Постанова

від 13.05.2013 по справі 910/26175

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2013 р. Справа№ 910/26175

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Герасинко А.С., довіреність б/н від 24.04.2013;

відповідача: Трещов А.О., довіреність б/н від 28.01.2013;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013

у справі № 910/26175 (суддя: Самсін Р.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспедиція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоекспедиція» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 910/26175 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоекспедиція" 7575 грн. основного боргу, 220, 42 грн. пені, 44, 08 грн. 3% річних, 1593, 40 грн. судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоекспедиція» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 910/26175 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 № 910/26175 у справі № 910/26175 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 прийнято до розгляду справу № 910/26175. Розгляд апеляційної скарги призначений на 13.05.2013 об 11:00.

13.05.2013 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

13.05.2013 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 910/26175 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

14.02.2012 між ТОВ "Автоекспедиція" (експедитор) та ТОВ "Дієса" (замовник) укладено договір № 140212 (надалі - договір).

Відповідно до умов договору експедитор (позивач у справі) зобов'язувався організовувати перевезення вантажів автомобільним транспортом та надати замовнику інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу, а замовник (відповідач у справі) зобов'язувався здійснювати оплату послуг експедитора в порядку та розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання вищезазначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується, що на виконання умов договору позивач надавав послуги відповідачу.

В свою чергу відповідач частково оплачував позивачу надані послуги, що підтверджується банківською випискою позивача.

Отже, підставою для звернення позивача з даним позовом стало те, що на його думку в порушення умов договору відповідач в повному обсязі не розрахувався з ним за виконану роботу, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 7575,00 грн.

На підтвердження виконання перевезення згідно заявок PL-007393 від 17.09.2012р., № KIR007400 від 24.09.2012р. до справи представлено товарно-транспортні накладні CMR № 809822 (перевезення автомобілем ВК 4950 АІ/ ВК 3806 ХХ) та № 778 (перевезення автомобілем АО 9906 АХ\ АО 5987 ХХ), при виконанні договору позивачем виписано податкові накладні № 315 від 25.09.2012р. (щодо простою автомобіля в частині сплати 800 грн.), № 316 від 29.09.2012р. (на суму перевезення 6775 грн.), складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЕ-01204п, № АЕ-0001295.

Проте, заперечуючи проти позову, скаржник зазначив, що дійсно у відповідача перед позивачем існує заборгованість в розмірі 7575,00 грн., але між сторонами не врегульовано питання щодо відшкодування збитків за втрату вантажу при перевезенні, що проводилось в межах договору, але згідно заявки ТВ-009469 від 12.10.2012р.

В зв'язку з зазначеним відповідач на адресу позивача направив заяву про залік однорідних вимог (вих. № 199 від 04.02.2013р.) з посиланням на положення договору (п. 6.5).

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачем направлено позивачу заяву про залік однорідних вимог 04.02.2013р., тобто на момент коли сума боргу була оспорюваною (спір щодо стягнення коштів знаходився на розгляді в суді).

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що" за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду" (постанова Вищого господарського суду України від 22.07.2004 р. N 15-03/186).

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Таким чином, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також зарахування можливе у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

За загальним правилом, збитки та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатися однорідними вимогами у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що питання щодо відшкодування позивачем збитків за втрату вантажу при здійсненні організації перевезення згідно заявки ТВ-009469 від 12.10.2012р., визначення суми збитків та наявності обов'язку позивача здійснити відшкодування, не є предметом даного спору, відповідно, не можуть вирішуватись в межах заявленого позову поданого позивачем, а відповідач не позбавлений права на врегулювання відповідного спору з позивачем, в тому числі в судовому порядку.

В той же час і позовні вимоги позивача є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Пунктами 4.3, 4.4. договору встановлено, що вартість кожного окремого перевезення (групи однотипних перевезень) узгоджується перед кожним перевезенням (групою перевезень) і відображається у відповідній заявці на перевезення, підписаній обома сторонами; експедитор в строк до 5 числа місяця, наступного за звітним, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), документи, передбачені п. 3.2.13 договору, рахунок-фактуру на оплату послуг, який замовник зобов'язується оплатити протягом 10 календарних днів з моменту його отримання; підставою для оплати рахунку-фактури являється надання експедитором замовнику документів, передбачених п. 3.2.13 договору, і підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Таким чином, підставою для проведення розрахунків в першу чергу є підписаний акт приймання-передачі наданих послуг.

Однак, з матеріалів справи вбачається та підтверджується представниками сторін, що жодний акт приймання-передачі наданих послуг відповідачем не підписаний.

До того ж, позивачем в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України не надано ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували, що позивачем в строк до 5 числа місяця, наступного за звітним, надав відповідачу акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), документи, передбачені п. 3.2.13 договору, рахунок-фактуру на оплату послуг, який відповідач зобов'язується оплатити протягом 10 календарних днів з моменту його отримання.

З огляду на викладене вище, оскільки акти приймання-передачі наданих послуг відповідачем не підписані і строк оплати на дату подання позову не наступив, то у відповідача відсутній обов'язок сплатити за отримані послуги.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи не вбачається у чому саме полягає порушення прав та інтересів позивача на день подання позовної заяви.

Отже, факт виконання позивачем зобов'язань по договору на суму 7575,00 грн. та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином не доведений, документально не підтверджений, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу 7575,00 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що помилково були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та 3% річних.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних також не підлягають задоволенню, так-як вони не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком стягнення основного боргу, а тому, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені.

В зв'язку з зазначеним вище, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 910/26175 прийняте з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню, з відмовою у позові.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 910/26175 скасувати, а в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Автоекспедиція» відмовити.

3. Матеріали справи № 910/26175 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.