Постанова

від 11.01.2011 по справі 5/55-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

11.01.11 Справа № 5/55-38

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача -не з'явився

від відповідача (апелянта) -не з'явився

розглянув апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Луцьк б/н і б/д

на рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2010 р.

у справі № 5/55-38

за позовом Приватної фірми «Скорпіон-Сервіс», м. Луцьк

до відповідача Суб’єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Луцьк

про стягнення 12 060 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Волинської області від 25.05.2010 р. у справі № 5/55-38 задоволено позов ПФ «Скорпіон-Сервіс», м. Луцьк, стягнуто з СПД-ФО ОСОБА_3, м. Луцьк на користь позивача 12 060 грн. неустойки та 1 562, 60 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б повернення орендованої торгової площі позивачу, а тому стягнення з відповідача неустойки за 1 рік є підставним та обґрунтованим.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати, посилаючись на те, що фактично в даному випадку між позивачем та відповідачем розірвано договір про надання в користування торгових площ (найму), тобто всі зобов'язання сторін припинені і відповідно відсутні зобов'язання про сплату неустойки. Крім цього, на думку апелянта, судом не враховано, що позивачем порушено строки позовної давності щодо стягнення неустойки, визначеної ст. 258 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду Волинської області залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлено неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення, а оскільки на час звернення до суду відповідач не звільнив і не повернув торгову площу позивачу, то прострочення виконання обов'язку повернути об'єкт найму триває. При цьому, застосування положень ст. 785 ЦК України є цілком правильним, оскільки угода про надання в користування торгових площ припинила свою дію саме внаслідок розірвання.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити частково з наступних підстав.

Матеріалами даної справи встановлено, що 30.05.2008 р. між ПФ «Скорпіон-Сервіс»та СПД-ФО ОСОБА_3 укладено угоду надання в користування торгових площ, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якої відповідач прийняв в платне строкове користування торгову площу 7, 5 м 2 АДРЕСА_1 для встановлення тимчасової споруди і здійснення торгівельної діяльності з метою зберігання та продажу промислового товару. Передача площі здійснена до її підписання, що засвідчено підписами сторін.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 угоди, відповідач сплачує позивачу плату за користування торговою площею, яка встановлюється у розмірі 67 грн. за 1 кв. м в місяць; плата за користування торговою площею проводиться авансовим платежем, щомісячно в готівковій формі в касу позивача до початку місяця торгівлі.

Згідно п. 6.2 угоди, кожна зі сторін може відмовитись від угоди про надання в користування торгових площ в будь-який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно п. 3.16 угоди про надання в користування торгових площ, сторони погодили, що підприємець зобов'язаний повернути в належному стані площі, вказані в п. 1.1 цієї угоди, ПФ «Скорпіон-сервіс»протягом 2 днів після припинення дії договору.

Рішенням господарського суду від 12.01.2010 р. у справі № 01/68/16-71 встановлено, що листом-повідомленням про розірвання цієї угоди № 136 від 19.11.2008 р., актом про вручення повідомлення від 20.11.2008 р., наказом № 15 від 3.10.2008 р. про відмову від угод надання в користування торгових площ підтверджується той факт, що відповідно до погоджених сторонами умов ПФ «Скорпіон-сервіс»відмовилась від угоди надання в користування торгових площ від 30.05.2008 р., укладеної з відповідачем. Про відмову від угоди ПФ «Скорпіон-сервіс»повідомила також відповідача шляхом надіслання йому такого повідомлення по пошті, отримання якого відповідачем 01.12.2008 р. підтверджується поштовим повідомленням про вручення № 73212.

Цим же рішенням встановлено безпідставне зайняття відповідачем торгової площі АДРЕСА_1, оскільки закінчився строк дії угоди та зобов'язано СПД-ФО ОСОБА_3 повернути ПФ «Скорпіон-сервіс»торговельну площу АДРЕСА_1, яку підприємець отримала на підставі угоди про надання в користування торгової площі від 30.05.2008 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р. вказане вище рішення залишене без змін, апеляційна скарга СПД-ФО ОСОБА_3 без задоволення.

Дані рішення і постанова не оскаржувались, не скасовані, а отже, є чинними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, позивачем нараховано відповідачу неустойку за період з 29.03.2009 р. по 29.03.2010 р. в подвійному розмірі плати за користування торговою площею в сумі 12 060 грн.

Згідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовэязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідача було повідомлено про розірвання угоди надання в користування торгових площ 20.11.2008 р. і надано місячний термін для звільнення торгової площі, то 6-місячний термін щодо нараховування неустойки, розпочався 21.12.2008 р. і закінчився 21.06.2009 р. Проте, позивачем нараховано неустойку за період з 29.03.2009 р. по 29.03.2010 р. без врахування положень п. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно поданого позивачем розрахунку неустойку нараховано за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010 р. в розмірі 28 140 грн., за весь час прострочення та в межах річного строку позовної давності з дня подання позову відповідно до ст. 258 ЦК України.

Проте, даний розрахунок не узгоджується з встановленими ч. 6 ст.2 32 ГК України вимогами.

Разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України чітко визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Вказана правова норма не містить застереження (в розумінні ч. 6 ст. 232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю більш як на 6 місяців, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має узгоджуватися з нормою ч. 6 ст. 232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Таким чином, незастосування скаржником до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України та подання позову про стягнення з відповідача неустойки за весь період неповернення майна є безпідставним.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд невірно задоволив позовні вимоги повністю, а саме в частині нарахування неустойки за період з 29.03.2009 р. по 29.03.2010 р. Натомість, апеляційна інстанція зазначає, що неустойку слід розраховувати в межах 6 місяців -з 29.03.2009 р. по 21.06.2009 р., і її сума становить 3 015 грн., а в решті частині слід відмовити, виходячи з того, що неустойка в сумі 9 045 грн. нарахована всупереч вищезазначеним нормам.

Щодо заяви відповідача № 3 про застосування строку позовної давності, апеляційна інстанція зазначає наступне.

У ч. 2 ст. 258 ЦК України зазначено, що позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2 ст. 267 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. В даному випадку матеріали ж справи відповідної заяви не містять.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованою заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки про її застосування не було заявлено відповідачем під час розгляду спору у суді першої інстанції.

Крім цього, оплата позивачем коштів на оплату послуг адвоката в розмірі 1 206 грн. підтверджується випискою по особовому рахунку за 12.04.2010 р., а кількість робочого часу, затраченого адвокатом на ведення справи -довідкою від 25.05.2010 р. (а. с. 35 -36), у зв'язку з чим в цій частині апеляційна інстанція вважає рішення суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101 -105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Луцьк задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2010 р. у справі № 5/55-38 скасувати в частині стягнення 9 045 грн. неустойки. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

Позов Приватної фірми «Скорпіон-Сервіс», м. Луцьк до Суб’єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Луцьк про стягнення неустойки задоволити частково.

Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Луцьк на користь Приватної фірми «Скорпіон-Сервіс», м. Луцьк 3 015 грн. неустойки, 1 206 грн. коштів на оплату послуг адвоката та 30, 15 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита і 59 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг.

В решті позову відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.