Постанова

від 02.04.2013 по справі 814/733/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

02 квітня 2013 року Справа № 814/733/13-а

м. Миколаїв

16:19

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Котенкової Л.В.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Сенік С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 до відповідача:Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54052 про:визнання протиправним призначення і проведення невиїзної перевірки; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.01.2013 № 0000101720; визнання дій відповідача протиправними, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по призначенню і проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000101720, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 25.01.2013, про збільшення суми грошового зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з податку на додану вартість на 39441,66 грн.

4. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по визнанню нікчемними правочинів фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з ТОВ «Трансюг-НК», ТОВ «Нові напої», ТОВ «Новий континент».

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати в сумі 428,83 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2013 року Справа № 814/733/13-а

м. Миколаїв

16:19

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Котенкової Л.В.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Сенік С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 до відповідача:Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Артема, 1 А, м. Миколаїв, 54052 про:визнання протиправним призначення і проведення невиїзної перевірки; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.01.2013 № 0000101720; визнання дій відповідача протиправними, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

1. Визнати протиправним призначення і проведення Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 25.01.2013 № 0000101720.

3. Визнати протиправними дії ДПІ по визнанню нікчемними правочинів позивача з ТОВ «Трансюг-НК», ТОВ «Нові напої», ТОВ «Новий континент».

В обґрунтування вимог позивач вказав, що у відповідача не було законних підстав для перевірки, тому складений за її результатами акт не є доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства; факт недотримання позивачем положень Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168) відповідачем не доведений; ДПІ не мала права в акті перевірки позивача робити висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів.

Відповідач у письмових запереченнях проти адміністративного позову (т. с. 1, ар. 66-68, т. с. 2, ар. 194-195) зазначив, що перевірку позивача було здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України; порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість доведені належним чином; наявна у ДПІ податкова інформація дозволила дійти висновку про те, що укладені позивачем правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 вимоги позову підтримав, представник ДПІ просила у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 02.04.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

В період з 03.01.2013 по 10.01.2013 ДПІ здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість щодо взаємовідносин з платником податків ТОВ «Трансюг-НК» (код за ЄДРПОУ 36433918) за період квітень 2010 року, результати якої оформила актом від 17.01.2013 № 15/17-20/НОМЕР_2 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 15-38).

Підставою для перевірки в Акті вказаний підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Як встановлено цією нормою, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності (у сукупності) таких умов:

1. Наявність інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

2. Наявність обов'язкового письмового запиту органу державної податкової служби.

3. Невиконання платником податків обов'язкового письмового запиту органу державної податкової служби.

Виданню наказу від 03.01.2013 № 1 про перевірку (т. с. 1, ар. 44-45) передувало направлення відповідачем на адресу позивача листа від 04.12.2012 № 9945/17-108 (т. с. 1, ар. 39-40). У цьому листі відповідач, посилаючись на підпункт 20.1.1 і підпункт 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, запросив позивача прибути для надання пояснень та їх документального підтвердження з приводу встановлення причин розбіжностей даних за податковим кредитом з ПДВ з контрагентами ОСОБА_3 (в тому числі з ТОВ «Трансюг-НК»). В чому полягали розбіжності, відповідач не зазначив.

Відповідно до підпункту 20.1.1 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошуються платник податків. Дата, на яку запрошувався позивач, у листі не вказана.

Підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надано право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою, та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків.

Як зазначено у підпункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Підстав для надіслання запиту (з перелічених вище) ДПІ не вказала. Отже, статусу обов'язкового запиту лист відповідача від 04.12.2012 № 9945/17-108 не набув, що, відповідно, свідчить про звільнення позивача від обов'язку надання відповіді на нього.

Як вказано вище, обов'язковою умовою для здійснення документальної позапланової перевірки є встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, при чому такі факти мають встановлюватися або за наслідками перевірок інших платників податків або в результаті отримання податкової інформації.

На стор. 3 Акта (т. с. 1, ар. 17) вказано, що при перевірці був використаний Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТРАНСЮГ-НК» код ЄДРПОУ 36433918 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_3 за період квітень 2010 року від 12.12.2012 № 1010/22-700/36433918, складений ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Суд зазначає, що дата цього акта - 12.12.2012, і він не міг бути підставою для надіслання відповідачем 04.12.2012 запиту позивачу. Крім того, на думку суду, відповідач не міг використовувати акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 12.12.2012 в якості джерела податкової інформації при здійсненні перевірки позивача (єдине, що може бути встановлено таким документом, - це неможливість проведення зустрічної звірки). До того, ж факт державної реєстрації 01.03.2012 припинення ТОВ «Трансюг-НК» в зв'язку з визнанням його банкрутом (т. с. 1, ар. 47-48) унеможливлював проведення зустрічної звірки.

Відповідач надав складений 09.02.2011 Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби акт № 165/23-300/36433918 «Про неможливість проведення перевірки платника податку ТОВ «Трансюг-НГ» (ЄДРПОУ 36433918) за травень-червень 2010 року» (т. с. 2, ар. 181-186) Посилання на цей документ міститься на стор. 7 Акта (т. с. 1, ар. 21). З цього приводу суд зазначає таке. Акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 09.02.2011 відсутній в переліку документів, що були використані при перевірці позивача (пункт 3 Акта, т. с. 1, ар. 16-17). Акт про неможливість проведення перевірки платника податків не є носієм доказової інформації про порушення законодавства. В акті, що був складений ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 09.02.2011, відсутній податковий період «квітень 2010 року». Цей акт не є джерелом податкової інформації. Так, відповідно до підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла від підрозділів податкової служби за результатами податкового контролю. Податковий контроль, згідно зі статтею 62 Податкового кодексу України, здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Крім того, в акті ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 09.02.2011 відсутня інформація про можливі порушення законодавства позивачем.

На підтвердження існування розбіжностей, причини яких ДПІ мала намір встановити шляхом направлення позивачу листа від 04.12.2012 № 9945/17-108, відповідач надав «Детальну інформацію по декларації» (т. с. 2, ар. 196). Пояснень, що саме підтверджує чи спростовує цей документ, представник ДПІ в судовому засіданні не надала.

Суд наголошує, що ДПІ здійснила невиїзну перевірку позивача, тобто обмежилась саме тими документами, що надав позивач у відповідь на лист від 04.12.2012 № 9945/17-108. Факт здійснення відповідачем перевірки свідчить про те, що позивач належним чином виконав вимоги цього листа, оскільки саме ті документи, що надав ОСОБА_3, були використані відповідачем для встановлення причин розбіжностей даних за податковим кредитом з ПДВ.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача по призначенню і проведенню перевірки позивача, оскільки жодної з умов, що зазначені у підпункті 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, не було дотримано.

Суд зауважує, що виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1.1 статті 78 Податкового кодексу України, є окремою підставою для здійснення документальної позапланової перевірки. Якщо ДПІ вважала, податкова декларація позивача з ПДВ за квітень 2010 року містила недостовірні дані, відповідач мав право здійснити перевірку саме на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1, а не за підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

На стор. 23-24 Акта (т. с. 1, ар. 37-38) ДПІ вказала, що позивач порушив підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, «… та відповідно частин 1, 5 ст. 203, частин 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, встановлено заниження податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 31553,33 грн.; порушення ч.1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з постачальником ТОВ «Трансюг-НК», та покупцями ТОВ «Нові напої» та ТОВ «Новий континент». Відповідно до частин 1, 5 ст. 203, ст.. 216 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності.

Податковим повідомленням-рішенням від 25.01.2013 № 0000101720 (надалі - Рішення, т. с. 1, ар. 13-14) ДПІ, з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і абзац 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 39441,66 грн., з яких 31553,33 грн. - основний платіж, 7888,33 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На стор. 4-6 Акта (т. с. 1, ар. 18-20) ДПІ вказала, що ПДВ в загальній сумі 31553,33 грн. підтверджений податковими накладними, що були виписані ТОВ «Трансюг-НК»: № 324 від 01.04.2010, № 325 від 12.04.2010, № 326 від 19.04.2010, № 327 від 27.04.2010.

Отже, висновок відповідача про порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 спростовується самим Актом.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Суд вважає, що дані перевірки позивача (що викладені в Акті) не свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що Рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Стосовно висновків ДПІ про нікчемність правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Трансюг-НК», ТОВ «Нові напої», ТОВ «Новий континент» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи це, суд погоджується з позивачем в тому, що дії ДПІ по визнанню нікчемними правочинів є протиправними.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по призначенню і проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000101720, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 25.01.2013, про збільшення суми грошового зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з податку на додану вартість на 39441,66 грн.

4. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по визнанню нікчемними правочинів фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з ТОВ «Трансюг-НК», ТОВ «Нові напої», ТОВ «Новий континент».

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати в сумі 428,83 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 08 квітня 2013 року.