Постанова

від 27.03.2013 по справі 818/382/13-а

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 р. Справа №818/382/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.

за участю секретаря судового засідання - Шевченко В.М.,

представника позивача - Яцентюк О.В.,

представника відповідача - Євенко Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю торговельна компанія "Передовик" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельна компанія «Передовик» (далі - позивач, ТОВ ТК «Передовик») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012р. №0004981503/26406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в загальному розмірі 26309,50грн.

В обґрунтування своєї позиції позивач стверджує, що умови договору з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» сторонами були виконані в повному обсязі. Позивачем отриманий товар та проведена його оплата. Податковому органу були надані всі необхідні первинні документи за угодою. Укладена з вказаним контрагентом угода та здійснені в її межах господарські операції повністю відповідають Цивільному кодексу України та Податковому кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість». Тому вважає, що висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, а тому просив суд скасувати оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення.

Відповідач, ДПІ у м. Сумах, з позовом не погодився та надав письмове заперечення (а.с.62-67). Обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що оскаржуване рішення прийнято податковим органом в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Вважає, що позивачем безпідставно було завищено податковий кредит на суму 10125грн. за грудень 2010р. та на суму 11255грн. за березень 2011р. по операціям з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», оскільки дані суми не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку. Відповідач відмічає, що оскільки вказаний контрагент не знаходиться за юридичною адресою, у нього відсутні власні транспортні засоби, трудові ресурси та інше майно, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, та крім того, відносно директора ТОВ «Інтерсервіс-Постач» ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст. 205, ч.2 ст. 200, ч.2 ст. 366 КК України, відсутній об'єкт оподаткування з придбання товарів даним контрагентом та його продажу покупцям в тому числі позивачу по справі. В задоволенні позову просив відмовити (а.с.62-67).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, з підстав, викладених у позові, підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.62-67), в задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що ТОВ ТК «Передовик» зареєстроване юридичною особою (код 33698557), зареєстроване платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 19.08.2005р. №25783228 та перебуває на податковому обліку з 05.08.2005р., як вбачається з акта перевірки від 11.05.2012р. №833/15-319/33698557 (а.с.23).

11.05.2012р. ДПІ у м. Сумах було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ ТК «Передовик» з питань формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за грудень 2010р. та березень 2011р., в ході якої були виявлені порушення позивачем:

- п.1.7 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, 7.7 ст. 7, п.10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі по тексту постанови - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого збільшується сума податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010р. на 10125,00грн.

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого на підставі п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Подат кового кодексу України збільшується сума податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за бе резень 2011р. на 11122грн.

За наслідками вищевказаної перевірки, висновки якої зафіксовані в акті перевірки від 11.05.2012р. №833/15-319/33698557 (а.с.23-30), ДПІ у м. Сумах 05 липня 2012року було винесено податкове повідомлення-рішення:

- №0004981503/26406, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 26309грн. 50коп., в тому числі 21247грн. - за основним платежем, 5062грн. 50коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.31).

З акта перевірки вбачається (а.с.23-30), що підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем став висновок, викладений в акті перевірки ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська контрагента позивача ТОВ «Інтерсервіс-постач» від 19.08.2011р. №2758/23-307/37276482 (а.с.73-144), щодо нікчемності договорів, укладених ТОВ «Інтерсервіс-постач» з його постачальниками. Однак, варто зазначити, що відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України).

Проте ДПІ у м.Сумах не надано суду належних доказів того, що правочин, укладений позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач» порушує публічний порядок, а саме: спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини чи громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Дійсно згідно акта перевірки контрагента позивача ТОВ «Інтерсервіс-постач», а саме: ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 19.08.2011р. №2758/23-307/37276482 (а.с.73-144), за яким, неможливо провести перевірку ТОВ «Інтерсервіс-постач», оскільки має стан платника 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, а тому за результатами поданих податкових декларацій з податку на додану вартість за січень 2011р. - березень 2011р., даних інформаційних ресурсів податкових органів (а.с.77), а також подання прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська, за інформацією якого порушено кримінальну справу в тому числі відносно колишнього директора ТОВ «Інтерсервіс-постач» ОСОБА_3 (директор до 04.11.2010р. (а.с.74), зроблено висновок, про відсутність у ТОВ «Інтерсервіс-постач» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей або надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів та не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Інтерсервіс-постач» з контрагентами-постачальниками за період жовтень 2010р. - квітень 2011р. та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185 Податкового кодексу України.

Однак, вказаний акт, судом не може розцінюватися як доказ безтоварності та нікчемності операцій саме між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» та не може свідчити про недійсність договору та відсутність господарських операцій, та про відсутність у покупця права на віднесення даних сум у складі податкового кредиту за наявності документального підтвердження господарських операцій, оскільки він складений фактично на підставі інформації, що міститься в комп'ютерних автоматизованих системах ДПІ та поданої податкової звітності та неможливості провести перевірку контрагентів ТОВ «Інтерсервіс-Постач». Для встановлення факту порушення правочином публічного порядку відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України необхідно встановлення наявності на момент укладення такого правочину умислу хоча б у одного з його учасників на порушення публічного порядку. Відповідачем буд-яких доказів наявності такого умислу у позивача або у його контрагента не подано. Факт порушення кримінальної справи відносно колишнього директора ТОВ «Інтерсервіс-постач» ОСОБА_3 також судом не приймається до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с.33-49, 74), ОСОБА_3 у грудні 2010р. та березні 2011р. не приймав участь у здійсненні господарських операцій з позивачем, оскільки в цей час директором ТОВ «Інтерсервіс-постач» вже була інша особа - ОСОБА_4 Крім того, сам факт порушення кримінальної справи не може свідчити про безтоварність операції проведеної саме в цей період з позивачем, тим паче, що відповідачем не надано суду обвинувального вироку відносно ОСОБА_3 Неможливість провести перевірку ТОВ «Інтерсервіс-Постач» та відсутність товарно-транспортних накладних також не свідчить про те, що умови договору, укладеного позивачем з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», його сторонами не виконувались, товар не переміщувався, оскільки факт виконання договорів підтверджується доказами, які надані до суду та які надавались під час перевірки.

При цьому, податковий орган, на переконання суду, повинен був брати до уваги всі документи надані платником та оцінювати реальність здійснення операції, досліджуючи надані документи в їх сукупності.

Так, на підтвердження виконання господарських операцій з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», позивачем надано податкові, видаткові накладні, рахунки-фактури, договір позички, виписку банку, документи на підтвердження реалізації товару (а.с.33-49,148-159), крім того, судом в судовому засіданні були оглянуті елементи фільтруючі 95*43, які були предметом купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач» (а.с.165).

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач» була досягнута усна домовленість щодо купівлі-продажу елементів фільтруючих 95*43. При цьому суд вважає необхідним відмітити, що згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, ще вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Враховуючи наявність рахунків-фактур, видаткових, податкових накладних, доказів оплати придбаних товарів можна вважати, що така операція була укладена з дотриманням форми.

Так, на підтвердження виконання договору щодо придбання товару у грудні 2010р. на суму 60750грн. (в т.ч. ПДВ 10125грн.) та у березні 2011р. на суму 66750грн. (в т.ч. ПДВ 11125грн.) позивачем надано копії рахунків-фактур, податкових накладних від 21.12.2010р., 09.12.2010р., від 14.03.2011р. видаткових накладних, виписку з банку на підтвердження сплати вартості товару (а.с.33,35,43,44,45,48,49,149,151).

Товар був поставлений власним орендованим транспортом та реалізований ВАТ «СЗ «Насосенергомаш», на підтвердження чого надано копії податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей на отримання товару, витяги з журналів операцій, договір позички від 05.07.2010р. (а.с.36-42,46,149-154,164). Приймаючи до уваги розміри товару та його обсяги (а.с.165), судом прийняті до уваги вказані докази на підтвердження транспортування та реалізації товару.

Вказані обставини в своїх сукупності свідчать про реальність виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач».

Як вбачається з акта перевірки (а.с.23-30), в ході перевірки відповідачем були досліджені податкові накладні, видані позивачу ТОВ «Інтерсервіс-постач», однак вони не були взяті до уваги в зв'язку з тим, що відповідач вважає, що через відсутність документального підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач» (що було спростовано в судовому засіданні) ТОВ ТК «Передовик» не має право суми по вказаним операціям відносити до складу податкового кредиту.

При цьому варто відмітити, що відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», (тут і далі - в редакції, що діяла на час формування податкового кредиту за грудень 2010р.) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Схожі норми містяться і в п. 14.1.181 Податкового кодексу України (який вже діяв на час формування позивачем податкового кредиту в 2011р.) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Схоже міститься і в пп.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно пп.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Схожі приписи зазначені і в пп.пп. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податковому кодексу Україні (в редакції чинних на час виникнення спірних правовідносин), за якими платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, як згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» так і пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. Таким чином, податкова накладна була та залишається документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

В судовому засіданні було підтверджено виконання позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (при здійснення операцій в 2010р.) та пп.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (при здійсненні операцій в 2011р.), який сплатив податок на додану вартість в ціні товару (послуг), придбаних у безпосереднього постачальника товару (робіт) - ТОВ «Інтерсервіс-постач» (який на той час був зареєстрований платником податку на додану вартість), який, в свою чергу, виконав вимоги п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (при здійснення операцій в 2010р.) та пп.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (при здійсненні операцій в 2011р.) - видав покупцю, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Згідно п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Схоже міститься в п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, відповідно до якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п.п.200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з акта перевірки (т.1, а.с.12-36), в ході перевірки відповідачем були досліджені податкові накладні, видані позивачу ТОВ «Інтерсервіс-постач», однак вони не були взяті до уваги через відсутність документального підтвердження господарський операцій між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-постач». Однак, як зазначалось вище, суд вважає, що виконання угоди підтверджується належними доказами.

Відповідно до акта перевірки (а.с.23-30) в ході її проведення ніяких зауважень щодо змісту або оформлення податкових накладних, (крім не прийняття їх до уваги з підстав встановлення податковим органом укладання безтоварних угод, що спростовано в судовому засіданні) відповідачем не надано. За таких обставин, суд вважає, що у позивача були підстави для включення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару у ТОВ «Інтерсервіс-постач» (який на час видачі податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість) до складу податкового кредиту за грудень 2010р. та березень 2011р., що підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, а тому висновок податкового органу про завищення суми податкового кредиту за грудень 2010р. на суму 10125грн. та податкового кредиту за березень 2011р. на суму 11125грн., та в свою чергу про збільшення позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на відповідні суми та суми податку на додану вартість, яка підлягала на нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010р. на суму 10125грн. та за березень 2011р. на суму 11122грн., є безпідставним та не знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

Що стосується санкцій, застосованих оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2012р. №0004981503/26406 (а.с.31), то враховуючи, що в судовому засіданні не знайшов своє підтвердження факт заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, застосування санкцій оскаржуваним рішенням є безпідставним.

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи та досліджені докази, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012р. №0004981503/26406, суперечить вимогам чинного законодавства, є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю торговельна компанія "Передовик" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 05.07.2012р. №0004981503/26406.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) І.Г. Шевченко

З оригіналом згідно

Суддя І.Г. Шевченко

Повний текст постанови складено 01.04.2013р.