі права вимоги по відношенню до позичальників стосовно кредитів за відповідними кредитними договорами (включаючи всі права, повноваження та гарантії відшкодування за ними, у кожному випадку існуючі або майбутні, надані продавцеві як позикодавцю за такими кредитними договорами), а також права вимоги продавця по відношенню до осіб, що надають забезпечення за відповідними договорами забезпечення.

Перелік Кредитних та Забезпечувальних Договорів, права вимоги за якими передані Дельта Банку, наведений в Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаним з моменту підписання продавцем та покупцем Акту приймання - передачі прав вимоги.

Так, передача прав вимоги ПАТ "Дельта Банк", за Кредитним договором № 11259957000 та договором іпотеки від 29.11.2007, яким було забезпечено виконання зобов'язання позичальника, підтверджується підписаним сторонами Актом приймання - передачі прав вимоги від 19.12.2011 (т.2, а.с. 95).

У зв'язку з відступленням права вимоги за Кредитним договором № 11259957000 та Договором іпотеки від 29.11.2007, яким було забезпечено виконання зобов'язання позичальника, відбулись зміни у Державному реєстрі іпотек - з ПАТ "Укрсіббанк" на ПАТ "Дельта Банк", що підтверджується Витягом (т.2, а.с. 91-94).

Позивач, вважаючи, що оскільки рішення Загальних зборів товариства від 19.11.2007 року, яким надано згоду на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4 за договорами про надання споживчих кредитів та уповноважено заступника директора товариства Ільченко Т.А. на підписання договору іпотеки, визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 р. у справі № 18/35/2012/5003, то відповідно і Договір іпотеки від 29.11.2007 р. підлягає визнанню недійсним.

При цьому, позивач зазначає, що оскаржуваний договір укладено внаслідок обману, оскільки загальні збори не проводились, а дана обставина була відома ОСОБА_4, який на час укладення договорів був директором товариства позивача.

З наведеною позовною вимогою про визнання недійсним Договору іпотеки від 29.11.2007 р. позивач звернувся до господарського суду Вінницької області, визначивши при цьому відповідачем ПАТ "Укрсіббанк".

В ході розгляду даної справи до господарського суду Вінницької області з заявою про заміну відповідача звернувся ПАТ "Дельта Банк".

Дана заява обґрунтована тим, що у зв'язку з укладенням між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами до останнього перейшло право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Тому, враховуючи заміну кредитора та відповідно іпотекодержателя у зобов'язанні ПАТ "Дельта Банк" просив суд замінити первісного відповідача на належного.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.10.2012 у справі №16/36/2012/5003 здійснено заміну первісного відповідача - ПАТ "УкрСиббанк" на "Дельта Банк" та дану справу передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Дана ухвала не була скасована та відповідно є чинною.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що ПАТ "Дельта Банк" не набуло прав вимоги за оскаржуваним Договором іпотеки від 29.11.2007 р., оскільки договір про передачу прав вимоги саме за іпотечним договором не укладався.

Отже, апелянт зазначає, що ним було вірно визначено відповідача по справі - ПАТ "УкрСиббанк".

Наведені доводи апелянта відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передбачено, що до покупця за даним договором переходять всі права вимоги по відношенню до позичальників стосовно кредитів за відповідними кредитними договорами (включаючи всі права, повноваження та гарантії відшкодування за ними, у кожному випадку існуючі або майбутні, надані продавцеві як позикодавцю за такими кредитними договорами), а також права вимоги продавця по відношенню до осіб, що надають забезпечення за відповідними договорами забезпечення.

Отже, умовами даного договору передбачено, що до покупця переходять всі права вимоги, в тому числі права вимоги по відношенню до осіб, що надають забезпечення за відповідними договорами забезпечення.

Перелік Кредитних та Забезпечувальних Договорів, права вимоги за якими передані Дельта Банку, наведений в Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з даним додатком до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за Кредитним договором № 11259957000 та відповідно Договором іпотеки від 29.11.2007.

У зв'язку з тим, що вказаним договором купівлі-продажу передано права вимоги також і за іпотечними договорами, його було посвідчено нотаріально.

Крім цього, передача прав вимоги ПАТ "Дельта Банк" за Кредитним договором № 11259957000 та Договором іпотеки від 29.11.2007 підтверджується підписаним сторонами Актом приймання - передачі прав вимоги від 19.12.2011 (т.2, а.с. 95).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку").

Отже, відступлення права вимоги за основним зобов'язанням здійснюється з одночасним відступленням права вимоги за іпотечним договором.

Крім цього, підтвердженням того, що до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за договором іпотеки від 29.11.2007 є державна реєстрація відступлення, про що свідчить Витяг з Державного реєстру іпотек (т.2, а.с. 91-94).

За наведених обставин, враховуючи заміну кредитора у зобов'язанні, належним відповідачем по даній справі є ПАТ "Дельта Банк".

Стосовно позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, слід зазначити наступне.

Так, позивач, вважаючи, що оскільки рішення Загальних зборів товариства від 19.11.2007 року, яким надано згоду на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4 за договорами про надання споживчих кредитів та уповноважено заступника директора товариства Ільченко Т.А. на підписання договору іпотеки, визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 р. у справі № 18/35/2012/5003, то відповідно і Договір іпотеки від 29.11.2007 р. підлягає визнанню недійсним.

При цьому, позивач зазначає, що оскаржуваний договір укладено внаслідок обману, оскільки загальні збори не проводились, а дана обставина була відома ОСОБА_4, який на час укладення договорів був директором товариства позивача.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Організаційно-правовою формою господарського товариства "Грація" є товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 ЦК України).

Частиною 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статутом позивача (п. 9.2, 10.1) передбачено, що вищим органом товариства є збори учасників, у товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - директор.

Директор самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, і діє від імені товариства в межах, встановлених установчими документами (п. 10.2 Статуту).

Відповідно до п. 10.8 Статуту директор без доручення діє від особи Товариства в межах наданих повноважень: представляє інтереси Товариства у відносинах зі всіма вітчизняними і іноземними юридичними особами та громадянами, розпоряджається коштами та майном Товариства, укладає договори.

Згідно з п. 9.15 Статуту заступники керівника призначаються на посаду і звільняються з посади керівником товариства.

Наказом директора Товариства № 4 від 03.05.2007 р. на посаду заступника директора призначено Ільченко Т.А.

Рішенням загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р. повноваження на підписання оскаржуваного договору іпотеки надано заступнику директора Ільченко Т.А.

Зазначене рішення загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р. визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2012 року у справі № 18/35/2012/5003.

Проте, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р. про надання повноважень Ільченко Т.А. на підписання оскаржуваного договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки не усуває факту законності дій заступника директора у 2007 році по виконанню рішень загальних зборів.

Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Так, на момент укладення договору іпотеки заступник директора діяв у межах повноважень, наданих рішенням загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р., а дії товариства позивача щодо прийняття кредитних договорів та договору іпотеки до виконання є їх схваленням на підставі статті 241 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 06.06.2011 по справі №4/105-10.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Так, підтвердженням схвалення спірного договору є, зокрема, підписання ОСОБА_4 (який на момент укладення договору іпотеки був директором товариства позивача) Договорів про надання споживчого кредиту № 11259957000 та № 11259570000 від 29.11.2007, відповідно до п. п. 2.1 яких, виконання зобов'язань позичальника забезпечується, зокрема, заставою нерухомості, згідно договору іпотеки від 29.11.2007.

При цьому, слід зазначити, що надання попередньої згоди загальними зборами на укладення кредитного договору та договору іпотеки статутом позивача не передбачено.

Крім цього, після укладення оскаржуваного договору майно товариства позивача, як іпотекодавця, було передано в іпотеку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру іпотек (т.2, а.с. 91-94), а також Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 4, а.с. 132-135).

Отже, наведене свідчить про схвалення оскаржуваного правочину шляхом прийняття його до виконання.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення може бути, зокрема, відповідне вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів т.ін.).

Таким чином, позивач своїми подальшими діями схвалив оскаржуваний правочин.

Стосовно доводів апелянта про те, що оскаржуваний договір укладено внаслідок обману, оскільки загальні збори не проводились, а дана обставина була відома ОСОБА_4, який на час укладення договорів був директором товариства відповідача, слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі) (п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які

впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою

обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Оскільки, на момент укладення договору іпотеки заступник директора діяв у межах повноважень, наданих рішенням загальних зборів учасників товариства від 19.11.2007 р., а дії товариства позивача щодо прийняття кредитних договорів та договору іпотеки до виконання є схваленням оскаржуваного договору, то доводи апелянта щодо укладення його внаслідок обману відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Таким чином, відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності за позовною вимогою про застосування якого заявив відповідач при розгляді спору в суді першої інстанції та про що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" позивачу підлягає поверненню зайво сплачена ним сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 06 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грація" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 у справі № 5011-54/14565-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Грація" (м. Вінниця, вул. Вінніченка, б. 4, ідентифікаційний код 13298314) з Державного бюджету України зайво сплачену ним суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 06 грн. 50 коп., яка була сплачена згідно квитанції від 25.04.2013 №5. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.

4. Матеріали справи № 5011-54/14565-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.