Рішення

від 07.05.2013 по справі 922/929/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2013 р.Справа № 922/929/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербіч Сістем", м.Донецьк до Приватного підприємства "Компанія кольорової поліграфії "Україна-Юнь-Чень", м.Харків про стягнення 19674,36 гривень за участю представників:

позивача - Резник Ю.В. (довіреність №9 від 28 грудня 2012 року)

відповідача - Веретун Н.І. (довіреність №б/н від 21 січня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербіч Сістем", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Компанія кольорової поліграфії "Україна-Юнь-Чень" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 19459,56 гривень, у тому числі, 17880,02 гривень суми основного боргу, 1262,66 гривень суми нарахованої пені, 316,88 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №51Х, укладеного між сторонами 08 червня 2011 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 березня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 березня 2013 року.

25 березня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх. №11042), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але з позовними вимогами не погоджується у повному обсязі, вважаючи їх незаконними та необгрунтованими. Свою позицію обгрунтував тим, що Позивачем було поставлено третину продукції неналежної якості та не надано у повному обсязі товаросупровідної документації всупереч п.2.2. спірного договору та нормам чинного законодавства України.

У відкритому судовому засіданні 28 березня 2013 року було оголошено перерву до 19 квітня 2013 року.

15 квітня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заперечення на відзив (вх. №14195), в яких спростовував твердження Відповідача щодо поставки товару неналежної якості та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Також, 15 квітня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх. №14193) про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а саме, просив суд стягнути з Відповідача 17880,02 гривень суми основного боргу, 1333,67 гривень суми нарахованої пені, 339,07 гривень суми 3% річних.

Відповідач, в свою чергу, 15 квітня 2013 року надав через канцелярію суду заперечення (вх. №14208) на заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог, в яких зазначив, що розрахунок основної суми заборгованості, наведений Позивачем у відповідній заяві, не може бути прийнятий до уваги як належний, у зв'язку з тим, що з нього неможливо встановити за якою окремою поставкою товару в рамках спірного договору Позивач вважає наявною заборгованість Відповідача з оплати вартості поставленого товару. Також Відповідач зазначив, що не визнає нараховані Позивачем штрафні санкції у повному обсязі, а тому просив суд в задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 квітня 2013 року було відкладено розгляд справи на 07 травня 2013 року. Також, відповідною ухвалою суду було прийнято заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та продовжено розгляд справи з урахуванням прийнятих уточнень.

29 квітня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення (вх.№16693), в яких зауважував про те, що копія паспорта якості на товар, яка була надана Позивачем до позовної заяви, не є належним та допустимим доказом передачі цього документа Відповідачеві, оскільки підтверджує лише наявність цього документа у Позивача. Зазначив, що Позивачем не було подано до суду усіх товаросупровідних документів, а саме, копій висновків санітарно-епідеміологічної експертизи та вищевказаного паспорту якості. Також, у відповідних поясненнях Відповідач зауважував проти актів звірки взаєморозрахунків між сторонами, оскільки не вважає їх належними та допустимими доказами підтвердження заборгованості у даній справі. До того ж, наголошуючи на тому, що поставки, за якими Позивач визначив наявність відповідної заборгованості, у повному обсязі оплачені Відповідачем, а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

07 травня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№16959) додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 07 травня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх. №16960) про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних, а саме, просив суд стягнути з Відповідача 17880,02 гривень суми основного боргу, 1333,67 гривень суми нарахованої пені та 461,45 гривень 3% річних.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 07 травня 2013 року підтримав надану заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 07 травня 2013 року проти відповідної заяви Позивача заперечував з мотивів, викладених вище.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника Позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії Позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про її прийняття до розгляду.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 07 травня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням прийнятих уточнень, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 07 травня 2013 року проти уточнених позовних вимог заперечував повністю. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

08 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербіч Сістем" (Позивачем) та Приватним підприємством "Компанія кольорової поліграфії "Україна-Юнь-Чень" (Відповідачем) було укладено договір поставки №51Х. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, постачальник (Позивач) зобов'язався у встановлені строки поставити та передати у власність покупця (Відповідача) суперконцентрат (товар), а покупець, у свою чергу, зобов'язався своєчасно прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.3. договору, підставою для виникнення зобов'язань щодо поставки товару є підписана сторонами специфікація, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Одиниця вимірювання та кількість кожної окремої партії товару встановлюється сторонами у специфікації. Загальна кількість поставленого за договором товару встановлюється шляхом складення кількості товару, який було фактично відвантажено відповідно до накладних (п.2.1. договору).

На виконання умов спірного договору, між сторонами було складено та підписано ряд наступних специфікацій:

- специфікація №1 від 10 червня 2011 року на суму 1350,00 гривень;

- специфікація №2 від 08 липня 2011 року на суму 5539,99 гривень;

- специфікація №3 від 11 липня 2011 року на суму 3300,00 гривень;

- специфікація №4 від 14 липня 2011 року на суму 25459,97 гривень;

- специфікація №5 від 19 липня 2011 року на суму 6600,00 гривень;

- специфікація №6 від 20 липня 2011 року на суму 18697,48 гривень;

- специфікація №7 від 25 липня 2011 року на суму 9900,00 гривень;

- специфікація №8 від 08 серпня 2011 року на суму 2688,00 гривень;

- специфікація №9 від 26 вересня 2011 року на суму 2400,00 гривень;

- специфікація №10 від 11 жовтня 2011 року на суму 4800,00 гривень;

- специфікація №11 від 28 жовтня 2011 року на суму 9600,00 гривень;

- специфікація №12 від 07 листопада 2011 року на суму 825,00 гривень;

- специфікація №13 від 30 листопада 2011 року на суму 9900,00 гривень;

- специфікація №14 від 06 лютого 2012 року на суму 33000,00 гривень;

- специфікація №15 від 15 березня 2012 року на суму 396,80 гривень;

- специфікація №16 від 06 квітня 2012 року на суму 36500,04 гривень;

- специфікація №17 від 05 червня 2012 року на суму 32850,04 гривень;

- специфікація №18 від 14 червня 2012 року на суму 36500,04 гривень;

- специфікація №19 від 25 липня 2012 року на суму 850,00 гривень;

- специфікація №20 від 31 липня 2012 року на суму 2000,00 гривень;

- специфікація №21 від 13 серпня 2012 року на суму 3000,00 гривень.

На підставі вищевказаних специфікацій Позивачем було поставлено на адресу Відповідача товар на загальну суму 246157,36 гривень. Даний факт підтверджується підписаними з обох сторін наступними видатковими накладними:

- в/н №МС-0001695 від 10 червня 2011 року на суму 1350,00 гривень;

- в/н №МС-0002077 від 08 липня 2011 року на суму 5539,99 гривень;

- в/н №МС-0002095 від 11 липня 2011 року на суму 3300,00 гривень;

- в/н №МС-0002142 від 14 липня 2011 року на суму 25459,97 гривень;

- в/н №МС-0002218 від 19 липня 2011 року на суму 6600,00 гривень;

- в/н №МС-0002223 від 20 липня 2011 року на суму 18697,48 гривень;

- в/н №МС-0002297 від 25 липня 2011 року на суму 9900,00 гривень;

- в/н №МС-0002502 від 08 серпня 2011 року на суму 2688,00 гривень;

- в/н №МС-0003222 від 26 вересня 2011 року на суму 2400,00 гривень;

- в/н №МС-0003464 від 11 жовтня 2011 року на суму 4800,00 гривень;

- в/н №МС-0003727 від 28 жовтня 2011 року на суму 9600,00 гривень;

- в/н №МС-0003857 від 07 листопада 2011 року на суму 825,00 гривень;

- в/н №МС-0004194 від 30 листопада 2011 року на суму 9900,00 гривень;

- в/н №МС-0000398 від 06 лютого 2012 року на суму 33000,00 гривень;

- в/н №МС-0000885 від 15 березня 2012 року на суму 396,80 гривень;

- в/н №МС-0001235 від 06 квітня 2012 року на суму 36500,04 гривень;

- в/н №МС-0002060 від 05 червня 2012 року на суму 32850,04 гривень;

- в/н №МС-0002205 від 14 червня 2012 року на суму 36500,04 гривень;

- в/н №МС-0002824 від 25 липня 2012 року на суму 850,00 гривень;

- в/н №МС-0002921 від 31 липня 2012 року на суму 2000,00 гривень;

- в/н №МС-0003092 від 13 серпня 2012 року на суму 3000,00 гривень.

- в/н №МС-0000613 від 20 лютого 2013 року на суму 952,00 гривень.

Повна оплата партії товару за договором здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника (п.5.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач частково здійснив оплату отриманого товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.146-163). Заборгованість Відповідача перед Позивачем за грошовим зобов'язанням виникла у зв'язку з несплатою за товар, поставлений за видатковою накладною №МС-0002205 від 14 червня 2012 року на суму 36500,04 гривень. Дана поставка товару була сплачена Відповідачем частково, у розмірі 5334,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №1023 від 16 жовтня 2012 року, а частину товару після його прийняття було повернено Позивачеві, у зв'язку з неякісністю товару, що оформлено сторонами відповідною накладною (повернення) №УЮ-0000022 від 20 червня 2012 року на суму 13286,02 гривень. До того ж, під час здійснення розрахунків між сторонами, Відповідач помилково сплатив 5334,00 гривень за невірним призначенням платежу, а тому у листі №б/н від 16 жовтня 2012 року (а.с.127) просив Позивача вважати вірною оплату за товар, поставлений за видатковою накладною №МС-0002205 від 14 червня 2012 року.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив претензію №6 від 04 січня 2013 року на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але у якості відповіді отримав 20 грудня 2012 року претензію про відшкодування збитків від 19 грудня 2012 року з боку Відповідача.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, у свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 17880,02 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Також, відповідна сума заборгованості була погоджена сторонами у акті звірки взаєморозрахунків за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року, який було підписано сторонами з обох сторін та скріплено печатками (а.с.170).

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази повного погашення Відповідачем основної заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 17880,02 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо твердження Відповідача про поставку неякісного товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (ч.4 ст.268 ГКУ).

Відповідно до п.2.2. Договору, товар за своєю якістю повинен відповідати усім вимогам, які висуваються відповідними технічними умовами до даної групи товарів. Разом з товаром покупцю мають передаватися документи, які підтверджують його якість і безпеку, а саме, паспорт якості, копія висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, а також інші документи, які передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем надано до суду копії паспорту якості на товар, який було поставлено на адресу Відповідача (а.с.146, 160).

Претензії відносно якості та кількості товару можуть бути пред'явлені на протязі 10 календарних днів з моменту його отримання. За закінченням цього строку, товар вважається прийнятим за відсутністю претензій по кількості та якості (п.2.5 договору).

Отже, посилання Відповідача на те, що після використання частини товару, яка залишилась у процесі виробництва, ним були виявлені недоліки поставленого Позивачем товару, лише після закінчення процесу виготовлення поліетиленової продукції, суд не вбачає даний факт підставою для визнання всього товару неякісним, який було поставлено на підставі видаткової накладної №МС-0002205 від 14 червня 2012 року, оскільки Відповідач мав право повернути його повністю або висунути вимогу щодо його заміни, відповідно до умов спірного договору, але цього не зробив. Іншу частину товару Відповідач використав за призначенням.

Щодо посилань Відповідача на те, що акт звірки взаєморозрахунків за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року, який було підписано сторонами з обох сторін та скріплено печатками, не є доказом у даній справі, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, відповідно до норм чинного законодавства, як слушно зазначає про це Відповідач. Акт звірки бухгалтерії є фінансовим документом, за яким простежується обіг коштів, на відміну від податкових та видаткових накладних на постачання товару.

Але, враховуючи зазначений договором порядок здійснення Відповідачем остаточних розрахунків з Позивачем (не пізніше закінчення строку дії цього договору) та передбачений сторонами обов'язок здійснення звірок взаєморозрахунків, а також з огляду на значну кількість здійснених позивачем поставок, суд визнав наданий Позивачем двосторонній акт звірки взаєморозрахунків, за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року, належним доказом, на підтвердження фактичної поставки Позивачем товару за спірним договором та наявності у Відповідача заборгованості в означеній сумі. Дані, що відображені у відповідному акті, не спростовані Відповідачем жодними доказами.

Суд звертає увагу Відповідача, що останній не позбавлений права заявити збиткі особі, яка підписала цей акт, якщо вищевказаний акт звірки взаєморозрахунків між сторонами містить неправдиву інформацію.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1333,67 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.9.2. спірного договору, за порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в цей період, за кожен день прострочення.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 461,45 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача суми 3% річних, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є не вірним, та не відповідає нормам чинного законодавства, а тому суд, перерахувавши заявлену до стягнення суму, дійшов висновку про стягнення з Відповідача 447,48 гривень 3% річних, в іншій частині заявленої суми слід відмовити.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 548, 546, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232, 268 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Компанія кольорової поліграфії "Україна-Юнь-Чень" (61001, м.Харків, Фрунзенський район, вул.Північна, 4, код ЄДРПОУ 31632557, п/р №26007000215436 в ХФ "Укрексімбанк", МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербіч Сістем" (83007, м.Донецьк, вул.Новоросійська, 9, код ЄДРПОУ 33670861, п/р №26005619942550 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) 17880,02 гривень основної заборгованості, 1333,67 гривень пені, 447,48 гривень 3% річних та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 13,97 гривень 3% річних відмовити.

Повне рішення складено 08 травня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/929/13-г