Рішення

від 25.04.2013 по справі 16/112-10/19     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" квітня 2013 р. Справа № 16/112-10/19

за позовом Приватного акціонерного товариства «Датагруп», м. Київ;

до Приватного акціонерного товариства «Укрдокбуд», м. Бровари;

про стягнення 76264,41 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: Томаш А.В. (довіреність б/н від 01.06.2012 р.);

від відповідача: Ялі О.Ю. (довіреність б/н від 17.09.2012 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Датагруп» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Укрдокбуд» (надалі - відповідач) про стягнення 76264,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 р., не розрахувався за надані позивачем у період з 25.11.2009 р. по 18.04.2010 р. послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 75294 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 845,78 грн. та 3% річних у сумі 123,77 грн.

Ухвалою від 10.09.2010 р. господарський суд Київської області (суддя Христенко О.О.) порушив провадження у справі № 16/112-10 та призначив її розгляд на 05.10.2010 р.

Присутній у судовому засіданні 05.10.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та надав витребувані судом документи.

Представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, в яких позов не визнав та просив призначити у справі судову експертизу телекомунікаційних систем та засобів.

Ухвалою від 05.10.2010 р. суд відклав розгляд справи на 26.10.2010 р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 26.10.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, а також надав витребувані судом документи та пояснення, в яких заперечив проти призначення експертизи.

Представник відповідача подав клопотання про призначення експертизи, в якому навів перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експертів.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 03.11.2010 р.

В судовому засіданні 03.11.2010 р. представник позивача також подав клопотання, в якому навів перелік питань, які, на його думку, необхідно поставити на вирішення експертів.

Ухвалою від 26 жовтян - 03 листопада 2010 р. суд, на підставі ст. 41 ГПК України, призначив у справі технічну судову експертизу телекомунікаційних систем та засобів, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

На підставі розпорядження голови господарського суду Київської області Грєхова А.С. від 09.10.2012 р., ухвалою від 19.10.2012 р. справу № 16/112-10 прийнято до свого провадження суддею Карпечкіним Т.П. та присвоєно їй № 16/112-10/19.

03.01.2013 р. справа № 16/112-10 була повернута з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до господарського суду Київської області за належністю з висновком експертів № 10642/10/1015/12-36 від 28.12.2012 р.

Оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у справі були усунуті, тому суд ухвалою від 21.01.2013 р., на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України, поновив провадження у справі № 16/112-10/19 та призначив її розгляд на 04.02.2013 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 18.02.2013 р.

Ухвалою від 18.02.2013 р. суд відклав розгляд справи на 04.03.2013 р., у зв'язку з неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

04.03.2013 р. представниками сторін були надані додаткові докази по справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 06.03.2013 р.

06.03.2013 р. відповідач подав додаткові пояснення до заперечень на позовну заяву та правоустанавлюючі документи, з яких вбачається, що останній змінив найменування та на день розгляду справи називається - приватним акціонерним товариством «Укрдокбуд».

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 18.03.2013 р.

За результатами розгляду матеріалів справи та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність витребування доказів в Управління Служби безпеки України в м. Києві щодо результатів проведеної перевірки відносно звернення керівництва ЗАТ «Укрдокбуд».

Ухвалою від 18.03.2013 р. суд відклав розгляд справи на 08.04.2013 р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.

Ухвалою від 08.04.2013 р. суд відклав на 25.04.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника позивача.

Присутнім у судовому засіданні 25.04.2013 р. представником позивача позовні вимоги підтримані у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача позов не визнав, з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Телеком», правонаступником прав та обов'язків якого, відповідно до п. 1.4. Статуту, є позивач, (за договором - оператор) та відповідачем (за договором - абонент) було укладено Договір № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг, предметом якого є надання оператором абоненту замовлених останнім послуг та порядок проведення розрахунків за ці послуги. Зміст, характеристики та вартість послуг, що абонент одержує й оплачує відповідно до умов цього договору, зазначені в додатках до договору (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано шість додатків до Договору № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 р.

Так, у Додатку № 1 від 22.09.2008 р. «Замовлення на послугу комутований телефонний зв'язок» до договору, сторони погодили вартість комплексу робіт по підключенню абонента до телекомунікаційної мережі та вартість виділення абонентові прямих міських телефонних номерів в загальному розмірі 8 (вісім) телефонних ліній та 8 (вісім) номерів, яка становить 1208,00 грн.; щомісячну абонентську плату за послуги в загальному розмірі - 606,00 грн.; аванс замовлення послуг - 2020,00 грн.

01.10.2008 р. сторони підписали Додаток № 2 до договору, згідно з яким для абонента (відповідача) були додатково надані 2 (дві) телефонні лінії та 2 (два) номери, з разовим платежем - 302,00 грн., абонентською платою - 101,00 грн. та авансом замовлення - 252,50 грн.

Також, сторони підписали Додатки № 3 та № 4 від 19.01.2009 р. до договору.

За письмовими заявами відповідача з 26.01.2009 р. 4 телефонні лінії (4 номери) та з 06.03.2009 р. 6 ліній (6 номерів), були переведені на обслуговування за технологію SIP, у зв'язку з чим 02.03.2009 р. сторони підписали Додаток № 5, згідно з яким абонентська плата за 10 ліній (10 номерів) встановлювалась у загальному розмірі 1078,00 грн., аванс замовлення послуг - 3465,00 грн.

08.05.2009 р. сторони підписали Додаток № 6 до договору, згідно з яким абоненту були додатково встановлені 4 телефонні лінії (4 номери) з разовим платежем - 1848,00 грн., абонентською платою за додаткові лінії та номери - 308,64 грн. авансом замовлення - 1543,12 грн.

Згідно п. 4.8. договору, абонент оплачує виставлені оператором рахунки протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня їх отримання, але в будь-якому випадку не пізніше 8 (восьмого) числа поточного місяця.

Оскільки в порушення п. 2.2.1. договору відповідач вчасно не оплатив отримані послуги, позивач звернувся до відповідача з претензією від 04.03.2010 р. за № 1339, в якій повідомив останнього, що в разі не сплати заборгованості в сумі 74035,98 грн. до 19 березня 2010 р., договір буде вважатись припиненим з 17 квітня 2010 р.

Пунктом 6.6. договору передбачено, що в будь-який момент дія договору, дія додатку може бути припинена з ініціативи оператора без застосування будь-яких штрафних санкцій до нього у випадках, зокрема: при несплаті абонентом рахунків оператора протягом 30 днів із зазначеного в п. 4.8. договору строку.

Згідно п. 6.9. договору, припинення надання послуг або розірвання договору або додатку до нього не звільняє абонента від сплати щомісячних обов'язкових платежів за повний місяць, в якому надання послуг було припинено або договір чи додаток розірвано.

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору не оплатив надані послуги зв'язку та не сплатив абонентську плату за період з листопада 2009 року по квітень 2010 року, внаслідок чого утворилась заборгованість 75294,86 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг (п. 2.2.1. договору), стало включення позивачем до суми заборгованості вартості телефонних розмов у період з 21.11.2009 р. по 24.11.2009 р., що становить 65566,78 грн., тоді як, за твердженнями відповідача, останній у вказаний період часу телефоном не користувався та вказаний позичем обсяг послуг не отримував.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу.

Ухвалою від 26 жовтян - 03 листопада 2010 р. суд, на підставі ст. 41 ГПК України, призначив у справі технічну судову експертизу телекомунікаційних систем та засобів, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Проте, як вбачається з висновку експертів № 10642/10/1015/12-36 за результатами проведення комісійної експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів у господарській справі № 16/112-10 від 28.12.2012 р., зазначений висновок не дає конкретної відповіді на жодне з поставлених судом питання.

Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З наданих доказів та пояснень сторін, судом встановлено, що надання телекомунікаційних послуг за технологією SIP передбачає персональну мобільність користувачів, тобто послуги зв'язку можуть надавтися у будь-якому місці через мережу Інтернет. Для використання телекомунікаційних послуг абоненту надається унікальний ідентифікатор (логін) та ключ до входу в мережу оператора (пароль), після проходження аутентифікації абоненту можуть надаватись послуги зв'язку незалежно від того, де він знаходиться .

Отже, відповідач фактично міг отримувати послуги телефонного зв'язку із застосуванням технології SIP у будь-якому місці, а не тільки у власному офісі, для отримання послуг телефонного зв'язку необхідно лише підключення кінцевого обладнання через мережу Інтернет до обладнання оператора із обов'язковим введенням реєстраційних даних - логіна та пароля відповідача.

Жодних обмежень стосовно IP-адреси, з якої відповідач може здійснити підключення для отримання послуг, або щодо типу обладнання або програмного забезпечення, умовами договору, укладеного між сторонами, не встановлено. Головна умова отримання відповідачем послуг телефонного зв'язку із застосуванням SIP-протоколу - це відповідність реєстраційних даних (логіна та пароля) відповідача при аутентифікації на сервері.

Як вбачається з умов Договору № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 р. та додатків до нього, останнім не передбачено будь-якого порядку формування, передачі та зберігання логінів та паролів, що використовується для входу в телекомунікаційну мережу для отримання телекомунікаційних послуг за технологією SIP. Також, умовами договору не визначено порядку та осіб, які повинні здійснювати налаштування відповідного обладнання для отримання телекомунікаційних послуг.

Крім того, в положеннях договору відсутні будь-які посилання на заходи безпеки та способи їх застосування позивачем або відповідачем щодо збереження інформації про логін та пароль відповідача при наданні телекомунікаційних послуг та при виконанні робіт з налаштування обладнання, за допомогою якого отримувались ці телекомунікаційні послуги.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статею 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованного органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому, згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбаченою, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у виникненні порушення зобов'язань за Договором № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 р., зокрема: відсутні докази надання позивачем послуг за договором неналежної якості або з порушенням умов договору; відсутні докази несанкціонованого використання невідомою особою телефонних номерів відповідача, а також відсутні докази передачі саме позивачем інформації щодо логів та паролів відповідача, які використовувались для входу в телекомунікаційну мережу для отримання телекомунікаційних послуг за технологією SIP.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів вжиття відповідачем заходів для забезпечення безпеки даних при отриманні телекомунікаційних послуг у період дії договору, зокрема у період часу з 21.11.2009 р. по 24.11.2009 р. за технологією SIP.

Також, не заслуговують на уваги посилання відповідача на обов'язок позивача зупинити надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку, у випадку залишку авансу на особовому рахунку абонента менше 20% встановленого розміру, оскільки з пункту 4.7. договору не вбачається, що сторони визначили обов'язкове зупинення надання послуг оператором, у разі залишку авансу менше 20% встановленого.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача не підтверджуються належними і допустимими доказами та не спростовують позовні вимоги позивача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про телекомунікації», споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, в тому числі своєчасно сплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 75294,86 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 845,78 грн. та 3% річних у сумі 123,77 грн., нарахованих за період з 08.05.2010 р. по 27.05.2010 р.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Сторони передбачили пунктом 5.3. договору, що у випадку прострочення вказаних у договорі термінів здійснення платежів по розрахунках винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 845,78 грн., згідно з розрахунком, доданим позивачем до позовної заяви, який є арифметично вірним, та за період, визначений позивачем на власний розсуд і який відповідає приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним від неустойки способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в сумі 123,77 грн., згідно розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, який є арифметично вірним.

Виходячи з вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укрдокбуд» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, 12; код ЄДРПОУ 32499011) на користь Приватного акціонерного товариства «Датагруп» (03005, м. Київ, вул. Смоленська, 31/33; код ЄДРПОУ 31720260) 75294 (сімдесят п'ять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 86 коп. - боргу, 845 (вісімсот сорок п'ять) грн. 78 коп. - пені, 123 (сто двадцять три) грн. 77 коп. - 3% річних, 762 (сімсот шістдесят дві) грн. 64 коп. - витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 13.05.2013 р.

Суддя Карпечкін Т.П.