Постанова

від 26.04.2013 по справі 811/864/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 року Справа № 811/864/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого - судді Хилько Л.І.,

при секретарі судового засідання - Дегтярьові Д.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Корякіна Д.В.,

представника відповідача - Долуман А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" до Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" (далі-позивач, ТОВ"Долинські об'єднані мережі") звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі-відповідач, Долинська МДПІ Кіровоградської області ДПС) про скасування податкових повідомлень рішень: форми «Р» №0000211500 від 26.02.2013року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 146568 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 73248,00 грн. та форми «Р» №0000221500 від 26.02.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 521635,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 49903,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при формуванні, у відповідні податкові періоди, суми валових витрат та суми податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілтеріс" (ТОВ"Ілтеріс"), позивачем не були порушені вимоги закону, господарські операції носили реальний характер, послуги та товари придбавалися з метою їх використання в господарській діяльності позивача. Також, позивач посилається на те, що діяльність ТОВ "Ілтеріс" не мала фіктивного характеру, позивач не повинен нести відповідальності за недотримання вимог закону своїм контрагентом. Відповідно, позивач зазначає про те, що ним не порушувалися вимоги п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198-3 ст.198 Податкового кодексу України. Крім того, на думку позивача, працівниками відповідача порушено порядок проведення документальних позапланових перевірок передбачений п.78.2 ст.78 Податкового кодексу України, перевищення своїх повноважень стосовно визнання нікчемними господарських операцій, які здійснювались в ланцюгу проведення господарської операції та здійснення контролю за дотриманням позивачем вимог цивільного законодавства.

Також, вважає позивач, матеріалами Акту перевірки відповідача не встановлено відсутності фактів не надання послуг від ТОВ «Ілтеріс» до ТОВ"Долинські об'єднані мережі" за договорами, а чинним законодавством України не передбачено автоматичне визнання останньої в ланцюгу угоди недійсною/нікчемною тільки на підставі того, що попередні угоди мають нібито ознаки нікчемності.

Позивач зазначає, що всі первинні документи між ТОВ «Ілтеріс» та ТОВ"Долинські об'єднані мережі" за договорами відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, до первинних документів, а саме, передбаченим ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку». затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.Також, податкові накладні від ТОВ «Ілтеріс» включають усі необхідні реквізити, видані на підтвердження реальних господарських операцій. Позивач вважає, що висновки відповідача є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам щодо здійснення господарських операцій

Тому, вважає позивач, винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є таким, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю та просив його задовольнити.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи заперечення тим, що діяльність контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілтеріс" носила фіктивний характер, укладені угоди є нікчемними, первинні бухгалтерські документи оформлені з порушенням вимог закону, отже, позивач не мав права відносити до складу валових витрат та податкового кредиту вартість підрядних послуг та товару, отриманих позивачем від ТОВ "Ілтеріс»".

Відповідач зазначив, що перевірка господарських операцій позивача та ТОВ «Ілтеріс» проводилась у відповідності до ст.ст. 20,73 Податкового кодексу України за запитом відповідача від 21.01.2013 року про надання інформації та її реального підтвердження у зв'язку з встановленням сумнівності у факті здійснення та результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «Ілтеріс» №279/10/1520. Згідно до повідомлення Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 06.02.2012 року проведення перевірки ТОВ «Ілтеріс» є неможливим.

Відповідач пояснив, що відповідно до п.78.1.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка може проводитись за наслідком перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливе порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Аналізом направлених на адресу Долинської МДП1 Кіровоградської області документів, було підтверджено сумніви працівників податкового органу стосовно здійснення господарської операції в результаті чого, для всебічного з'ясування обставин був виданий наказ відповідача №50 від 23.01.2013 року про проведення перевірки з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ілтеріс» (ЄДРПОУ 37148736).

Під час проведення перевірки було встановлено порушення, пов'язані з тим, що накладні виписані 27.12.2010року мають менший порядковий номер ніж ті, що виписані 02.12.10року та 20.12.10року, що свідчить що вони виписані не під час здійснення господарської операції. Відповідно до п.2.5 укладених договорів від 01.12.10року, 03.12.10року, 07.12.10року та 20.12.10року приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6, затвердженою Постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1995 року та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю №П-7 затвердженою Постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1996 року. Вимоги вказаних Інструкцій позивачем та його контрагентом не виконувались.

Також відповідач зазначив, що позивачем не надано для огляду документи, які б підтверджували зміну в матеріальному становищі підприємства та фактичного використання даного товару для власних потреб підприємства.Позивачем було придбано, відповідно до договору від 20.12.12року №20-12/10 реагенти СВОД-КУ, РВТ на які не надано жодного документа якості та сертифікату відповідності, хоча даний товар виготовляється та поставляється по ТУ 24.6-30421760-007: 2005.

Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю із зазначених вище підстав.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав викладене у запереченні та просив у задоволенні позову відмовити.

Представником відповідача у судовому засіданні 26.04.2013 року заявлено письмове клопотання щодо подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження, яке підтримано представником позхивача(а.с.5,т.2).

Згідно ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищевказане, адміністративний суд прийшов до висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними доказами.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, адміністративний суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно п. 1 ч 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Враховуючи п. 1 ч.І ст. З КАС України спір, який виник між сторонами є публічно-правовим і тому підлягає розгляду у адміністративному суді.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" є юридичною особою, та зареєстроване 24.05.2007року Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області (а.с.9).

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача, на підставі наказу Долинської МДПІ №50 від 23.01.2013 р., пп.20.1.4 п.20.і. ст.20, пп.75-1-2. п.75-1- ст.75, пп.78.1.1. та 78.1.4. п.78.1. ст.78, п.79-2 ст.79 Податкового Кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за грудень 2010 р. в частині взаємовідносин з ТОВ «Ілтеріс» (код ЄДРПОУ 37148736) (а.с.176,т.1).

Долинська міжрайонна Державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби є юридичною особою, внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осі-підприємців за № 1 424 145 0000 000630 (а.с.177,т.1).

За наслідками перевірки був складений акт №93/2210/35182733 від 07.02.2013 року (надалі -«Акт»), в якому зроблено висновки, що позивачем порушено: 1) ч.1 ст.203, 207, 208, 215, 216, 228, 629, 655, 656, 658, 662 ЦКУ в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦКУ) по правочинах здійснених Товариством з постачальником «Ілтеріс» на загальну суму 3129809,16 грн. в т.ч. ПДВ 521634,86 грн.; 2)п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 521634,86 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі 80025,80 грн., січень 2011 року у сумі 78283,33 грн.., лютий 2011 рокуу сумі 151986,73 гр., березень 2011 року у сумі 134300,00 грн., квітень 2011 року у сумі 39661,13 грн., травень 2011 року у сумі 17600,00 грн., липень 2011 р. у сумі 19777,87 грн.; 3) п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заниження податку на прибуток у сумі - 146567,50 грн., в т. числі за 4 квартал: -146567,50 грн.(а.с.12-46,т.1).

На підставі названого Акту перевірки Долинською МДПІ прийнято податкове податкове рішення повідомлення форми «Р» №0000211500 від 26.02.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 146568 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 73248,00 грн. та податкове повідомлення-рішення за формою «Р» №0000221500 від 26.02.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 521635.00 грн. та штрафні санкції у розмірі 49903,00грн.(а.с.10,11,т.1).

В процедурі адміністративного оскарження вказані рішення не оскаржувались.

Згідно частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 р. № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням форми «Р» №0000211500 та№0000221500 від 26.02.2013 року, адміністративний суд виходить із наступних фактичних обставин.

Відповідно зазначених податкових повідомлень-рішень, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1 п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

В Акті перевірки зазначено, що в ході проведення планової виїзної документальної перевірки -акт від 10.01.2012 №12/2310/35182733 - було встановлено, що одним із постачальників ТОВ"Долинські об'єднані мережі" є ТОВ «Ілтеріс» код ЄДРПОУ 37148736.

Згідно автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та додатками №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", реєстрів отриманих (виданих) податкових накладних», встановлено відображення в податковому обліку, а саме віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2010року -липень 2011 року операцій з придбання у ТОВ «Ілтеріс» код ЄДРПОУ 37148736 на загальну суму 3129809 грн. в т.ч. ПДВ 521634,86 грн., додатку №7.1 акту планової виїзної перевірки від 10.01.2012 року №12/2310/35182733 до складу, валових витрат віднесено затрати по придбанню у сумі 586270,10грн.

Відповідно Акту, Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська в ході проведення перевірки встановлено відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Ілтеріс» та, у зв'язку з цим, відсутні будь-які первинні бухгалтерські документи. Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська також проведено перевірку ТОВ «Літіс Груп», код ЄДРПОУ 37276346, контрагента ТОВ «Ілтеріс» та не встановлено факту передачі товару від покупця до продавця. Тому податковий орган прийшов до висновку про те, що договори поставки по операціям з продажу, укладеним між ТОВ «Ілтеріс» та ТОВ «Літіс Груп», не спричиняють реального настання правових наслідків. і, відповідно, відповідач прийшов до висновку про нікчемність правочинів між ТОВ"Долинські об'єднані мережі" та ТОВ «Ілтеріс», як таких що порушують публічний порядок визначений ст. 228 ЦК України.

Проте, суд не погоджується з такими висновками відповідача, оскільки в акті перевірки не зазначено жодного доказу порушення вимог податкового законодавства саме позивачем по справі, що в свою чергу позбавило останнього на податковий кредит з ПДВ. Висновки акту про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з ПДВ ґрунтуються не на дослідженні в ході перевірки первинних документів по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Ілтеріс» , а на акті перевірки про відсутність підприємства за місцезнаходженням та взаємовідносинам ТОВ «Ілтеріс» з по ланцюгу постачання з ТОВ «Літіс Груп».

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: 1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; 2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 1) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 2) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Ілтеріс» не відбулись, а укладені договори є нікчемними.

Згідно до ч.2, 3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Складений відповідачем акт не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Посилання відповідача на ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним у 2010 році правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ТОВ «Ілтеріс» були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вб'ється із аналізу вказаних документів контрагент позивача- Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс» на час проведення господарських операції станом на грудень 2010 року не ліквідовано, діяльність його не припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключено, щодо підприємства не порушено справу про банкрутство, підприємство є платником ПДВ, статус відомостей про юридичну особу підтверджений (а.с.63-65,т.1).

Відповідачем не надано доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Ілтеріс».

Доказами, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ілтеріс», а також факт використання придбаних позивачем товарів у межах власної господарської діяльності є: видаткові накладні (а.с.110-122, т.1), акти списання сировини, матеріалів за грудень 2010 року (а.с.123-126,т.1), податкові накладні (а.с.127-139,т.1), платіжні доручення (а.с.140-161,т.1), договори купівлі- продажу товарів (а.с. 152-162,т.1).

Вказані документи мають усі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». ,Як під час проведення перевірки так і при розгляді справи судом відповідач не спростував висновку позивача про відповідність вказаних документів вимогам по їх оформленню.

Проаналізувавши доводи відповідача в частині того, що господарські операції позивач здійснював з фіктивним підприємством, суд не погоджується з таким висновком враховуючи наступне.

Як вбачається із акта перевірки № 93/2210/35182733 від 07.02.2013 року (сторінка 20-23, а.с.30-33,т.1), відповідач ототожнюючи господарську діяльність ТОВ «Ілтеріс» з діями по наданню податкової вигоди третім особам, вважає проведення господарських операцій з ТОВ «Долинські об'єднані мережі» фіктивним в силу вимог статті 234 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.

Відповідачем не надано в матеріали справи рішення суду, яке набрало чинності, про визнання недійсними договорів про проведення господарських операцій або статутів підприємств, які брали участь у цих господарських операціях. Отже, такий висновок відповідача є передчасним. Такий висновок працівників відповідача, на думку суду, не відповідає ні вимогам національного законодавства України, ні практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Висновки перевіряючи осіб, що викладені в акті перевірки, не враховують приписи ст. 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стверджуючи про недійсність (нікчемність) договорів податковий орган таким чином підмінює собою судову гілку влади та втручається в здійснення судочинства в Україні, порушуючи тим самим норми статей 6, 19 Конституцією України та статті 21 Податкового кодексу України.

Натомість, суд критично відноситься до наданого відповідачем в якості доказу правомірності дій по проведенню перевірки на підприємстві позивача, лист начальника ВВБ при ДПС у Кіровоградській області УВБ ДПС України №32/08-011-17 від 23.01.2013 року, яким зобов'язано керівника відповідача провести спірну перевірку під контролем служби внутрішньої безпеки. (а.с.174,т.1). Причому, у вказаному завданні доручалось проведення перевірки як відносно господарських операцій з ТОВ «Ілтеріс» так і з ТОВ «Арніка Трейд». Підстави для такого доручення вказані поверхневі про те, що ВВБ при ДПС володіє інформацією про можливе ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Долинські об'єднані мережі». Судом також не приймається в якості доказу посилання відповідача на наявність в діях позивача та його контрагента порушень п. 2.5 укладених договорів від 01.12.10р, 03.12.10р, 07.12.10р та 20.12.10 р. щодо приймання товару за кількістю та якістю відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю №П-6 затверджена Постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1995 року та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю №П-7 затверджена Постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1996 року, оскільки вказані нормативні акти взагалі регулюють інші правовідносини ніж податкові спори, а відступлення від виконання від приписів укладеного господарського договору за волевиявленням сторін не є порушенням податкового і взагалі будь- якого законодавства. Контроль за наявністю сертифікатів відповідності на придбані відповідно до договору від 20.12.12р №20-12/10 реагенти СВОД-КУ, РВТ також перебуває за межами повноважень податкової служби.

Крім того, посилання перевіряючи на те, що про фіктивність господарських операцій та складання податкових накладних не під час проведення господарських операцій засвідчує порушення нумерації податкових накладних. Судом розцінюється як безпідставне враховуючи наступне. Працівники відповідача посилаються на вимоги до первинних документів, які встановлені ч.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Проте, вказані положення даного Закону містять загальний характер і відповідачем не наведено нормативно-правовий акт, який встановлював би вимоги саме до податкових накладних, які б у даному випадку були порушені з огляду на не зазначення у деяких накладних номера по порядку видачі.

Крім того, висновки перевіряючих грунтуються на доводах, які свідчать про винні дії контрагентів позивача (недекларування податкових зобов'язань з ПДВ, відсутність за місцезнаходженням, відсутністю трудових ресурсів, складських приміщень, основних фондів, у тому числі і транспортних засобів для перевезення, які необхідні для виконання договорів тощо), а не самого позивача.

При цьому, жодною нормою законодавства України не передбачалось обов'язку платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

За приписами ст.. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог чи заперечень. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Згідно до ст..67 КАС України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Крім того, відповідачем не доведено суду, що ТОВ «Ілтеріс» було створено з відома або за участю позивача,з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Визначальним в акті від 07.02.2013 року перевіряючі вважають фіктивність ТОВ «Ілтеріс», тому викладені в акті висновки суд не може взяти за основу для прийняття судового рішення з підстав, на які суд посилається раніше щодо наявності доказів фіктивності вказаного підприємства.

З пояснень представників відповідача, кримінальна справа щодо винних осіб або по факту створення фіктивного підприємства в даному випадку не порушувалась . Отже, доказу створення підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, яким може бути тільки вирок суду, що набрав законної сили, відповідачем не надано. За приписами ст.. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок чи постанову суду, лише в питаннях чимало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з установлених судом обставин справи, включені позивачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджені податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону. В спірний період позивач у встановлені строки подавав відповідачу декларації з податку на додану вартість з реєстром податкових накладних, які приймались відповідачем без будь- яких заперечень чи зауважень (а.с. 69-109,т.1).

Як зазначено в акті перевірки, позивачем порушено: п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заниження податку на прибуток у сумі - 146567,50 грн., в т. числі за 4 квартал: -146567,50 грн.(а.с.12-46,т.1).

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вже зазначалось судом в дослідницькій частині по податку на додану вартість, висновки відповідача про нікчемності правочинів, укладених позивачем та ТОВ «Ілтеріс», є необґрунтованими та такими, що зроблені з перевищенням податковою службою повноважень, встановлених чинним законодавством.

Згідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судом в ході дослідження питання про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, останній правомірно відніс сплачені ТОВ «Ілтеріс» суми до податкового кредиту, відповідно до належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену суму ПДВ до податкового кредиту, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, свідчили про їх фіктивний характер. Відтак факт наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності ТОВ «Ілтеріс» за даних обставин не впливає на правильність формування позивачем спірного податкового кредиту.

З огляду ж на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 року у справі К-23404/07, від 28.10.2010 року у справі К-19470/07 та від 08.07.2010 року у справі № КА-23280/07.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт придбання позивачем товару у ТОВ «Ілтеріс». Натомість, відповідачем не приведено будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій позивачем, добросовісність позивача, як платника податків, а також доказів, які б свідчили про фіктивність господарських операцій зі сторони позивача.

Відповідач не надав суду безспірних доказів про наявність в діях позивача порушень Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс», не порушувалися вимоги п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України.

Так як, судове рішення ухвалене на користь позивача, що не є суб'єктом владних повноважень, у відповідності до частини 1 статті 94 КАС України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 2294 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 17, 69-71, 86, 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби форми «Р» №0000211500 від 26.02.2013року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 146568 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 73248,00 грн.

3.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби форми «Р» №0000221500 від 26.02.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання на суму 521635,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 49903,00 грн.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі"з Державного бюджету України судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 2294 грн. шляхом їх безспірного списання із рахунка Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько