Постанова

від 29.04.2013 по справі 814/756/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2013 року Справа № 814/756/13-а

м. Миколаїв

11:15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213 про:скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000101701, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ОДПІ або відповідач) від 28.01.2013 № 0000101701 (надалі - Рішення), яким відповідач, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшив суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 24617 грн. і застосував до позивача штраф в сумі 12308,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав на безпідставність висновків ОДПІ про віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями, реальність здійснення яких не доведено належним чином, і на недоведеність факту порушення позивачем пунктів 198.1 і 198.3 Податкового кодексу України.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 75-78), в яких зазначив, що відсутність письмового договору між позивачем і його контрагентом, ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, а також інша податкова інформація, що була використана ОДПІ, спростовують факт отримання позивачем від його контрагента (ТОВ «Дельта Тера Плюс») товару.

Враховуючи наявність клопотань представників сторін (ар. с. 93, 97), суд, на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд

в с т а н о в и в:

У складі податкового кредиту за січень 2012 року (ар. с. 59, 64) позивач задекларував 24616,67 грн. - суму ПДВ, що була сплачена 15.02.2012 ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дельта Тера Плюс» (ар. с. 37) за придбане дизельне паливо у кількості 15548,677 л. Сума ПДВ підтверджена виданою ТОВ «Дельта Тера Плюс» податковою накладною від 31.01.2012 № 40 (ар. с. 41). На підтвердження факту придбання товару позивач надав видаткову накладну від 31.01.2012 № РН-0000046 (ар. с. 40) і пояснив, що дизельне паливо було придбано ним для надання послуг з перевезення вантажів. Так, відповідно до актів здачі-прийняття послуг, у січні-березні 2012 року ОСОБА_1 здійснив перевезення продукції (борошно, макуха, соняшник, пшениця) в обсязі 2565,19 т (ар. с. 42-48). Діяльність з перевезення вантажів автомобільним транспортом позивач здійснював відповідно до ліцензії (ар. с. 33).

В період з 29.12.2012 по 08.01.2013 ОДПІ здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків «згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012, результати якої оформила актом від 25.01.2013 № 1218/17/НОМЕР_2 (надалі - Акт, ар. с. 9-26). Підставою для перевірки в Акті вказаний підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Як встановлено цією нормою, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, документальна позапланова перевірка здійснюється за таких умов (у сукупності):

1. Наявність інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

2. Наявність обов'язкового письмового запиту органу державної податкової служби.

3. Невиконання платником податків обов'язкового письмового запиту органу державної податкової служби.

На стор. 4 Акта зазначено, що при перевірці позивача ОДПІ використала складений Бориспільською ОДПІ Київської області «Акт про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Дельта Тера Плюс», код ЄДРПОУ 37417153 з підприємствами - покупцями за період з 17.03.2011 року по 31.03.2012 року» від 26.06.2012 № 88/22-2/37417153 (надалі - акт Бориспільської ОДПІ, ар. с. 83-88).

Відповідно до підпункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Відповідач надав копію листа від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200 (ар. с. 94), що був направлений позивачу. У цьому листі вказано, що він надсилається «з метою вирішення питання щодо обґрунтованості відображення у податковому обліку відомостей, отриманих від Бориспільської ОДПІ Київської області»; посилання на пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України відсутні (не зазначена підстава для надіслання запиту). Отже, статусу обов'язкового запиту (у розумінні підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України) лист відповідача від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200 не набув, що, відповідно, свідчить про звільнення позивача від обов'язку надання відповіді на нього.

Підставою для отримання інформації ОДПІ у листі зазначила пункт 73.5 статті 73 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї норми, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо ОДПІ вимагала від позивача інформацію саме з метою проведення зустрічної звірки, здійснення на підставі отриманої інформації перевірки позивача було безпідставним.

Як вказано вище, обов'язковою умовою для здійснення документальної позапланової перевірки є встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, при чому такі факти мають встановлюватися за наслідками перевірок інших платників податків або в результаті отримання податкової інформації. На думку суду, відповідач не міг використовувати акт Бориспільської ОДПІ в якості джерела податкової інформації при здійсненні перевірки позивача, оскільки єдине, що може бути встановлено таким документом, - це неможливість проведення зустрічної звірки. Крім того, в акті Бориспільської ОДПІ відсутня інформація про можливі порушення позивачем законодавства.

Суд наголошує, що ОДПІ здійснила невиїзну перевірку позивача, тобто обмежилась саме тими документами, що надав позивач у відповідь на лист від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200. Факт здійснення відповідачем перевірки свідчить про те, що позивач належним чином виконав вимоги цього листа, оскільки саме ті документи, що надав ОСОБА_1, були використані відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що перевірку позивача відповідач здійснив в порушення вимог Податкового кодексу України, оскільки жодної з обов'язкових умов (відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України) ОДПІ не дотрималася. Частиною 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Враховуючи це, суд не визнає висновки Акта в якості доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках. В Акті і в Рішенні (ар. с. 28) ОДПІ вказала, що позивач порушив пункти 198.1 і 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суть цих порушень, на думку ОДПІ, полягає в тому, що позивач не надав товарно-транспорті накладні, що підтверджують факт перевезення придбаного у ТОВ «Дельта Тера Плюс» дизельного палива.

Суд вважає, що лише відсутність документів, що підтверджують факт перевезення товару, не може спростовувати факт його придбання.

Стосовно висновків ОДПІ про нікчемність правочинів (стор. 12 Акта, ар. с. 20) суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Дельта Тера Плюс» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи це, суд дійшов висновку про те, що у ОДПІ не було підстав для збільшення суми грошового зобов'язання позивача з ПДВ та застосування штрафу, тому Рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000101701, що було прийнято Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 28.01.2013.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 369,26 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна