Рішення

від 07.05.2013 по справі 918/249/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2013 р. Справа № 918/249/13-г

Суддя Горплюк А.М . розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до відповідача Приватного підприємства "Агрохімкомпанія"

про стягнення в сумі 388 091 грн. 04 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Демчук Ю.М. (довіреність б/н від 20.06.2011р.).

Від відповідача: Олійник Т.А. (довіреність б/н від 26.03.2013р.).

Суть спору: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось в господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Агрохімкомпанія" про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 264 000 грн. 00 коп., 12 514 грн. 01 коп. пені, 88 465 грн. 24 коп. відсотків, 5 120 грн. 51 коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 5 280 грн. 00 коп. штрафу.

Ухвалою суду від 25.02.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справу призначено до слухання в судовому засіданні 12.03.2013р..

Ухвалою суду від 12.03.2013р. розгляд справи відкладено на 26.03.2013р..

25.03.2013р. позивач подав уточнений розрахунок позовних вимог, яким визначив загальну суму заборгованості в сумі 388 091 грн. 04 коп., а саме: заборгованість по кредиту -264 000 грн. 00 коп., заборгованість по процентам - 99 227 грн. 76 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 13 644 грн. 24 коп., пеня за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту - 5 939 грн. 04 коп. та штраф - 5 280 грн. 00 коп..

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З урахуванням положень статті 22 ГПК України суд розцінює уточнений розрахунок позовних вимог як заяву про збільшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

В судовому засіданні 26.03.2013р. оголошувалася перерва на 02.04.2013р..

01.04.2013р. представник відповідача подав клопотання, в якому, в зв'язку з існуванням між сторонами третейської угоди, просить, в порядку пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України, припинити провадження по справі.

Ухвалою суду від 02.04.2013р. розгляд справи відкладено на 19.04.2013р..

19.04.2013р. представник відповідача подав клопотання, в якому в зв'язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи та подати додаткові докази, просив продовжити строк розгляду справи та відкласти розгляд справи на іншу дату.

В судовому засіданні 19.04.2013р. оголошувалася перерва до 26.04.2013р..

Ухвалою суду від 19.04.2013р. строк розгляду справи продовжений на п'ятнадцять днів до 07.05.2013р..

В судовому засіданні 26.04.2013р. оголошувалася перерва на 07.05.2013р..

В судовому засіданні 07.05.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.05.2013р. підтримав раніше подане клопотання про припинення провадження по справі. Щодо даного клопотання суд зазначає на наступне.

Пунктом 5 частини 1 статті 80 ГПК України, передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

При цьому, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004р. № 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004р. № 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно статті 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, вимога відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

На підставі вищевикладеного суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження по справі.

В судовому засіданні 07.05.2013р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог надавши усні пояснення вказуючи, що ПАТ "Дельта Банк" не видавав ПП "Агрохімкомпанія", а ПП "Агрохімкомпанія" відповідно не отримувала від ПАТ "Дельта Банк" кредитних коштів. Крім того, представник відповідача не погоджується з застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви відповідно до статті 75 ГПК України.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.11.2010р. між ПАТ "Дельта Банк" (надалі - кредитор/банк/позивач) та ПП "Агрохімкомпанія" (надалі - позичальник/боржник) було укладено кредитний договір № К-2004103 (надалі - Договір, а.с. 9-13), за яким банк надав боржнику кредит в сумі 264 000 грн. 00 коп., а боржник зобов'язався в порядку, передбаченому Договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 19% (дев'ятнадцять процентів) річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості 03.11.2013р. включно, на умовах визначених Договором (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що видача кредиту на цілі, визначені п. 1.2. Договору, проводиться шляхом перерахування позичкових коштів з позичкового рахунку в АТ "Дельта Банк" на поточний рахунок позичальника в гривні, відкритий в АТ "Дельта Банк", МФО 380236, згідно письмових заяв постачальника після перевірки кредитором легітимності отриманих від позичальника документів, встановлення відсутності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальнику кредит своєчасно не буде повернений.

Згідно пункту 2.2. та 2.3. Договору, моментом (днем) надання кредиту вважається день надання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту вважається зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, процентів, комісій та можливих штрафних санкцій, визначених цим Договором, якщо інше не випливає з умов цього Договору.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів по Договору в сумі 264 000 грн. 00 коп. підтверджується письмовою заявою відповідача від 03.11.2010р. та меморіальним ордером № 29206504 від 03.11.2010р. (а.с. 8, 31).

Пунктом 1.1.4. Договору визначено, що повернення кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами до десятого числа кожного місяця, в сумі 7 334 грн. 00 коп., починаючи з грудня 2010 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 03.11.2013р. (включно) на умовах, визначених цим Договором. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в порушення умов Договору не виконував взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно графіка визначеного пунктом 1.1.4. Договору, що призвело до виникнення заборгованості за кредитом в розмірі 205 352 грн. 00 коп. (виписка по руху коштів по рахунку з 03.11.2010р. по 29.04.2013р., а.с. 90-95).

Пунктом 1.1.1. Договору визначено, що надання кредиту здійснюється на умовах визначених цим Договором зі сплатою 19 % (дев'ятнадцяти процентів) річних.

Відповідно до п. 1.1.2. Договору кредиту у випадку невиконання Позичальником зобов'язань, передбачених п. 3.3.12. цього Договору, плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 24% (двадцять чотири проценти) річних починаючи з дня невиконання зазначеного зобов'язання. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього Договору.

Згідно пункту 3.3.3. Договору позичальник зобов'язаний дотримуватися положень цього Договору та договорів, які зазначені в пункті 1.3. цього Договору.

Відповідно до п. 3.3.4. Договору позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за його використання в порядку, визначеному цим Договором.

Позивачем нараховано відповідачу проценти в розмірі 147 348 грн. 13 коп.: за період з 03.11.2010р. по 30.11.2010р. виходячи з процентної ставки - 19% річних (п. 1.1.1. Договору), та за період з 03.02.2011р. по 19.03.2013р. виходячи з процентної ставки - 24 % річних (п. 1.1.2. Договору) (розрахунок а.с. 30).

Відповідач, в свою чергу, частково сплатив нараховані проценти в розмірі 48 120 грн. 37 коп., що підтверджується випискою по руху коштів по рахунку з 03.11.2010р. по 29.04.2013р. (а.с. 90-95).

Таким чином, позивач визначив заборгованість відповідача по процентам, за мінусом здійснених оплат, в сумі 99 227 грн. 76 коп..

Пунктом 4.1. Договору визначено, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим Договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

На підставі пункту 4.1. Договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 18.09.2012р. по 19.03.2013р. в розмірі 13 644 грн. 24 коп. та пеню за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту за період з 18.09.2012р. по 19.03.2013р. в розмірі 5 939 грн. 04 коп. (розрахунок а.с. 30).

Відповідно до пункту 4.2. договору, у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3. цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1% (один) відсоток від суми кредиту, визначеного п. 1.1. Договору, за кожний випадок.

На підставі пункту 4.2. за порушення пунктів 3.3.4. та 3.3.5. Договору позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 5 280 грн. 00 коп. (розрахунок а.с. 30).

У відповідності до пункту 3.3.5. Договору, позичальник зобов'язаний повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені цим Договором.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважаться повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів.

Суд не погоджується з вимогами позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 264 000 грн. 00 коп., оскільки відповідно до пункту 1.1.4. Договору визначено, що повернення кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами до десятого числа кожного місяця, в сумі 7 334 грн. 00 коп., починаючи з грудня 2010 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 03.11.2013р. (включно) на умовах, визначених цим Договором. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Отже пунктом 1.1.4. Договору визначено, що кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом визначено 03.11.2013р. (включно), а згідно графіку заборгованість відповідача по кредиту станом на 25.03.2013р. (дата уточнення позивачем вимог щодо суми заборгованості) становить 205 352 грн. 00 коп., що підтверджується безпосередньо доказами поданими позивачем, а саме: уточненим розрахунком позовних вимог та випискою по руху коштів по рахунку з 03.11.2010р. по 29.04.2013р. (а.с. 30, 90-95), хоча позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача всієї суми виданих кредитних коштів.

Вимоги щодо дострокового повернення суми кредиту позивачем не ставилося, про що представником позивача було зазначено в судовому засіданні 07.05.2013р..

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 205 352 грн. 00 коп., як такі, що обґрунтовані та стверджується матеріалами справи.

Суд не погоджується з розміром вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в сумі 99 227 грн. 76 коп. з огляду на наступне.

Пунктом 1.1.1. Договору визначено, що надання кредиту здійснюється на умовах визначених цим Договором зі сплатою 19 % (дев'ятнадцяти процентів) річних.

Відповідно до п. 1.1.2. Договору кредиту у випадку невиконання Позичальником зобов'язань, передбачених п. 3.3.12. цього Договору, плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 24% (двадцять чотири проценти) річних починаючи з дня невиконання зазначеного зобов'язання. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього Договору.

Згідно пункту 3.3.12. Договору, позичальник зобов'язується виконувати наступні зобов'язання в десятиденний строк зі дня укладення договорів застави (іпотеки) укласти в акредитованій банком страховій компанії договір страхування заставного майна, зазначеного у п. 1.3. цього Договору.

Позивачем нараховано відповідачу проценти в розмірі 147 348 грн. 13 коп.: за період з 03.11.2010р. по 30.11.2010р. виходячи з процентної ставки - 19% річних (п. 1.1.1. Договору), та за період з 03.02.2011р. по 19.03.2013р. виходячи з процентної ставки - 24 % річних (п. 1.1.2. Договору) (розрахунок а.с. 30).

З письмових пояснень позивача (а.с. 89), вбачається, що підвищену проценту ставку в розмірі 24 % річних застосовано банком за порушення пункту 3.3.14.3. Договору, який передбачає обов'язок позичальника в строк до 03.02.2011р. перевести 100% (сто відсотків) оборотів по поточним рахункам в Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", а не пункту 3.3.12. Договору, як це визначено умовами Договору.

З вищевикладеного вбачається, що позивачем за період з 03.02.2011р. по 19.03.2013р. безпідставно застосовано підвищену відсоткову ставку в розмірі 24 % річних, а за вказаний період позивачем мала бути застосована відсоткова ставка в розмірі 19 % річних.

Таким чином, сума відсотків розрахованих виходячи з відсоткової ставник 19 % річних нарахованих за період з 03.11.2010р. по 19.03.2013р. має становити 119 284 грн. 71 коп., а відтак, враховуючи часткові сплати відповідачем нарахованих процентів в розмірі 48 120 грн. 37 коп., задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками по кредиту в сумі 71 164 грн. 34 коп..

Суд погоджується з вірністю зробленого позивачем розрахунку штрафу в розмірі 5 280 грн. 00 коп., однак не погоджується з вірністю зробленого позивачем розрахунку пені в частині визначення сум.

Позивачем нараховано відповідачу пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 18.09.2012р. по 19.03.2013р. в розмірі 13 644 грн. 24 коп. та пеню за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту за період з 18.09.2012р. по 19.03.2013р. в розмірі 5 939 грн. 04 коп. (розрахунок а.с. 30).

Згідно розрахунку зробленого судом розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту становить 13 611 грн. 90 коп., розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту, з урахуванням суми відсотків нарахованих виходячи з відсоткової ставки 19 % річних, становить 4 263 грн. 60 коп..

Відтак, на підставі вищевикладеного вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 299 671 грн. 84 коп., з яких заборгованість по кредиту - 205 352 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам за кредитом - 71 164 грн. 34 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 13 611 грн. 90 коп., пеня за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту - 4 263 грн. 60 коп. та штраф - 5 280 грн. 00 коп., як такі, що обґрунтовані та підтверджуються матеріалами справи. В задоволені решти позовних вимог слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

25.03.2013р. позивач подав уточнений розрахунок позовних вимог, що фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Вказаним розрахунком позивач визначив загальну суму заборгованості в розмірі 388 091 грн. 04 коп., однак не надав суду доказів доплати судового збору в порядку та розмірі визначеному Законом України "Про судовий збір".

У відповідності до пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012р. № 5515/VI визначено розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2013 року - 1 147 грн. 00 коп..

З урахуванням положень Закону України "Про судовий збір" позивач мав сплатити судовий збір з розрахунку ціни позову 388 091 грн. 04 коп. в розмірі 7 761 грн. 82 коп.. В матеріалах справи міститься платіжне доручення № 3862506 від 25.01.2013р. (а.с. 7), яким позивачем при подачі позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 7 507 грн. 60 коп., а відтак позивач при збільшені позовних вимог мав доплати 254 грн. 22 коп. судового збору.

Пунктом 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

На підставі вищевикладеного суд стягує з позивача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 254 грн. 22 коп..

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволено вимоги позивача на загальну суму 299 671 грн. 84 коп., що в процентному співвідношенні до суми позовних вимог (388 091 грн. 04 коп.) становить 77,22%, а відтак на підставі частини 1 статті 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 060 грн. 93 коп. (7 761 грн. 82 коп. х 77,22% = 5 993 грн. 68 коп.).

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агрохімкомпанія" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 9, код ЄДРПОУ 32171399) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 39, код ЄДРПОУ 34047020) - 205 352 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 71 164 грн. 34 коп. заборгованості по відсоткам за кредитом, 13 611 грн. 90 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 4 263 грн. 60 коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту, 5 280 грн. 00 коп. штрафу та 5 993 грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 39, код ЄДРПОУ 34047020) в доход Державного бюджету України 254 грн. 22 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення підписане суддею "13" травня 2013р..

Суддя Горплюк А.М.